Постанова 4856 № 120/192/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/192/23 Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Юлія Миколаївна Суддя-доповідач: Капустинський М.М. 10 серпня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у січні 2023 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на грошовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_1 , та згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 05.08.2020 №148 виключений із списків особового складу частини з 07.08.2022. Однак, на день звільнення відповідачем не здійснено повного розрахунку по усім видам забезпечення. Позивач вказав, що на виконання рішення суду у 2022 році відповідачем нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.08.2020, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". З огляду на вищезазначені обставини, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 07.08.2020 по 30.12.2022. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 07.08.2020 по 30.12.2022. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні розрахунку при звільненні за період з 07.08.2020 по 30.12.2022 в сумі 108606,48 грн. (сто вісім тисяч шістсот шість гривень сорок вісім копійок). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 . Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Вказує, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Отже, станом на момент видачі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.08.2022 № 148, на переконання відповідача, ОСОБА_1 погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Також військова частина НОМЕР_1 наголошує, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, про що свідчать судова практика. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість судового рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №148 від 05.08.2020 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 07.08.2020. Однак, при звільненні відповідачем не проведено з позивачем повного розрахунку. Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2023 № 51 ОСОБА_1 в жовтні 2022 року виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з урахуванням базового місяця січень 2016 року на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29.08.2022 по справі 120/12776/21-а (нараховано в сумі - 4503,21 грн., утримано військовий збір 1,5% в сумі 67,55 грн., перераховані кошти на картковий рахунок 27.10.2022 в сумі 4435 грн. 66 коп. В грудні 2022 року здійснено перерахунок: грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.08.2020, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги при звільненні, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29.08.2022 по справі №120/12776/21-а (нараховано в сумі - 105781,18 грн., утримано військовий збір 1,5% в сумі 1586,72 грн. та перераховані кошти на картковий рахунок 30.12.2022 в сумі 104194 грн. 46 коп.) Вважаючи дії відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів позовні вимоги, а сума 108606,48 грн. є пропорційною із сумою боргу - 634372,92 грн., яка вчасно не виплачена ОСОБА_1 . Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Таким чином, судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. І як наслідок, бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України (в тому числі і частину 1) викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. 18 липня 2022 року Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" опубліковано в офіційному виданні "Голос України", а тому цей Закон набрав чинності 19 липня 2022 року, тобто з наступного дня після офіційного опублікування. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідальність роботодавця пов`язана з невиплатою належних звільненому працівникові сум, належних йому при звільненні та днем фактичного розрахунку. Тобто задля настання відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок працівника при звільненні необхідні дві умови: 1) невиплата роботодавцем всіх сум працівнику, які належать йому при звільненні; 2) фактичний розрахунок роботодавця з уже звільненим працівником. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.12.2022 року, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01 липня 2022 року. Відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.09.2020 року по 07.02.2021 року, тобто за 184 календарних днів. В той же час, вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд першої інстанції застосував принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Також суд першої інстанції враховував, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови у справі №761/9584/15-ц). За обставин цієї справи суд першої інстанції дійшов висновку про неспівмірнсть виплачених із затримкою коштів на користь позивача та сумою середнього заробітку, яка значно перевищує суму заборгованості. Судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції з даного питання та відзначає, що апелянтом жодних заперечень з даного приводу також не висловлено. Отже, враховуючи, що за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, який становить 876 днів, сума середнього заробітку в розрізі критерію співмірності вирахувана судом першої інстанції в сумі 108606,48 грн., тому за 184 дні затримки розрахунку при звільненні належною сумою середнього заробітку є 25425,12 грн. (108606,48 : 786=138,18; 138,18*184). Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права позивача, у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову. Відповідно до частини 1статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно вимог ч.6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 1073,60 грн., а тому, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, такі витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 536,80 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 30.06.2022 по 30.12.2022. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні розрахунку при звільненні за період з 07.09.2020 року по 07.02.2021 в сумі 25425,12 грн. (двадцять п`ять тисяч чотириста двадцять п`ять гривень дванадцять копійок). У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 . Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.