Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/6193/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/6193/21 пров. № А/857/17233/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Затолочного В.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - суддя (судді) в суді першої інстанції Гавдик З.В., справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту судового рішення: 21.07.2021, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині невиплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби за період з 19.01.2019 по 15.03.2021; - стягнути ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 19.01.2019 року по 15.03.2021 в сумі 109136,74 грн. Рішенням від 21 липня 2021 року Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково. Стягнув з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2019 по 15.03.2021 у розмірі 13188,60 грн. В іншій частині позову відмовив. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що при звільненні позивача з військової служби спір щодо виплачених при звільненні сум був відсутній, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України. Вказує на те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежного від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Звертає увагу суду на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України. У зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 18.01.2019 року № 16-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Остаточною датою проходження військової служби вказано 18 січня 2019 року. На дату виключення позивача зі списків особового складу частини відповідач не провів повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме - не виплатив індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій в сумі 54568,37 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №380/4900/20 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 18 січня 2019 року; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 18 січня 2019 року; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 18.01.2019; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 18.01.2019. 30.07.2020 ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, до ухвалення рішення суду, перерахував на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 25774,62 грн, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. 15.03.2021 ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України перерахував на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 28793,75 грн, індексацію грошового забезпечення. Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не виплачена в день його звільнення, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому, відповідно до вимог ст. 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Проте розрахунок такої виплати суд першої інстанції провів з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, відповідно зменшивши її до 13188,60 грн. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. З аналізу наведених вище правових норм слід дійти висновку, що положеннями статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. У справі, що розглядається, позивач, у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2021, яке набрали законної сили, просив стягнути на його користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, як установлено судом першої інстанції, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем лише 15.03.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, справа №821/1083/17. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання відшкодування за затримку розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. Стосовно визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, та в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів дійшла підтримує висновок суду першої інстанції, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 13188,60 грн. Таким чином, правильним є висновок суду попередньої інстанції про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак, часткове задоволення позову. Колегія суддів відхиляє покликання апелянта на пропущення позивачем строку звернення до суду, оскільки початок перебігу такого, відповідно до останньої правової позиції Верховного Суду, пов`язується з датою виплати належних працівнику сум, а не з моментом звільнення з військової служби. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 15.03.2021, коли позивачу виплачено останній платіж, що був спірним, а саме індексацію грошового забезпечення, саме з цієї дати розпочинається передбачений ч.5 ст.122 КАС України місячний строк, у межах якого позивач звернувся до суду (07.04.2021). Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №815/2681/17 та від 22.01.2020 у справі №620/1982/19. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи частково адміністративний позов, вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі №380/6193/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 07.08.2023