Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/26013/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/26013/23 Головуючий у 1 інстанції - Щавінський В.Р. Суддя - доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив: - визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» щодо примусового виконання рішення суду від 23.09.2019 про поновлення ОСОБА_1 на посаді з фактичним допуском до роботи. - визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо внесення до автоматизованої системи виконавчого провадження матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 04.03.2020 - заяви стягувача від 25.02.2020, від 28.03.2020, від 28.09.2020, від 01.11.2021, від 24.07.2023, скаргу від 25.07.2023. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність та зобов`язано відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції вчинити дії щодо внесення до автоматизованої системи виконавчого провадження матеріали виконавчого провадження НОМЕР_1 від 04.03.2020 - заяву ОСОБА_1 від 25.02.2020 про відкриття виконавчого провадження та заяву від 28.09.2020 на № НОМЕР_1/20.1/22 від 16.09.2020; у задоволені інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував на державній службі та з 21 листопада 2011 року обіймав посаду головного спеціаліста відділу контролю за діяльністю центрального апарату та територіальних органів Контрольно-ревізійного управління Міністерства юстиції України. З 25 січня 2012 року переведений на посаду головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України. Наказом заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03 лютого 2014 року №178/к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03 лютого 2014 року за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, пункт четвертий статті 40 Кодексу законів про працю України. Постановою Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 826/2778/14 ОСОБА_1 , зокрема, поновлено на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України з 03 лютого 2014 року. 18 листопада 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України з 03 лютого 2014 року. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.03.2020 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 826/2778/14 від 18.11.2019. Зазначеною постановою державного виконавця зобов`язано боржника виконати рішення суду негайно. У подальшому, Міністерство юстиції України листом від 25.03.2020 № 3031/14.1/-20 повідомило відділ про те, що наказом МЮ України від 14 лютого 2020 року № 669/к, на виконання зазначеної постанови Верховного Суду, скасовано наказ МЮ України від 03 лютого 2014 року №178/к "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 03 лютого 2014 року. 31.07.2023 постановою державного виконавця закінчено виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з підстав фактичного виконання виконавчого листа в повному обсязі. Листом від 21 лютого 2020 року №1891/14.1/20 Мін`юст повідомив позивача, що у зв`язку зі змінами у структурі апарату Мін`юсту та внесенням змін до штатного розпису апарату Мін`юсту посада, на яку його поновлено, скорочена. З огляду на викладене, ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Наказом Мін`юсту від 27 березня 2020 року №1307/к позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Мін`юсту 30 березня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року у справі № 640/24557/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року, у задоволенні позову відмовлено. Отже, у справі, яка розглядається, позивач, вважаючи, що державний виконавець належним чином не вчинив виконавчі дії щодо поновлення позивача на роботі, звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, протиправна бездіяльність відповідача щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання постанови суду від 23.09.2019, про поновлення ОСОБА_1 на посаді не вбачається, оскільки виконавчий лист виконаний боржником з дня видання наказу про поновлення на роботі. Таким чином, позовна вимога про зобов`язання відповідача вчинити дії, у тому числі з фактичним допуском до роботи, є безпідставною та задоволенню не підлягає. Оскільки в матеріалах справи наявні докази про отримання відповідачем заяви від 25.02.2020 про відкриття виконавчого провадження й заяви від 28.09.2020 на № НОМЕР_1/20.1/22 від 16.09.2020 та відсутні докази про внесення цих заяв до системи, то суд першої інстанції погодився з доводами позивача про протиправну бездіяльність державного виконавця щодо нерозміщення в системі вказаних заяв та вважає за необхідне зобов`язати відповідача вчинити дії щодо внесення до автоматизованої системи виконавчого провадження матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1, а саме: заяву від 25.02.2020 про відкриття виконавчого провадження та заяву від 28.09.2020 на № НОМЕР_1/20.1/22 від 16.09.2020. Позовні вимоги про зобов`язання відповідача внести до системи заяву від 28.03.2020 щодо вжиття примусових заходів до боржника; заяву від 01.11.2021 щодо вчинення дій на виконання, рішення суду; заяву на інформацію від 24.07.2023 задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача внести до автоматизованої системи виконавчого провадження до матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1 - скаргу начальнику відділу від 25.07.2023, то суд також відмовив в їх задоволенні, враховуючи те, що скарга не є документом, передбаченим п. 2 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, оскільки виконавцем до системи обов`язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До Системи в обов`язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що постановою Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 826/2778/14 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України з 03 лютого 2014 року. Міністерство юстиції України, видавши наказ від 14.02.2020 № 669/к «Про поновлення на роботі» на виконання вказаного судового рішення, не здійснило дії щодо фактичного допуску позивача до роботи та виконання своїх посадових обов`язків, оскільки поновило позивача на скорочену посаду та, у подальшому, звільнило. На вказані обставини державний виконавець у порушення вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» не звернув увагу та не вчинив виконавчі дії щодо перевірки реального допуску боржником до роботи, зокрема, не вносилися вимоги державного виконавця до боржника у зв`язку з невиконанням судового рішення, не приймались постанови про накладення штрафу на боржника за невиконання судового рішення тощо. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» щодо примусового виконання рішення суду від 23.09.2019 про поновлення ОСОБА_1 на посаді з фактичним допуском до роботи, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Положеннями статті 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Спірні правовідносини у цій справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктами 1 та 2 частини першою статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом. Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до положень частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. З наведених положень Закону №1404-VIII слідує, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом № 1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Статтею 39 Закону №1404-VIII визначено підстави закінчення виконавчого провадження. Зокрема пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Відповідно до статті 65 Закону №1404-VIII (у редакції чинній, станом на час вчинення виконавчих дій) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (п. 2 ст. 65 Закону). Пункт 2 ст. 65 Закону №1404-VIII змінений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 05.02.2021 № 1217-IX та викладений у такій редакції «Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження». Як вірно звернув увагу суд першої інстанції, що державний виконавець застосовує законодавство (порядок виконання), який є чинним і діє на момент проведення виконавчих дій, оскільки така діяльність державного виконавця є не застосуванням матеріального права в часі відносно спірних правовідносин, що здійснюється судом при вирішенні судового спору, - а повноваженнями, які здійснює посадова особа (державний виконавець) при виконанні судових рішень. Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Як було зазначено вище, 18 листопада 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України з 03 лютого 2014 року. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.03.2020 на підставі заяви позивача від 25.02.2020 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 826/2778/14 від 18.11.2019. Постановою державного виконавця зобов`язано боржника виконати рішення суду негайно. У подальшому, Міністерство юстиції України листом від 25.03.2020 № 3031/14.1/-20 повідомило відділ про те, що наказом Міністерства юстиції України від 14 лютого 2020 року № 669/к, на виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 826/2778/14, скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03 лютого 2014 року №178/к "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 03 лютого 2014 року. У зв`язку з чим, державний виконавець дійшов висновку про повне виконання боржником виконавчого листа №826/2778/14, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 18.11.2019, та наявність підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404 (постанова державного виконавця від 31 липня 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1). Отже, оскільки наказом Мін`юсту від 14 лютого 2020 року №669/к, на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №826/2778/14, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України з 03 лютого 2014 року, то виконавчий лист про поновлення позивача на посаді фактично виконано Мін`юстом 14 лютого 2020 року. Цей факт встановлено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі №640/24557/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України, яка полягає у затримці виконання постанови Верховного Суду у складі колегії суду Касаційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року у справі №826/2778/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді; визнання протиправними дії Міністерства юстиції України щодо видання наказу від 27 березня 2020 року №1307/к «Про звільнення» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 30 березня 2020 року за відсутності зазначеної посади у структурі підрозділу та штатному розпису; скасування наказу Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року №1307/к «Про звільнення» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади з припиненням державної служби, як незаконний з часу його видання; поновлення ОСОБА_1 на роботі. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 78 КАС України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання постанови суду від 23.09.2019, про поновлення ОСОБА_1 на посаді, оскільки виконавчий лист виконаний боржником з дня видання наказу про поновлення на роботі, відповідно, підстави для накладення штрафу на боржника за невиконання судового рішення відсутні. Щодо доводів апелянта про те, що поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, та з фактичним допуском до роботи, а не лише винесення наказу про поновлення на посаді, колегія суддів зазначає наступне. Наказом Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року №1307/к звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 30 березня 2020 року у зв`язку з відсутністю зазначеної посади у структурі підрозділу та штатному розписі. За наслідком оскарження вказаного наказу, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №640/24557/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2023, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Судом встановлено, що на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №826/2778/14 ОСОБА_1 поновлено саме на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України з 03 лютого 2014 року без визначення альтернативного варіанту щодо поновлення на іншій рівнозначній посаді. Отже, доводи апелянта про неврахування відповідачем тієї обставини, що Міністерство юстиції України протиправно поновило його на неіснуючій посаді наказом від 14 лютого 2020 року №669 є необґрунтованими. Крім того, у справі № 640/24557/20 суди дійшли висновку, що аналіз положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі, отже, доводи позивача про протиправність його звільнення із займаної посади державної служби за ініціативою суб`єкта призначення без пропозиції переведення на іншу посаду державної служби в Мін`юсті, є помилковими. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанову Верховного Суду від 23 вересня 2019 року було виконано, а тому доводи апелянта про бездіяльність відповідача щодо виконання вказаного рішення, тобто без фактичного його допуску до роботи, є безпідставними, оскільки вже після поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України з 03 лютого 2014 року, його повторно звільнено наказом від 27 березня 2020 року №1307/к (правомірність якого встановлена у судовому порядку), що унеможливлює фактичний допуск позивача до роботи. Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 06 грудня 2018 року у справі №465/4679/16, від 26.02.2020 у справі № 702/725/17, від 21.10.2021 у справі № 826/2778/14, колегія суддів вважає помилковими, оскільки зазначені висновки викладені не у подібних правовідносинах, зокрема відмінні: тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у серпні 2023 року ОСОБА_1 звертався до Київського окружного адміністративного суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31 липня 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1. За результатами розгляду справи № 320/27867/23 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено. Отже, станом на час розгляду справи, яка переглядається, постанова державного виконавця від 31 липня 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 є чинною та не скасованою. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії, у тому числі з фактичним допуском до роботи, є безпідставними та задоволенню не підлягають. При цьому, вказані вище та всі інші аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.