Ухвала КАС ВС № 380/13241/22

УХВАЛА 04 серпня 2023 року м. Київ справа № 380/13241/22 адміністративне провадження № К/990/25352/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі №380/13241/22 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Львівської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив зобов`язати Львівську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20 серпня 2020 року (наступний день після звільнення) по день розрахунку 30 серпня 2022 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2023 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за 6 місяців періоду затримки розрахунку при звільненні в розмірі 135352,80 грн. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Львівська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано статті 116, 117 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 807/1525/16, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19, від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 620/2338/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Задовольняючи адміністративний позов частково у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано за наслідками судового вирішення, яким зобов`язано відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу, то він має право на присудження йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців. Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанцій керувалися частиною 1 статті 117 КЗпП України (відповідно до чинної з 19 липня 2022 року редакції, з урахуванням приписів Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-IX від 15 березня 2022). Висловлюючи незгоду із рішеннями судів поепердніх інстанцій скаржник у касаційній скарзі наголошує про відсутність правових підстав для виплати вихідної допомоги позивачу, оскільки статтею 44 КЗпП України не передбачена виплата цієї допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX у зв`язку з неуспішним проходженням атестація. Внаслідок чого, за твердженнями скаржника, відсутня як вина відповідача так і підстави для застосування відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 КЗпП України за затримку при звільненні позивача. Отже, касаційна скарга в частині обґрунтувань вказаної підстави фактично зводиться до незгоди із рішенням суду, яким зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу та заперечень щодо застосування до спірних правовідносин у цьому зв`язку положень статті 117 КЗпП України. Решта доводів касаційної скарги стосуються здебільшого питань, пов`язаних із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою (дослідженням) доказів у ній, вже, відповідно, встановлених та досліджених попередніми судоми інстанціями, наведенням норм законодавства та посилання на постанови Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого аргументування і обґрунтування саме подібності правовідносин із загальним посиланням, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення із неправильним застосуванням матеріального права. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень також зазначає, пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України вказуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі №380/13241/22 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЛ.О. Єресько