Постанова Київський апеляційний суд № 756/3418/22

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 369/771/18 Номер провадження 22-ц/824/10242/2022 Головуючий у суді першої інстанції Волчко А. Я. Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 03 серпня 2023 року місто Київ Номер справи 756/3418/22 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Луценка О.М., в приміщенні Оболонського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатного члена подружжя. Позов мотивовано тим, що між сторонами 06.10.1985 було зареєстровано шлюб. У зв`язку з тим, що позивач з відповідачем тривалий проміжок часу не ведуть спільного господарства, мають різні характери, погляди на життя, відсутність взаєморозуміння та довіри, рішенням суду шлюб було розірвано. На даний час позивач отримує пенсію у розмірі 2745,36 гривень на місяць, якої не вистачає на проживання та лікування однак у зв`язку з тим, що вона потребує постійного лікування, на яке витрачає значну частину коштів, залишку не вистачає на мінімальний, достатній рівень життя. Позивач змушена звернутись до суду з позовною заявою про стягнення з колишнього чоловіка аліментів на її утримання, як непрацездатної дружини, так як вона потребує матеріальної допомоги з боку чоловіка та не має можливості працювати та самостійно себе забезпечувати, так як її здоров`я суттєво погіршилось. Відповідач, її чоловік, є суддя у відставці та отримує довічне грошове утримання в розмірі 213 287,00 грн. з квітня 2021року. Оскільки відповідач не є платником аліментів, отже, він має змогу сплачувати кошти на утримання дружини. В зв`язку з цим просила стягнути з відповідача на її утримання аліменти у розмірі 1/8 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатного члена подружжя задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дружини ОСОБА_1 у розмірі 1/10 частини від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 17.05.2022. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Апелянт зазначає, що сформований судом першої інстанції висновок щодо наявності у позивача права на утримання за його рахунок, не відповідає обставинам справи, оскільки дохід ОСОБА_1 перевищує визначений Законом України прожитковий мінімум рівня матеріального забезпечення для непрацездатних осіб. Окрім того, судом першої інстанції необґрунтовано зазначено про відсутність доказів наявності в позивача матеріальних активів, оскільки такі докази були надані апелянтом до суду. Довідки ПрАТ «Перемога» від 18.10.2022, 02.10.2022 (а.с. 117, 151) підтверджують наявність у ОСОБА_1 додаткового доходу у вигляді орендної плати. Звертає увагу суду, що твердження позивача щодо нестачі у неї коштів на сплату комунальних послуг, та наявність хронічних захворювань, що потребують щомісячних витрат не відповідають дійсності. Оскаржуючи в 2022 році рішення суду про розірвання шлюбу, та ініціювавши спір про поділ майна подружжя ОСОБА_1 було сплачено судовий збір, який в загальній сумі значно перевищує її місячний дохід. Апелянт зауважує, що судом першої інстанції помилково ототожнене отримуване ним довічне утримання судді з пенсійним забезпеченням, оскільки виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства. ГУ ПФУ в м. Києві надіслало ОСОБА_2 26.05.2023 відповідь на звернення, в якій підтвердило факт отримання ним саме щомісячного довічного грошового утримання та помилковість зазначення в довідці від 23.03.2023 № 2425714474441077 про отримання ним пенсії. Судом першої інстанції не взято до уваги, що будь якого іншого доходу, який може бути врахований при визначенні розміру аліментів, апелянт не отримує, що додатково свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки не виконується визначена ч. 2 ст. 75 СК України умова щодо його можливості надання відповідної матеріальної допомоги. Також судом не надано правової оцінки викладеним у відзиві на позовну заяву доводам щодо статусу апелянта непрацездатної особи у зв`язку із досягненням 65 - річного віку так як він не може виступати суб`єктом правовідносин врегульованих ст. 75 СК України та здійснювати утримання іншого з подружжя. ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Зазначає, що з березня 2022 року отримує пенсію в розмірі 3 127,01 грн., на яку має купувати продукти харчування, ліки, вітаміни, одяг, а також сплачувати комунальні платежі за електроенергію, воду та опалення. Відповідно до виписки з медичної карти амбулаторного хворого № 23586/1 позивач має ряд захворювань, однак через брак коштів купує тільки деякі ліки. Окрім того, доводи апелянта про наявність в неї додаткового доходу не підтверджені належними доказами. В свою чергу апелянт отримуючи дохід в розмірі 213 350,75 грн. має можливість надавати матеріальну допомогу на її утримання. Вказує, що апелянт зазначаючи в апеляційні скарзі про значну кількість серйозних хвороб, які вимагають постійного вартісного лікування та реабілітації водночас не надає доказів, які б підтверджували, що він витрачає значні кошти на лікування. У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ураховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не в повній мірі відповідає. Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Так, статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір з приводу права непрацездатного подружжя на утримання (аліменти), який регулюється нормами сімейного законодавства, а саме положеннями глави 9 СК України. Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахувавши потреби позивачки і можливості відповідача, майновий дохід, вік та стан здоров`я відповідача, частково задовольнив позовні вимоги, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/10 частини від усіх видів доходу. Однак, з таким висновком, колегія суддів погодитися не може. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, II чи III групи. Тобто, чинне законодавство у частині другій статті 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: 1) його непрацездатність; 2) потреба у матеріальній допомозі, а також здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. В даному випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов`язку для іншого з подружжя таке утримання надавати. При цьому відповідно до частини четвертої статті 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Аналіз норм ст. 75, 76 СК України дає підстави для висновку, що аліментні зобов`язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема: - перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу, якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; - непрацездатність одного з подружжя; - потреба в матеріальній допомозі; - нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення; - можливість другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму. Відповідні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі номер 6-1111цс 17, постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі номер 401/1222/18. Судом встановлено, що позивачка отримувала пенсію у розмірі 2 745,36 грн, а з березня 2022 року у розмірі 3 127,01 грн. Згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік" (на час звернення позивачки з позовом до суду) прожитковий мінімум на одну особу з рахунку на місяць у 2022 році для осіб, які втратили працездатність становив: з 1 січня - 1 934 грн., з 1 липня - 2 027 грн., з 1 грудня - 2 093 грн. Згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік" (на час ухвалення рішення судом першої інстанції) прожитковий мінімум на одну особу з рахунку на місяць у 2023 році для осіб, які втратили працездатність становить 2 093 грн. Таким чином, дохід ОСОБА_1 (пенсіїя) перевищує визначений Законами України прожитковий мінімум рівня матеріального забезпечення для непрацездатних осіб. Окрім того, істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з її боку. Судом апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.10.1985 року, який було розірвано 01.06.2022, що підтверджується копією рішення Оболонського районного суду м. Києва ( а.с.98-100). Згідно довідки № 2425 7144 74441077, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Оболонський район) в м. Києві і отримує довічне утримання суддів у розмірі 213 350,75 грн. Але, факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, слід тлумачити змістовно, виходячи із реального розміру цієї пенсії, а також витрат, які несе ця особа на лікування й на потреби із забезпечення свого життя. Як вбачається з довідки № 49 ПАТ «ПЕРЕМОГА» від 18.10.2022 ОСОБА_1 є орендодавцем ПрАТ «Перемога» і їй нарахована орендна плата за 2022 р. 12 422,36 грн., та утримано ПДФО в сумі - 2 236,02 грн., і військовий збір - 186, 34 грн. (а.с. 151). Згідно довідки ПАТ «ПЕРЕМОГА» від 02.11.2022 ОСОБА_1 є орендодавцем ПрАТ «Перемога» і їй нарахована орендна плата за 2021 - 2022 р. в розмірі 17 422, 36 грн., та утримано ПДФО в сумі - 3136, 02 грн., і військовий збір - 261,34 грн. (а.с.117). Отже, колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта та приходить до висновку, що у ОСОБА_1 окрім пенсії є і інші джерела доходу, та в сукупності її дохід перевищує визначений Законом України прожитковий мінімум рівня матеріального забезпечення для непрацездатних осіб. Окрім того, як підтверджується медичними довідками, які наявні в матеріалах справи ОСОБА_2 хворіє на рак простати та рак підшлункової залози. В результаті лабораторних досліджень 20.05.2022, 20.06.2022, 21.07.2022 та 04.11.2022 онкомаркер підшлункової залози становив 93.38, 98.30, 117.32 та 166.08 відповідно, при нормі 0-26. Згідно виписки із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_2 від 10 червня 2022 року, йому встановлені діагнози: ІХС, стенокардія напруги ІІФК. ГХ- 11ст.2ст. Ризик високий. ДЕ 1 ст. з вестибулопатією. ЦАС. Подагра ідіопатична, метаболічний тип. Подагричний артрит, олігоартрит. Хр. рефлюксний гастрит, Хронічний панкреатит. Стеатогепатоз печінки. Рак простати (передміхурової залози) ст. IІІ T3NxMx кл. гр. ІІ (С 61.0) 2 кл. гр. 06 грудня 2021 року відповідача було доставлено в клінічну лікарню «Феофанія» ДУС з діагнозом: пілонідадьна кіста куприка з нагноєнням та гіперплазія простати (рак). 10 грудня 2021 року проведена планова операція висічення нілонідальної кісти куприка. 16 грудня 2021 року він виїхав до м. Одеси продовжити лікування в «Одеському обласному онкологічному диспансері». (а.с. 52-71, 96-97, 121-134, 168-170, 184-185). Зазначене свідчить про те, що апелянт хворіє значною кількістю хвороб, які потребують вартісного, тривалого лікування, на що останній змушений витрачати значну частину отриманого ним доходу. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Останній, зокрема, полягає у визнанні людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції). Конституція України в статті 1 проголошує, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з Основним законом України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян. Одним з найважливіших соціально-економічних прав людини є право на достатній життєвий рівень для особи та її сім`ї (стаття 48), між тим поняття «достатній життєвий рівень» в Конституції України не розкривається і не визначається, як він співвідноситься із прожитковим мінімумом. В той же час у Рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року зазначено, що «у державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини» (речення друге абз.1 пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини). Це зобов`язує державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення (абз.4-5 пп.2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України). За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки розмір доходів позивача не забезпечують її прожитковий мінімум, встановлений законом не відповідає встановленим обставинам справи. А відтак, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення заслуговують на увагу та підлягають задоволенню. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. З урахуванням наведеного, колегія суддів, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з наведених вище підстав. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати за подачу апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн., підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. Керуючись ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатного члена подружжя. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 03 серпня 2023. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна