Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/10563/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2023 року м. Хмельницький Справа № 686/10563/23 Провадження № 22-ц/4820/1528/23 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В. за участю представника Офісу Генерального прокурора Ленчика В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/10563/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 червня 2023 року (суддя Продан Б.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди. Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: Звертаючись до суду ОСОБА_1 зазначав, що невиконання рішення суду у справі №2270/14181/11 за період з 09 квітня 2023 року по 01 травня 2023 року призвело до негативних наслідків як для нього, так і для авторитету держави, оскільки подача позовної заяви про стягнення шкоди є здійсненням волевиявленням позивача шляхом обрання ним одного з альтернативно можливих способів захисту свого права. Зазначає, що йому спричинено моральну шкоду внаслідок порушення його права на справедливий суд. Позивач вважає, що неминучим наслідком порушення його прав є обов`язок правопорушника відшкодувати йому моральну шкоду в порядку ч. 1 ст. 23 ЦК України. А наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення для застосування такої міри деліктної відповідальності як відшкодування шкоди, не є обов`язковим. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна 13 000 000 000 000 грн моральної шкоди, завданої йому порушенням його прав при умисному невиконанні рішення суду по справі №2270/14181/11 за період з 09 квітня 2023 року по 01 травня 2023 року. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги обставини, що мають значення для справи та повну невідповідність висновків суду обставинам справи. Судом безпідставно самостійно залучено до участі у справі ОСОБА_2 , який не є працівником Офісу Генерального прокурора та який не має нотаріально посвідченої довіреності на таке представництво. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги обставини, встановлені судовими рішення у справах №686/8422/20, №686/13784/21, №686/4032/21, що є преюдиційними. ОСОБА_1 посилається на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Як вказує апелянт, він прагне грошової компенсації за порушене своє право на судовий захист в конкретний вимір часу (проміжок, строк, період). Застосування ефективного способу захисту реально поновлює порушене право, а в разі неможливості забезпечує отримання відповідного відшкодування. ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що в його позові було основне юридичне питання, а саме: заявлена шкода за невиконання рішення суду, що є порушенням п.1 ст.6 Конвенції. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. У відзиві на апеляційну скаргу представник Офісу Генерального прокурора зазначав, що вимоги скарги вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Вказує, що позовна заява ОСОБА_1 та його апеляційна скарга не містять вказівки, якими саме посадовими особами та якого саме державного органу, на думку позивача, у період з 09.04.2023 по 01.05.2023 не виконувалася постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.12.2011 у справі №2270/14181/11. Водночас, Офіс Генерального прокурора не був і не є учасником справи №2270/14181/11 та учасником виконавчого провадження щодо виконання рішення суду у зазначеній справі, а отже не наділений повноваженнями представляти Державу Україна у спірних правовідносинах. Таким чином, Хмельницьким міськрайонним судом, враховуючі фактичні обставини справи, зроблено обґрунтовані висновки, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до Держави Україна (представник - Генеральна прокуратура України), не мотивував та жодними доказами не довів, якими саме незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю Генеральної прокуратури України йому було завдано моральну шкоду; в чому саме полягали ці дії чи бездіяльність, коли саме та які саме дії були вчинені (не вчинені), яким чином рішення у справі №2270/14181/11, на думку позивача, було невиконане Генеральною прокуратурою саме за період з 09.04.2023 по 01.05.2023. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції також об`єктивно встановив, що позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди діями чи бездіяльністю відповідача, натомість чинним законодавством передбачено чіткі механізми захисту порушеного права особи у разі невиконання рішення суду. В судовому засіданні представник Офісу Генерального прокурора Ленчик В.М. доводи апеляційної скарги не визнав та просить її відхилити, залишивши рішення суду без змін. Позивач ОСОБА_1 до суду не з`явився, хоча про день і час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України). Суд першої інстанції виходив з того, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі №2270/14181/11 зобов`язано Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію у паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки. Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із недоведеності ОСОБА_1 усіх складових делікту: наявності заподіяння йому моральної шкоди, її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду. Так, частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України). Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За положеннями статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства. Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Частиною першою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України). Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою. При цьому, саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій органу Державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб Державної виконавчої служби та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 (провадження № 61-14498св20) зазначено, що лише факт тривалого невиконання рішення суду та дії/бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою. Оскільки у цьому виді деліктних зобов`язань саме на позивача покладається обов`язок довести як наявність шкоди так і її заподіяння, причинний зв`язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності конкретно визначеної посадової особи, тому правильними є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності ОСОБА_1 факту завданої йому моральної шкоди у відрізок часу за період часу з 09 квітня 2023 року по 01 травня 2023 року внаслідок невиконання відповідачем судового рішення у справі № 2270/14181/11, що є процесуальним обов`язком позивача. З огляду на вищенаведене, не приймаються до уваги наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи про наявність підстав для задоволення позову. Посилання позивача на різну судову практику Верховного Суду у цій категорії справ є безпідставними, оскільки для доведення позову про відшкодування шкоди позивач має довести наявність складових цивільно-правової відповідальності і у кожній конкретній справі процес доказування, а отже і правозастосування, буде різним. У зв`язку з цим відхиляються й доводи ОСОБА_1 щодо посилання на статтю 6 Конвенції та практику ЄСПЛ. Також, твердження в апеляційній скарзі про безпідставне залучення до розгляду справи прокурора Ленчика В.М., який не є працівником Офісу Генерального прокурора та який не має нотаріально посвідченої довіреності на таке представництво є голослівними. Так, відповідно до частин 1, 2 статті 21 Закону України «Про прокуратуру», прокурори, у тому числі прокурори - стажисти окружних прокуратур мають службове посвідчення. Положення про службове посвідчення та його зразок затверджуються Генеральним прокурором. Службове посвідчення вручається Генеральним прокурором або за його дорученням іншим прокурором. На підставі п. 2 розділу 1 «Положення про службове посвідчення прокурора», затвердженого наказом Генерального прокурора від 12 грудня 2022 року №280, службове посвідчення (далі - посвідчення) є офіційним документом, який засвідчує належність працівника до системи органів прокуратури України, підтверджує його посаду, а також повноваження, визначені законодавством. За нормами наказу Офісу Генерального Прокурора від 02.09.2020 №402 «Про порядок представництва в суді органів прокуратури, забезпечення участі в розгляді судами справ, стороною або третьою особою в яких виступають органи прокуратури, їхні посадові та службові особи (самопредставництва)», участь у розгляді справ в адміністративному, господарському, цивільному судочинстві в порядку самопредставництва органів прокуратури, посадових і службових осіб, які діють від імені органу прокуратури, що є стороною або третьою особою у справах, зокрема участь у судових засіданнях, організацію, підготовку та подання у таких справах відзивів на позовні заяви, відповідей на відзиви, пояснень, заяв, клопотань, заперечень, апеляційних, касаційних скарг, інших процесуальних документів, реалізацію інших прав і обов`язків, передбачених законодавством про адміністративне, господарське, цивільне судочинство, здійснювати працівникам підрозділів з питань представництва в суді Офісу Генерального прокурора, регіональних (обласних) прокуратур, працівникам місцевих (окружних) прокуратур за довіреністю та відповідно до положень про такі структурні підрозділи. З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції особу прокурора Ленчика В.М. встановлено на підставі службового посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 22.10.2020 (а.с. 25) та довіреності, якою Офісом Генерального прокурора уповноважено Ленчика В.М., окрім іншого, представляти в судах Офіс Генерального прокурора (а.с. 26). А отже, вищенаведені норми права та встановлені обставини апеляційним судом спростовують доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 . Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 червня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 серпня 2023 року. Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта О.І. Талалай