Постанова 4824 № 369/16644/20

Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М. Провадження №22-ц/824/9565/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року у справі за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діють ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, про виселення із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, В С Т А Н О В И В : У грудні 2020 року Міністерство юстиції України завернулося до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діють ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, про виселення із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що згідно з рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25.05.2017 року №6/1 «Про включення жилого приміщення до числа службових» квартири, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , включені до числа службових жилих приміщень Міністерства юстиції України, в тому числі квартира АДРЕСА_2 службового житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_3 , є Міністерство юстиції, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договором про купівлю-продаж квартири від 19.12.2016 року, укладеним між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та Мін`юстом, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Надиною М.О. за реєстровим № 1578, з Договором від 19.12.2016 року про внесення змін до Договору від 19.12.2016 року. Наказом Міністерства юстиції України від 20.02.2018 № 741/к ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера. ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про отримання службового житла. Відповідно до протоколу житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України від 19.12.2018 року № 5-2018, наказу Міністерства юстиції України від 20.12.2018 року № 4678/7 «Про забезпечення службовим житлом працівників апарату Міністерства юстиції України» та рішення виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20.12.2018 року № 12/22 «Про затвердження спільного рішення керівництва та постійно діючої житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України про надання житла» ОСОБА_1 у тимчасове користування було надано службове житло, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 видано ордер від 28.12.2018 року № 44 на право зайняття службового жилого приміщення площею 47,5 кв.м., яке складається з однієї кімнати у квартирі АДРЕСА_3 . Наказом Міністерства юстиції України від 27.01.2020 року № 389/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера. Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах та установах Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2004 № 58/5 працівник, що припинив трудові відносини з апаратом Мін`юсту, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають. Проте, на час звернення з позовом до суду службове житло ОСОБА_1 не звільнено. Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діють ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , зі службової квартири АДРЕСА_3 , яка належить Міністерству юстиції України, без надання іншого житла. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року у задоволенні позову Міністерства юстиції України відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач Міністерствоюстиції України подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що відповідно до статті 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників. Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 27.01.2020 року № 389/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Наказом Міністерства юстиції України від 05.04.2019 року № 912/к «Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України» було затверджено структуру апарату Міністерства юстиції зі штатною чисельністю 1227 посад. У зв`язку зі зміною структури апарату Міністерства юстиції та внесенням змін до штатного розпису апарату Міністерства юстиції, наказом Міністерства юстиції від 07.11.2019 року № 3252/к затверджено структуру апарату Міністерства юстиції зіштатною чисельністю 1227 посад. Тобто, штатна чисельність працівників апарату Міністерства юстиції залишилася незмінною, 1227 посад. Функції, які реалізовувалися Департаментом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку, не були припинені, як це має відбуватись при ліквідації структурного підрозділу, а були передані до Бухгалтерської служби (на правах департаменту). Тобто, відбулася реорганізація самостійного структурного підрозділу, оскільки відбувся перехід прав та обов`язків одного структурного підрозділу до іншого. Новою структурою апарату Міністерства юстиції України передбачено утворення Бухгалтерської служби (на правах департаменту) зі штатною чисельністю 67 штатних одиниць замість Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку зі штатною чисельністю 60 штатних одиниць. Таким чином, штатна чисельність утвореної Бухгалтерської служби (на правах департаменту) була збільшена, а кількість штатних одиниць за певними посадами не була зменшена. Так, відповідно до штатного розпису на 2019 рік апарату Міністерства юстиції, введеного в дію наказом Міністерства юстиції України від 20.11.2019 № 3386/к, було скорочено посаду директора Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера та введено посаду директора департаменту (керівника служби) Бухгалтерської служби - головного бухгалтера. Тобто, внаслідок реорганізації структурного підрозділу посада керівника структурного підрозділу - головного бухгалтера не була ліквідована. До того ж, 09.12.2019 року ОСОБА_1 було особисто ознайомлено з попередженням та одночасно йому було запропоновано наявні вакантні посади в апараті Міністерства юстиції. Згоди на переведення на одну із запропонованих посад від ОСОБА_1 не надходило. Відповідно ОСОБА_1 не було виявлено бажання на продовження проходження державної служби в апараті Міністерства юстиції. Натомість, 22.01.2020 року ОСОБА_1 було подано заяву про скорочення двомісячного строку попередження та звільнення його із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» 29.01.2020. Тобто відповідач розумів, що трудові відносини з Мін`юстом будуть припинені внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби, та відповідно міг спрогнозувати, що займане службове житло мусить звільнити. Крім того,наказ Міністерства юстиції від 27.01.2020 року № 389/к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади, ним до суду не оскаржено, зокрема, й у частині підстав звільнення з посади. Отже, ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку зі скороченням посади без скорочення чисельності або штату державних службовців, у зв`язку із чим на нього не поширюються гарантії, передбачені ст. 125 ЖК Української РСР. Таким чином, зважаючи на те, що трудові відносини між Міністерством юстиції України та ОСОБА_1 припинені відповідно до наказу про звільнення від 27.01.2020 року №389/к, у справі наявні підстави для виселення ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина ОСОБА_2 зі службового житлового приміщення без надання іншого житла. Подальше проживання відповідача у службовій квартирі створює перешкоди позивачу, як власнику, у користуванні нею. У відзивах на апеляційну скаргу, що надійшли від ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , останні просили рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року залишити без змін, а скаргу Міністерства юстиції України - без задоволення. В судовому засіданні представник позивача Міністерства юстиції України - Козиренко С.П. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Новак А.А. в апеляційному суді проти задоволення скарги позивача заперечили та просили рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25.05.2017 №6/1 «Про включення жилого приміщення до числа службових» квартири, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , включені до числа службових жилих приміщень Міністерства юстиції України, в тому числі квартира АДРЕСА_2 за вказаною адресою (том 1, а.с.15-16). Власником службового житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_3 , є Міністерство юстиції, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договором про купівлю-продаж квартири від 19.12.2016 року, укладеним між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та Мін`юстом, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Надиною М.О. за реєстровим № 1578, з Договором від 19.12.2016 року про внесення змін до Договору від 19.12.2016 року (том 1, а.с.17, 18-21). Наказом Міністерства юстиції України від 20.02.2018 року № 741/к ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера. ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про отримання службового житла (том 1, а.с.22). Відповідно до протоколу житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України від 19.12.2018 року № 5-2018, наказу Міністерства юстиції України від 20.12.2018 року № 4678/7 «Про забезпечення службовим житлом працівників апарату Міністерства юстиції України» та рішення виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20.12.2018 року № 12/22 «Про затвердження спільного рішення керівництва та постійно діючої житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України про надання житла» ОСОБА_1 у тимчасове користування було надано службове житло, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (том 1, а.с.30-40). ОСОБА_1 видано ордер від 28.12.2018 року № 44 на право зайняття службового жилого приміщення площею 21,0 кв.м., яке складається з однієї кімнати у квартирі АДРЕСА_3 (том 1, а.с.49). Також встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 27.01.2020 року № 389/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (том 1, а.с.50). Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем наявності передбачених законом підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення. Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. За змістом ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Частиною 1 ст. 125 цього Кодексу визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників. Надаване громадянам у зв`язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу (ч. 1 ст. 126 ЖК України). Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 310 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 311 ЦК України). У свою чергу відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02 грудня 2010 р. У п. 36 рішення від 18 листопада 2004р. у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 р., п. 63). Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Під час розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 був звільнений з посади, яку обіймав, у зв`язку із її скороченням, що охоплюється поняттям скорочення чисельності чи штату працівників, оскільки посада, яку обіймав відповідач, входила до штату апарату Міністерства юстиції України та була скорочена. Так, відповідно до роз`яснень Міністерства праці та соціальної політики, викладених в листі від 07.04.2011 року № 114/06/187-11, штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами. Відповідно до штатного розпису апарату Міністерства юстиції України на 2019 рік, затвердженого в.о. Державного секретаря О.А.Косолаповою 20.02.2019 року за погодженням з Міністерством фінансів заступником Міністра Джигиром Ю.А. 27.02.2019 року, з внесеними змінами, затвердженими в.о. Державного секретаря О.А.Косолаповою 22.04.2019 року за погодженням з Міністерством фінансів заступником Міністра Джигиром Ю.А. 02.05.2019 року, кількість посад керівників самостійних структурних підрозділів, до категорії яких відноситься в тому числі посада ОСОБА_1 , становила 34 посади. У зв`язку із зміною структури апарату та затвердження нового штатного розпису на 2019 рік в.о. Державного секретаря Кравченко Л.М. 12.11.2019 року за погодженням з Міністерством фінансів Державним секретарем Ващенком К. 15.11.2019 року, кількість посад керівників самостійних структурних підрозділів становила 32 посади, тобто відбулось скорочення посад, і, як наслідок, скорочення штату працівників. Враховуючи викладене, правильним є висновок суду про те, що відповідач ОСОБА_1 був звільнений саме за скороченням штату працівників, а відтак, на нього поширюються гарантії, встановлені ст. 125 ЖК Української РСР в частині неможливості виселення без надання іншого жилого приміщення. Вказана позиція знайшла своє відображення в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 2 від 10.03.1989, № 13 від 25.12.1992, №15 від 25.05.1998), у якому зазначено, що оскільки в силу cт.125 ЖК деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Колегія суддів в контексті вищенаведених встановлених судом обставин, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 124, 125 ЖК України, статі 8 Конвенції та статі 1 Протоколу до Конвенції наведені у постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 753/10891/20 та від 20.06.2022 у справі № 753/10894/20. Оскільки відповідачі вселились до спірного житлового приміщення з підстав, що не суперечать положенням законодавства, тривалий час користувались цим житлом і їх виселення буде мати характер неправомірного втручання у право на житло, то відповідачі наполягають на застосуванні до спірних правовідносин положень статті 8 Конвенції та статті 1 Протоколу до Конвенції. Наявність підстави, яка забороняє виселяти осіб без надання іншого жилого приміщення, при тому, що позивач ставить питання про виселення саме без надання іншого жилого приміщення, вказує на неможливість захистити права Міністерства юстиції України у обраний у контексті даного позову спосіб. Крім того, в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан, який триває і на даний час. В умовах повномасштабної агресії проти України, руйнації її соціальної та житлової інфраструктури, держава в особі Міністерства юстиції України наполягає на виселенні дитини, в якої немає іншого житла, чим ставить під сумнів дотримання в Україні права дитини на безпечне життя і житло в умовах воєнного стану. Вказані дії в умовах воєнного стану жодним чином не можуть сприйматись як «переслідування легітимної мети», що є явним порушенням статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, враховуючи те, що згідно вимог ст. 125 ЖК Української РСР відповідач не підлягає виселенню зі службового житла без надання йому іншого житлового приміщення, та беручи до уваги відсутність у нього іншого житла, придатного для проживання, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки виселення відповідача та його неповнолітнього сина за таких умов становитиме невиправдане втручання в приватну сферу особи та буде порушенням права на повагу до житла. Доводиапеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому,докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог Міністерства юстиції України обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову останнього. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги Міністерства юстиції України - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: