Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 265/7404/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2023 року справа №265/7404/21 приміщення суду за адресою: м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 січня 2022 року у справі № 265/7404/21 (головуючий суддя І інстанції Адамова Т.С.), складене у повному обсязі 19 січня 2022 року у м. Маріуполь Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, стягнення моральної та матеріальної шкоди, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАО № 4756892 від 11 вересня 2021 року, винесеної інспектором 3 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Тарасовим Тарасом Валерійовичем, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.6 ст. 121 КУпАП, стягнення матеріальної шкоди у розмірі 21000 гривень та моральної шкоди у розмірі 5000 гривень. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 січня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Постанову серії ЕАО № 4756892 від 11 вересня 2021 року, винесену інспектором 3 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Тарасовим Тарасом Валерійовичем, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.6 ст. 121 КУпАП скасовано. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 454 гривни та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2867 гривень, а всього 3321 (три тисячі триста двадцять одну) гривню за рахунок бюджетних асигнувань. Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови у задоволені позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 січня 2022 року у справі № 265/7404/21 в зазначеній частині та прийняти нову постанову, якою: стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 22 689,00 грн; витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та складання висновку судового експерта у розмірі 2 700,00 грн; моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.; судових витрат у суді першої інстанції у розмірі 19 706,13 грн.; нотаріальних витрат та витрат на явку у свідка у розмірі 600,00 грн. та 3000,00 грн. відповідно. Крім того, заявлено клопотання про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 14 681,00 грн. Крім того, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати судове рішення. В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що позивачем скоєно адміністративне правопорушення, постанова управління є правомірною. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційних скарг, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційних скаргах залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що 11 вересня 2021 року інспектором 3 батальйону 1 роти УПП в Дніпропетровській області Тарасовим Тарасом Валерійовичем була винесена постанова серії ЕАО №4756892, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 121 ч. 6 КУпАП за те, що він 11 вересня 2021 року о 11.00 годині по вулиці Набережній Перемоги 49 в місті Дніпро керував ТЗ з номерним знаком закритим по стороннім предметом, чим порушив п. 30.2 ПДР. Накладено штраф на ОСОБА_1 у розмірі 850 гривень Спірним питанням у справі є правомірність прийняття вищевказаної постанови та накладення на позивача адміністративного штрафу. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятої спірної постанови, відтак вона підлягає скасуванню. Крім того, судом за рахунок бюджетних асигнувань стягнуто з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 454 гривни та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2867 гривень Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Частиною 6 ст.121 КУпАП адміністративним правопорушенням визначено керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим, за що передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно зі статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 283 КАС України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів зміст постанови про адміністративну відповідальність має відповідати вимогам, передбаченим статтями 280, 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , згідно оскаржуваної постанови, стало виявлення посадовою особою підрозділу поліції факту керування ОСОБА_1 автомобілем Хундай з номерним знаком закритим стороннім предметом. Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580), поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону №580, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Наявний у матеріалах справи відеозапис, на якому зафіксовано процедуру оформлення постанови серії ЕАО № 4756892 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, не є належним доказом інкримінованого позивачу в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, оскільки не містить інформації щодо предмету доказування, зокрема, з даного відеозапису не вбачається, що на зазначеному ТЗ номерний знак закритий стороннім предметом. Більш того, навпаки вбачається, що металева решітка, за якою знаходиться номерний знак, не перешкоджає та не ускладнює його ідентифікацію, а також дозволяє чітко визначити символи номерного знаку. Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене, наявність доказів на спростування інкримінуємого позивачу правопорушення, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо скасування спірної постанови. Відтак, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є неприйнятними. Щодо відмовлення в задоволенні позовних вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 22 689,00 грн; витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та складання висновку судового експерта у розмірі 2 700,00 грн; моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.; судових витрат у суді першої інстанції у розмірі 19 706,13 грн.; нотаріальних витрат та витрат на явку у свідка у розмірі 600,00 грн. та 3000,00 грн. відповідно, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 3 ст. 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Верховний Суд в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 686/1746/17 зазначив, що поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. З огляду на викладене, прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення ПДР не є збитками (матеріальною шкодою), а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. З матеріалів справи вбачається, що до матеріальної шкоди, яку просить відшкодувати позивач відносяться: шкода, спричинена пошкодженням належного йому автомобіля неправомірними діями патрульних Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області; витрати за проведення автотоварознавчого дослідження та складання висновку щодо фактичного розрахунку заподіяної майнової шкоди у розмірі; витрат нотаріуса щодо посвідчення пояснень свідка у розмірі та витрат, пов`язаних з явкою свідка у судове засідання Як вбачається з висновку експерта № 2539 від 27 вересня 2021 року матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження внаслідок протиправних дій патрульними поліції (спеціальні жетони № 177525 та № 0177339) в Дніпропетровській області та з врахуванням податку на додану вартість складає 22689 гривень (а.с. 63-92). З вступної та мотивувальної частини даного висновку вбачається, що дослідження автомобіля Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_1 , зроблено експертом виключно на підставі заяви та пояснень ОСОБА_1 . В ході розгляду справи судом не встановлено факту спричинення патрульними поліції Дніпропетровської області будь-яких пошкоджень на торпеді автомобіля Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_1 , належного позивачу. Позивач не надав доказів, як саме були нанесені подряпини, даний факт був встановлений ним пізніше, вважає, що на руці патрульного був браслет, яким він, можливо, подряпав торпеду автомобіля, вириваючи спірну постанову. Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок також не бачила самого факту спричинення пошкоджень. Будь-яким іншим чином даний факт також не був зафіксований. Тобто судами не встановлено протиправних дій патрульних щодо спричинення пошкоджень на торпеді автомобіля, належного позивачу, та, відповідно, не встановлено причинного зв`язку між діями та заподіяної шкодою. Також не підлягають задоволенню вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди за проведення автотоварознавчого дослідження та складання висновку щодо фактичного розрахунку заподіяної майнової шкоди у розмірі; витрат нотаріуса щодо посвідчення пояснень свідка та витрат, пов`язаних з явкою свідка у судове засідання, оскільки зазначені витрати були здійснені позивачем самостійно, без відповідних правових підстав, а тому не є матеріальною шкодою в розумінні закону. Таким чином, позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди спричиненої пошкодженням автомобіля, не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є неприйфнятними. Щодо завданої, на думку позивача, моральної шкоди, суд зазначає наступне. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Позивачем не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є неприйнятними та не спростовують висновків суду першої інстанції. Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне. Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. На підтвердження здійснення оплати витрат на професійну правничу допомогу в матеріалах справи містяться: копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Годня Антона Алнуровича, договір про надання правової допомоги від 14 вересня 2021 року, укладений між адвокатом Годня А.А. та Коваленко Олександром Анатолійовичем; додаткова угода № 1 до вказаного договору від 14 вересня 2021 року, акти здачі-приймання надання правничої допомоги, в яких зазначений детальний опис робіт, виконаних адвокатом, вартість послуги, час, витрачений на надання правової допомоги та сума оплати за наданий вид правової допомоги (а.с. 98, 99, 100, 101-102), а також квитанції про оплату наданих послуг на загальну суму 8600 гривень (а.с. 105, 179, 248). Отже, загальний розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, підтверджений документально, складає 8600 гривень. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України, з відповідача - Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 2867 гривень (враховуючи задоволення однієї вимоги з трьох, заявлених позивачем). Відтак, висновок суду першої інстанції в цій частині є правильним, доводи апеляційних скарг позивача та відповідача в цій частині є неприйнятними. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції. Крім того, не підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційних скарг та, відповідно, незастосування вимог ч.6 ст.139 КАС України. Керуючись статтями 250, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 січня 2022 року - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 січня 2022 року у справі № 265/7404/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови складено 07 серпня 2023 року. Судді А.В. Гайдар А.А.Блохін Е.Г. Казначеєв