Постанова 4856 № 240/25383/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/25383/23 Головуючий у 1-й інстанції: Романченко Є.Ю. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 13 травня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року позов задоволено частково. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 березня 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №137 від 13 червня 2019 року позивач звільнений з військової служби та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 червня 2019 року № 153 виключений із списків особового складу частини з 26.06.2019. У період проходження військової служби відповідач не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення, що обумовило звернення позивача до суду з відповідним позовом. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі № 240/1116/23, яке року набрало законної сили, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та виплату такої індексації з урахуванням виплачених сум. На виконання зазначеного рішення суду 25 серпня 2023 року відповідач перерахував позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 75914,92 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, нарахування й виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2011-ХІІ). За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закон України №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. При цьому за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Ця позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №810/1549/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 805/2948/17-а, від 08 листопада 2018 року у справі №821/1333/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 822/3307/17, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18. Суд звертає увагу, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано приписами Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України). За правилами статті 116 КЗпП України, у редакції на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України у аналогічній редакції, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Тим часом, на момент проведення відповідачем повного розрахунку, Законом України «» від 01 липня 2022 року №2352-ХІ , який набрав чинності 19 липня 2022 року третє речення частини 1 статті 116 КЗпП України викладено у такі редакції: «Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.», а статтю 117 викладено повністю у новій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.» Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 29 жовтня 2021 року у справі №120/1855/20-а та від 05 жовтня 2022 року у справі №640/17872/19. Судом установлено, що в день звільнення позивача, належна йому сума грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби 26 червня 2019 року, виплачена не була. Остаточний розрахунок з позивачем військова частина провела 25 серпня 2023 року, шляхом виплати на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення в сумі 75914,92 грн. За таких обставин, суд дійшов висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 27 червня 2019 року (наступного дня після звільнення позивача) до 26 грудня 2019 року (день закінчення шестимісячного терміну) (включно). Відповідно строк затримки розрахунку складає 183 дні. Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, з огляду на слідуюче. Відповідно до довідки від 17.07.2019 року середньоденний заробіток позивача складає 958.17 грн. Згідно з виписками по картковому рахунку позивача відповідач виплатив йому заборгованість за рішенням суду в сумі 75914.92 грн. 25.08.2023 року. Однак, не можна вважати співмірною суму несвоєчасно виплаченої при звільненні індексації в розмірі 75914,92 грн. із сумою розрахованої компенсації за несвоєчасний розрахунок в розмірі 175345,11 грн. Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 175345,11 грн/75914,92 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,43%. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 958,17 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,43% х 183 (календарних днів затримки розрахунку) = 75398,40 гривень. Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності колегія суддів дійшла висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 75398,40 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 висловилася, зокрема, щодо того, чи можна вважати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні заробітною платою, та зазначила, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, колегія суддів вважає, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 75398,40грн. Підсумовуючи викладене та встановлені обставини справи колегія суддів вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, а тому справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних при звільненні коштів на користь позивача є сума 75398,40 грн., а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати в ці Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а також обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права позивача, у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати в цій частині. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати індексації грошового забезпечення в сумі 75914,92 грн. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 75398,40грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.