Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/2752/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 серпня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/2752/23 Головуючий у першій інстанції Рахманкулова І. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/868/23 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В. секретар: Патук А.А. Позивач: ОСОБА_1 Відповідач: ОСОБА_2 Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2 Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, (суддя Рахманкулова І.П.), ухвалене о 12 год. 39 хв. у м. Чернігів, повний текст рішення складено 13 квітня 2023 року, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 422 396,09 грн інфляційних збитків, 80 025,13 грн - 3% річних, а всього 502 421,22 грн. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 05 лютого 2020 року звернулась з позовом до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів, оскільки 06 серпня 2019 року відповідачка в порушення домовленостей за кошти позивачки придбала квартиру АДРЕСА_1 , яку оформила на своє ім`я, в зв`язку з чим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2021 року з неї було стягнуто 888 230,60 грн як безпідставно набутих коштів. Так як відповідачка не повернула ці кошти, вона має право стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Рішенням Деснянського районного суду Чернігівської області від 11 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 502 421,22 грн; стягнуто з відповідачки на користь позивачки 5024 грн 21 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що позивачка має право на компенсаційні виплати, передбачені ст. 625 ЦК України через невиконання відповідачкою перед позивачкою зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих коштів в межах заявлених вимог за період з 27 лютого 2020 року по 27 лютого 2023 року, зважаючи на те, що вимогу про повернення коштів позивачкою було пред`явлено 05 лютого 2023 року. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 24 квітня 2023 року стягнуто з відповідачки на користь позивачки 5 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що днем пред`явлення вимоги про повернення безпідставно набутих коштів є 23 січня 2023 року день набрання законної сили рішенням суду від 02 березня 2021 року про стягнення цих коштів, тому вважає помилковим висновок суду про те, що дата звернення позивачки до суду з вказаним позовом 05 лютого 2020 року є днем пред`явлення вимоги. Також, за доводами відповідачки, суд неповно з`ясував обставини справи та при ухваленні рішення не врахував її доводів щодо необхідності зменшення суми нарахувань через її скрутне матеріальне становище та проблеми зі здоров`ям. До суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Вказує на те, що вона з липня 2019 року зверталась до відповідачки з вимогою про повернення коштів, яка була залишена без задоволення, в зв`язку з чим 05 лютого 2020 року звернулась до неї з позовом про повернення коштів, тому доводи апеляційної скарги про те, що днем пред`явлення вимоги є дата набрання законної сили рішенням суду від 02 березня 2021 року про стягнення безпідставно набутих коштів є необґрунтованими. По теперішній час відповідачка не повернула безпідставно набуті кошти, а здобуту квартиру в центрі Києва за її кошт вона здає в оренду та отримує прибуток. Її доводи про те, що через стан здоров`я вона не може працювати не підтверджені належними доказами, тому вважає, що підстави для зменшення суми компенсаційних виплат відсутні. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. По справі встановлено, що 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2021 року, яке набрало законної сили 23 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 888 230,60 грн; в іншій частині вимог відмовлено (а.с.6-11). Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 мала намір придбати у свою власність квартиру в м.Києві, тому передала власні кошти своїй доньці ОСОБА_3 , яка здійснила оформлення придбаної квартири на своє ім`я, тому вказані кошти є безпідставно набутим майном. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, якщо інше не встановлено законом. Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19). За змістом ст.ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Правовідношення, в якому виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. У контексті зазначеного вище, у справі, яка розглядається, у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 виникло грошове зобов`язання, розмір якого підтверджується рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 02 березня 2021 року у справі №761/4218/20. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції вірно встановив, що позивачка має право на компенсаційні виплати, передбачені ст. 625 ЦК України, через невиконання відповідачкою перед позивачкою зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих коштів. При цьому, ОСОБА_2 не заперечувала правильності здійснено ОСОБА_1 розрахунку 3% річних та інфляційних втрат. Доводи апеляційної скарги щодо невірного визначення судом моменту пред`явлення вимоги не заслуговують на увагу, з огляду на таке. Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту ст. 625 ЦК України та норм ЦК України щодо позовної давності у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей), передбачених у ч. 2 ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 330/2142/16-ц вказано, що згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідачка вважає, що вона остаточно дізналася про необхідність повернення грошових коштів матері лише з моменту набрання рішенням суду законної сили у справі №761/4218/20. Проте, на спростування таких доводів позивачкою було надано до відзиву на апеляційну скаргу копії її письмового прохання про повернення коштів у сумі 1 175 500,88 грн, якими була оплачена київська квартира по АДРЕСА_2 , та запрошення доньки для конфіденційної зустрічі з метою обговорити всі претензії, датовані 06 вересня 2019 року (а.с.183, 183 зворот). Листи були направлені на адресу ОСОБА_3 і отримані нею 09 вересня 2019 року (а.с.184-186 зворот). Зазначені докази були предметом дослідження під час розгляду справи про стягнення ОСОБА_1 з ОСОБА_4 ) безпідставно набутих коштів та не є новими для сторін. Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_3 безпідставно набутих коштів 05 лютого 2020 року. Згідно з копією розписки Шевченківського районного суду м.Києва ОСОБА_3 ознайомилася з матеріалами справи №761/4218/20 30 червня 2020 року (а.с.109). Отже, відповідачка з моменту пред`явлення позову ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів достеменно знала про необхідність їх повернення. За приписами ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних ОСОБА_1 заявлено з 27 лютого 2020 року по 27 лютого 2023 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув компенсаційні виплати, передбачені ст. 625 ЦК України, за цей період. Посилання відповідачки, що поведінка позивачки була суперечливою та не вказувала на необхідність повернення наданих доньці коштів спростовуються матеріалами справи. Чинним законодавством не передбачено можливість зменшення розміру передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України нарахувань через скрутний матеріальний стан боржника та проблеми зі здоров`ям, тому твердження ОСОБА_2 про неврахування судом ані принципу пропорційності, ані її майнового стану не заслуговують на увагу. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду щодо наявності підстав для стягнення компенсаційних виплат не спростовують, рішення суду є законним, обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовлено, відсутні підстави для стягнення на користь відповідачки судових витрат, як про то вона просила в апеляційній скарзі. Натомість є підстави для стягнення з відповідачки на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу, понесених останньою в суді апеляційної інстанції. Вбачається, що у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.2, 8 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами. Відповідно до договору про надання правової допомоги від 11 квітня 2023 року адвокат Яковлев А.Л. за завданням ОСОБА_1 здійснює надання правничої допомоги, аналіз документів, надання усних та письмових консультацій, складання документів правового характеру, представництво інтересів ОСОБА_1 , зокрема в суді апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 11 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат (а.с.196-197). Згідно з додатком 1 до вказаного договору за виконану роботу клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі: вивчення апеляційної скарги з додатками, надання поточних, усних консультацій, надання рекомендацій, доведення позиції адвоката в спірних правовідносинах 1 000 грн консультація із розрахунку 2 години роботи адвоката; складання та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу з додатками 2 000 грн; участь в судовому засіданні Чернігівського апеляційного суду 2 000 грн за одне судове засідання; загальна сума оплати гонорару за договором складає не більше 5 000 грн (а.с.198). 10 червня 2023 року ОСОБА_1 сплатила адвокату Яковлеву А.Л. за надані послуги 5 000 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера (а.с.201). Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовлено, понесені позивачкою в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню в повному обсязі. Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 квітня 2023 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (останнє місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000 грн. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 10 серпня 2023 року. Головуючий: Судді: