Постанова 4857 № 140/1056/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/1056/23 пров. № А/857/9957/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.04.2023р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Ксензюк А.Я., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 28.04.2023р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 28.04.2023р.),- В С Т А Н О В И В: 26.01.2023р. (згідно з відомостями ярлика на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 19.07.2022р. про виплату їй грошового забезпечення чоловіка ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 884 від 30.11.2016р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх»; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , як дружині військовослужбовця - старшого лейтенанта ОСОБА_2 , командира механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , виплату грошового забезпечення з 29.08.2015р., відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМ України № 884 від 30.11.2016р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», з урахуванням зміни вислуги років, норм грошового забезпечення та індексації (а.с.1-10, 36). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) (а.с.38 і на звороті). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.04.2023р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 19.07.2022р. про виплату грошового забезпечення її чоловіка, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 ; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути протягом 15 днів з дня набрання законної сили цим рішенням заяву ОСОБА_1 від 19.07.2022р. відповідно до постанови КМ України № 884 від 30.11.2016р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовцям, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», прийняти відповідне рішення та повідомити позивача про результати розгляду заяви; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.71-74). Частково не погодившись із рішенням суду, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору (в частині вимог), просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов`язання розглянути її заяву і надати відповідь, щодо відмови у задоволенні частини вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою заявлені нею вимоги задовольнити (а.с.76-79). В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що з метою отримання грошового забезпечення зниклого безвісти її чоловіка військовослужбовця ОСОБА_2 , вона надала необхідні документи, при цьому суд не встановив їх відповідність вимогам закону, а також не врахував наявність правових підстав для отримання вказаних виплат. Окрім цього, суд не врахував доводи позивача про відсутність у відповідача підстав для призупинення виплати грошового забезпечення з 29.08.2015р. та призупинення військової служби військовослужбовця ОСОБА_2 з 04.07.2019р. Наголошує на тому, що її позов стосувався оскарження бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті грошового забезпечення з 29.08.2015р., а не розгляду її заяви. Не надавши оцінку всім обставинам справи і доводам позивача, суд не дотримався принципу змагальності сторін (ст.9 КАС України). Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.18). Згідно наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 (по стройовій частині) від 30.03.2015р. старший лейтенант ОСОБА_2 , який прибув із Академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, призначений наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 237 від 07.03.2015р., на посаду командира 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону з 29.03.2015р., зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і вважається таким, що з 29.03.2015р. приступив до прийому справ та посади (а.с.54). Відповідно до наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) № НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 14.08.2015р. старший лейтенант ОСОБА_2 вважається таким що, вибув в район проведення антитерористичної операції (а.с.56). 26.11.2015р. наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) № НОМЕР_4 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення частини лейтенантом ОСОБА_2 (а.с.62). За результатами проведеного службового розслідування складено Акт проведення службового розслідування від 10.02.2016р., згідно якого Військова частина польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) дійшла висновку про те, що командир 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону старший лейтенант ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив позиції ротного опорного пункту 20.08.2015р. та убув в напрямку незаконно створених збройних формувань (а.с.24-25). 09.02.2016р. командиром Військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) видано наказ № 331 «Про результати службового розслідування», згідно якого: питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності командира 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону старшого лейтенанта ОСОБА_2 відкладено до його знаходження; помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи начальнику фінансового-економічної служби припинити нарахування грошового забезпечення командиру 1 механізованого взводу, 2 механізованої роти, 1 механізованого батальйону старшому лейтенанту ОСОБА_2 ; помічнику командира частини з правової роботи начальнику юридичної групи направити копію матеріалів службового розслідування до Військової прокуратури Донецького гарнізону, для прийняття правового рішення за фактами виявленими у ході розслідування (а.с.26). 27.02.2016р. наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) АДРЕСА_2 (по стройовій частині) внесені доповнення до деяких наказів командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) та викладено в наступні редакції: п.п.17, п.2.1 наказу № 196 від 20.08.2015р.: старшого лейтенанта ОСОБА_2 , командира 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону, вважати таким, що самовільно залишив частину 20.08.2016р.; п.п.17, п.2.2 наказу № 202 від 31.08.2015р.: старшому лейтенанту ОСОБА_2 , командиру 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону, який самовільно залишив частину 20.08.2016р., призупинити виплату грошового забезпечення з 29.08.2015р. (а.с.57). Командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » наказом № 151 (по особовому складу) від 29.05.2020р. ОСОБА_2 призупинено військову службу у Збройних Силах України з 04.07.2019р. на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.07.2019р. (кримінальне провадження № 42019051100000211) (а.с.23). Крім того, з відповіді Донецької обласної прокуратури № 27-170вих-22 від 30.06.2022р., наданій позивачу, слідує, що на 28.06.2022р. за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань зареєстровані наступні кримінальні правопорушення: 02.09.2015р. Дружківським ВП Краматорського ВП ГУНП в Донецькій обл. зареєстровано кримінальне провадження № 12015050260001204 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за фактом безвісного зникнення ОСОБА_2 ; 23.10.2015р. ГУ НП у Волинській обл. за заявою ОСОБА_1 за даним фактом зареєстроване кримінальне провадження № 12015030000000406, яке 11.05.2017р. об`єднано з кримінальним провадженням № 12015050260001204. Досудове розслідування здійснюється відділом поліції № 1 Краматорського РУП ГУ НП в Донецькій обл., старший слідчий Небаба Г.С.; процесуальне керівництво здійснюється Краматорської окружною прокуратурою, старший прокурор Чуп`ятова О.Ю.; 04.07.2019р. військовою прокуратурою Донецького гарнізону зареєстровано кримінальне провадження № 42019051100000211 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.408 КК України, за фактом ймовірного дезертирства військовослужбовця ОСОБА_2 ; 03.08.2021р. зареєстровано кримінальне провадження № 62021050010000364 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, за фактом незаконного позбавлення волі представниками так званої «ДНР» ОСОБА_2 , яке того ж дня об`єднано з кримінальним провадженням № 42019051100000211. 05.08.2021р. слідчим прийнято рішення про закриття провадження по кримінальному правопорушенню за ч.3 ст.408 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. На даний час досудове розслідування кримінального провадження № 42019051100000211 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України за фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_2 здійснюється відділенням поліції № 1 Покровського РУП ГУ НП в Донецькій обл., старший слідчий Жорник Р.О. Процесуальне керівництво здійснюється Костянтинівською окружною прокуратурою, старший прокурор Медяник С.В. (а.с.22). На звернення позивача Служба безпеки України листом № 33/8-В-839В від 18.07.2022р. повідомила про те, що в Об`єднаному центрі наявна інформація щодо факту зникнення та можливого потрапляння в полон військовослужбовця ОСОБА_2 . На теперішній час відомості щодо уточненого місцезнаходження зазначеної особи в центрі відсутні, підтверджуючої інформації про утримання в полоні не надходило (а.с.31). В подальшому ОСОБА_1 звернулась до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 19.07.2022р., у якій просила здійснити їй виплату грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 (її чоловіка), у тому числі недотриманого грошового забезпечення, у відповідності до розділу XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р., навівши такі підстави як абз.8, 9, 10 ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», повідомлення Донецької обласної прокуратури № 27-170вих-22 від 30.06.2022р. про закриття кримінального провадження № 42019051100000211 від 04.07.2019р. в частині вчинення ОСОБА_2 дезертирства (а.с.11). До вказаної заяви позивач додала: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання; копію свідоцтва про шлюб; копії свідоцтв про народження дітей; копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; копія повідомлення Донецької обласної прокуратури. Вказані заява від 19.07.2022р. та додані документи надіслані позивачем командирові Військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим відправленням з повідомленням про вручення (а.с.11) та отримані уповноваженою особою адресата 26.07.2022р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.12). На момент звернення до суду із розглядуваним позовом відповідь на вказану заяву позивач не отримувала. Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач дійсно звернулась до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 19.07.2022р., у якій просила здійснити їй виплату грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 (її чоловіка), у тому числі недотриманого грошового забезпечення у відповідності до розділу XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р. Вказана заява від 19.07.2022р. та додані документи отримані адресатом 26.07.2022р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Під час судового розгляду відповідач не представив рішення, прийнятого за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 . За таких обставин відповідач Військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, отримавши 26.07.2022р. заяву позивача від 19.07.2022р. з доданими документами, не розглянув її протягом 15 днів та не прийняв жодного рішення за результатом її розгляду (щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення). З урахуванням наведеного, судом обраний такий спосіб захисту прав позивача як зобов`язання відповідача розглянути протягом 15 днів з дня набрання законної сили цим рішенням заяву позивача від 19.07.2022р. відповідно до постанови КМ України № 884 від 30.11.2016р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», прийняти відповідне рішення та повідомити ОСОБА_1 про результати розгляду заяви. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Водночас, із змісту поданої апеляційної скарги убачається, що позивач не погоджується із застосованим судом способом захисту її прав і вважає, що за встановлених обставин і представлених доказів суд повинен був зобов`язати відповідача прийняти рішення про виплату спірних сум грошового забезпечення із урахуванням висновків суду. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Предметом спору в цій справі є оскарження позивачем бездіяльності відповідача, яка полягає у відсутності належного розгляду поданої заяви від 19.07.2022р. відповідно до постанови КМ України № 884 від 30.11.2016р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», а також неприйняття рішення про виплату грошового забезпечення за результатами її розгляду. Згідно з ч.2 ст.9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз.2 ч.4 ст.9 вказаного Закону). У пункті 2 Розділу I «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.07.2018р., визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги. Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим. Грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець (п.п.2 і 3 Розділу «XXX. Виплата грошового забезпечення у разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими» зазначеного Порядку № 260). Відповідно до ч.6 ст.9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів. Постановою КМ України № 884 від 30.11.2016р. затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх. Пунктами 1-4 цього Порядку визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці). У цьому Порядку під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби. За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою). Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови. Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування. Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті. Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку. Аналіз наведених вище норм дає підстави дійти висновку, що у разі визнання військовослужбовця безвісти відсутнім за ним зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Така виплата грошового забезпечення здійснюється з дня зникнення військовослужбовця безвісти членам його сім`ї за їх заявою на ім`я командира військової частини. В свою чергу, командир військової частини розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. З урахуванням викладеного, відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 в порушення п.5 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затв. постановою КМ України № 884 від 30.11.2016р., не прийнято обґрунтованого рішення за результатами розгляду заяви позивача разом з доданими документами; такі не були розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку. Прийняття рішення про виплату грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, є виключною компетенцією військової частини, в якому проходив службу військовослужбовець. Отже, заява ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення у встановленому законодавством порядку не розглянута, що свідчить про порушення відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 прав позивача. Водночас, з приводу задоволення вимог позовної заяви про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути заяву позивача та прийняти рішення про виплату грошового забезпечення або про відмову у виплаті грошового забезпечення, колегія суддів вважає, що задоволення позовних вимог у цій частині є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Поняття дискреційних повноважень наведене у п.7 ч.1 ст.2 Закону України № 2073-ІХ 17.02.2022р. «Про адміністративну процедуру» (вказаний Закон набере чинності 15.12.2023р.) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано. Відповідно до ч.3 ст.6 цього Закону здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків. Крім того, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому, згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018р. у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018р. у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018р. у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018р. у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018р. у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018р. у справі № 826/8803/15, від 21.06.2018р. у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019р. у справі № 826/521/16, від 30.03.2021р. у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 27.09.2021р. у справі № 380/8727/20 та від 22.09.2022р. у справі № 380/12913/21, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст.2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У будь-якому випадку рішення, що приймається суб`єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, які визначені ч.2 ст.2 КАС України. Це, зокрема, означає, що такий суб`єкт може довести в адміністративному суді те, що його рішення прийнято обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення), безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020р. у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021р. у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19. При цьому, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003р. № 3-рп/2003 зазначив, що правосудця за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України. Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 245 (у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд). Важливим є те, що КАС України орієнтує відповідача (суб`єкта владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до ч.2 ст.17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову. З цього слідує, що ефективно працююча система суб`єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов`язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження. При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов`язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю. Крім того важливо, що завданням суду у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами; ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов`язково враховується суспільний (публічний) інтерес. Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18.10.2018р. у справах № 822/584/18, № 806/1316/18, від 23.11.2018р. у справі № 826/8844/16 та від 20.12.2018р. у справі №524/3878/16-а. У постанові від 11.02.2020р. у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд. Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта. Як було зазначено, Військовою частиною НОМЕР_1 в порушення п.5 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затв. постановою КМ України № 884 від 30.11.2016р., не прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду заяви позивача; матеріали про виплату грошового забезпечення не були розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку. За таких обставин та враховуючи положення вказаного Порядку, розгляд спірної заяви і доданих до неї документів повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення). Проте, у даному випадку таке рішення відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку реалізації своїх повноважень. Враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання грошового забезпечення відповідачем, за результатом поданих документів не вирішено, тому визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб`єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб`єкт ще не приймав, є передчасним і не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійсненні судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені. Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах від 18.03.2014р. у справі № 21-11а14 та від 22.04.2014р. у справі № 21-484а13 та зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов`язку повторно розглянути заяву особи та прийняти рішення згідно вимог законодавства. Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, оскільки відповідачем як суб`єктом владних повноважень не прийнято рішення по суті розгляду матеріалів щодо здійснення виплати грошового забезпечення, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути протягом 15 днів з дня набрання законної сили цим рішенням заяву ОСОБА_1 від 19.07.2022р. відповідно до постанови КМ України № 884 від 30.11.2016р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовцям, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», прийняти відповідне рішення та повідомити позивача про результати розгляду заяви. Водночас, представлений апелянтом лист Військової частини НОМЕР_1 № 12290 від 15.06.2023р. колегія суддів не розцінює як рішення відповідача про виплату чи про відмову виплати грошового забезпечення, оскільки ним лише повідомлено позивача про те, що військовослужбовець ОСОБА_2 на даний час не перебуває у списках особового складу військової частини (а.с.97). Інші висновки рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обґрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам законодавства, діючого на момент виникнення спірних відносин. Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткову підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення, із вищевказаних мотивів. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Окрім цього, судом апеляційної інстанції фактично було звільнено позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги в порядку п.3 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір», однак помилково про таке процесуальне рішення не вказано в ухвалі від 03.07.2023р. про відкриття виконавчого провадження (а.с.98-99). Відповідно до ст.8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Під час вирішення цього питання колегія суддів враховує клопотання апелянта про її звільнення від сплати судового збору через важкий матеріальний стан та відсутність доходів, що стверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків та з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) (а.с.81, 82). Отже, в цілях усунення допущеного процесуального недоліку висновок апеляційного суду щодо звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі ст.8 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги викладається в цьому судовому рішенні. Водночас, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2023р. в частині зупинення дії рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.04.2023р. в адміністративній справі № 140/1056/23 належить визнати такою, що втратила чинність (а.с.98-99). Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.04.2023р. в адміністративній справі № 140/1056/23. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.04.2023р. в адміністративній справі № 140/1056/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Визнати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2023р. в частині зупинення дії рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.04.2023р. в адміністративній справі № 140/1056/23 такою, що втратила чинність. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 10.08.2023р.