Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 761/28192/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 761/28192/22 Суддя (судді) першої інстанції: Притула Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2023 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, закриття провадження у справі, за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2023 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 05.12.2022 Головного управління ДПС у м. Києві про накладення адміністративного стягнення, винесену на підставі протоколу про адміністративне правопорушення № 17529 від 28.11.2022 та акту фактичної перевірки № 36876/26/15/07/ НОМЕР_1 від 10.11.2022, і закрити справу про адміністративне правопорушення. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08.06.2023 позовні вимоги задоволено: - постанову від 05.12.2022, винесену заступником начальника Головного управління ДПС у м. Києві Інною Якушко про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 163-15 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн., - скасовано; - закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 163-15 КУпАП та накладення адміністративного стягнення згідно постанови від 05.12.2022. Крім того, стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві понесені ним витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 4 102,50 грн. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги зокрема тим, що строк накладення адміністративного стягнення не пропущено, позаяк правопорушення є триваючим, за його вчинення несе відповідальність керівник, а отже підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Крім того, зазначає, що заявлений до присудження розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, неспівмірним та необґрунтованим. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 04.10.2022 № 4189-п проведено фактичну перевірку за адресою: м. Київ, просп. Правди, 58-А, частина приміщень №13 та № 14, де здійснює діяльність TOB ОТК «ЄВРОПЛЮС» з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки). За результатом проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки від 10.11.2022 реєстраційний № 36876/26/15/07/ НОМЕР_1 , згідно з яким встановлено порушення суб`єктом господарювання вимог: п. 6 розділ ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджено постановою Правління Національного банку України від 29.12.17 № 148, а саме: проведення розрахунку готівкою протягом одного дня по одному платіжному документу (фіскальний чек) на суму у розмірі більшому за 50 тис. грн. На підставі акту 28.11.2022 відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення № 17529, яким зафіксовано склад адміністративного правопорушення щодо керівника ТОВ ОТК "ЄВРОПЛЮС" ОСОБА_1 про порушення останнім п. 6 розд. ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 (із змінами та доповненнями). На підставі протоколу та акту, 05.12.2022 заступником начальника Головного управління ДПС у м. Києві Якушко І.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу в сумі 17000 грн за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 163-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені у частині 1 статті 38 КУпАП, а тому оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення складена всупереч вимог законодавства та підлягає скасуванню. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи та апеляційній скарзі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 163-15 КУпАП порушення порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), у тому числі недотримання установлених законодавством вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, тягне за собою накладення штрафу на фізичну особу - підприємця, посадових осіб юридичної особи від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дія, передбачена частиною першою цієї статті, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке ж порушення, - тягне за собою накладення штрафу від п`ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами, затверджений постановою Правління НБУ від 29.12.2017 № 148 про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (Положення № 148). Пунктом 6 розділу ІІ Положення № 148 встановлено, що суб`єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами: 1) між собою - у розмірі до 10000 (десяти тисяч) гривень включно; 2) з фізичними особами - у розмірі до 50000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через надавачів платіжних послуг шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення коштів до кас надавачів платіжних послуг для подальшого їх переказу на рахунки. Кількість суб`єктів господарювання та фізичних осіб, з якими здійснюються готівкові розрахунки, протягом дня не обмежується. Обмеження, установлене в пункті 6 розділу II цього Положення, стосується також розрахунків під час оплати за товари, придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок готівки, одержаної за допомогою платіжного інструменту. Відповідно до пункту 47 Положення № 148 керівники суб`єктів господарювання несуть відповідальність за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою. Особи, які винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому законодавством України порядку. Контролюючий орган в разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою застосовує до порушників штрафні санкції згідно з законодавством України. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальністю за ч. 2 ст. 163-15 КУпАП, тобто як особу, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке ж порушення. Поряд з цим, оцінюючи дотримання строку притягнення до адміністративної відповідальності, суд першої інстанції вірно звернув увагу на положення статті 38 КУпАП, якими встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття триваюче правопорушення. Проте, як зазначено у листі Міністерства юстиції України від 02.08.2013 № 6802-0-4-13/11, в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов`язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов`язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином. У постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 242/924/17 зазначено, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Факт правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, мав місце 11.08.2022. Натомість оскаржувана постанова винесена 05.12.2022, тобто зі значним пропуском двомісячного строку, передбаченого ст. 38 КУпАП, що не заперечується апелянтом. За диспозицією частини першої статті 163-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення у виді перевищення граничних сум розрахунків готівкою є одноразовою дією, оскільки його склад є закінченим з моменту перевищення граничної суми такого розрахунку. Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі № 203/24/17. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України. В контексті викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано скасовано спірну постанову, адже контролюючим органом притягнуто позивача до відповідальності з порушенням двомісячного строку, який передбачено ст. 38 КУпАП. Щодо доводів апелянта про неспівмірність витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції зі складністю справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу приписів ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. З аналізу зазначених норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати належать компенсації стороні, що не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Колегія суддів також приймає до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2022 між адвокатом Вакуленком С.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 25/22/10-ФО, відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту у будь-якому статусі. Гонорар складається з суми вартості наданої правової допомоги, тарифи на яку узгоджені сторонами та зазначені у додатку №1 до цього договору (п. 4.2 договору). Згідно з додатком №1 до згаданого договору розмір погодженого сторонами гонорару адвокату складає 5 470 грн за одну годину надання правової (правничої) допомоги. Відповідно до копії акта прийому-передачі наданих послуг №1 від 17.01.2023 адвокат надав позивачу наступні послуги:

1. Вивчення, правовий аналіз матеріалів та надання правового висновку щодо визнання протиправною та скасування постанови від 05.12.2022 Головного управління ДПС у м. Києві про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , винесеної на підставі протоколу про адміністративне правопорушення №17529 від 28.11.2022 та акту фактичної перевірки №36876/26/15/07/ НОМЕР_1 (бланк 004524) від 10.11.2022, і закриття справи про адміністративне правопорушення. Вартість послуг - 1 094 грн;

2. Складення позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови від 05.12.2022 Головного управління ДПС у м. Києві про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , винесеної на підставі протоколу про адміністративне правопорушення №17529 від 28.11.2022 та акту фактичної перевірки №36876/26/15/07/ НОМЕР_1 (бланк 004524) від 10.11.2022, і закриття справи про адміністративне правопорушення. Вартість послуг - 1 641 грн.

3. Складення відповіді на відзив відповідача на позовну заяву - 1 367,50 грн.

4. Складення заяви про розподіл судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції - 1 367,00 грн. Всього - 5 470,00 грн. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив про те, що сума витрат на правничу допомогу необґрунтовано завищена, розмір витрат не є співмірним зі складністю справи та розміром штрафу застосованого до позивача, а також часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Додатково зазначив, що пов`язані із застосуванням адміністративного стягнення до посадових осіб ТОВ ОТК «Європлюс», директором якого є позивач, позовні заяви є ідентичними, що свідчить про відсутність необхідності надмірної витрати часу адвокатом та не потребує вивчення значного обсягу даних, а тому співмірними є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі суми сплаченого судового збору (496,20 грн). Задовольняючи частково заяву представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на складання заяви про розподіл судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 1 367,50 грн, оскільки заявами та суті спору є позов та відзив, а складання будь-яких інших заяв по справі є правом позивача. Крім того підготовка заяви про розподіл судових витрат не обумовлено критерієм неминучості витрат на правничу допомогу. Отже враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження позивачем понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 102,50 грн, водночас оскарження позивачем та іншими посадовими особами ТОВ ОТК «Європлюс» постанов Головного управління ДПС у м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть слугувати підставою для зменшення витрат на професійну правничу допомогу до розміру визначеного відповідачем. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Щодо вимоги відзиву на апеляційну скаргу, в якій позивач просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, та здійснити новий розподіл судових витрат, стягнувши за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі понесені позивачем у суді першої інстанції витрати в сумі 5 470,00 грн, судова колегія зазначає, що повноваженнями змінювати рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції наділений за наслідками розгляду саме апеляційної скарги, а не відзиву на неї. Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві витрати на професійну правничу допомогу. При цьому, 10.08.2023 до суду апеляційної інстанції надійшла заява представника позивача щодо розподілу судових витрат, копію якої було направлено відповідачу, в якій останній просив здійснити розподіл судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 470,00 грн. На підтвердження понесених витрат було надано копію договору від 22.10.2022 №25/22/10-ФО та додатку №1 до нього, зміст яких було досліджено вище. Відповідно до копії акта прийому-передачі наданих послуг №12 від 01.08.2023 адвокат надав позивачу наступні послуги:

1. Вивчення, правовий аналіз матеріалів та надання правового висновку щодо обґрунтованості апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №761/28192/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Вартість послуг - 1 641 грн;

2. Складення відзиву на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №761/28192/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Вартість послуг - 3 829,00 грн. Всього - 5 470,00 грн. Зважаючи на наведені вище приписи ст. ст. 132, 134, 139 КАС України, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16. На підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. При цьому, згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Так, з метою отримання послуг з професійної правничої допомоги, ОСОБА_1 звернувся до адвоката, та на підтвердження понесення судових витрат надав відповідні документи. Колегія суддів погоджується з тим, що з огляду на наведені вище обставини, внаслідок судового розгляду справи позивач був вимушений понести витрати на професійну правничу допомогу. Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, відповідно до якого, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Оцінивши докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що вартість правничої допомоги є неспівмірною з урахуванням складності справи та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, та є завищеним з урахуванням обставин справи. Відповідно до ч.ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Колегія суддів зауважує, що матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на правову допомогу, втім сума таких витрат, на думку колегії суддів, підлягає зменшенню. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі №362/3912/18 та додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц. Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц. Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України». Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. З огляду на викладене, проаналізувавши належним чином матеріали справи та долучені представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на правову допомогу на загальну суму 5470,00 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої необхідності), є завищеними, та підлягають зменшенню до 2000 грн. Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В контексті викладеного вище, судова колегія приходить до висновку щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. Керуючись ст.ст. 134, 139, 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, закриття провадження у справі - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2023 року - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі грн нуль коп.). Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.В. Кузьменко Судді: Я.М. Василенко О.М. Ганечко