Постанова КЦС ВС № 755/14034/20

Постанова Іменем України 22 червня 2022 року м. Київ справа № 755/14034/20 провадження № 61-4987св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шишкіна Алла Олександрівна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 рокуу складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Махлай Л. Д., Історія справи Короткий зміст позовних вимог У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є одинокою людиною, часто хворіє, потребує сторонньої допомоги. Починаючи з 2016 року за ним доглядає племінниця ОСОБА_5 , відносно якої 20 березня 2012 року він склав заповіт. В травні 2019 року до нього звернулись особи, які назвались соціальними працівниками та запропонували йому послуги по утриманню. 13 травня 2019 року він уклав договір про надання соціальних послуг та договір про надання послуг, відповідно до яких ГО «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» зобов`язалася надати позивачу юридичні та інші інформаційно-консультаційні послуги, пов`язані з укладанням в подальшому договору довічного утримання, а позивач зобов`язався оплатити вказані послуги в сумі 3000 грн. За договором про надання соціальних послуг ГО «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» зобов`язалася надавати позивачу соціальні послуги відповідно до індивідуальних потреб, а ОСОБА_1 зобов`язався оплачувати вказані послуги. Від укладення договору довічного утримання позивач відмовився. В червні 2020 року племінниця позивача ОСОБА_5 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналась, що квартира, яка належала позивачу на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання від 13 травня 2019 року. Відповідно до умов договору довічного утримання відповідач зобов`язалась сплатити позивачу одноразове грошове утримання в розмірі 35 000,00 грн, сплачувати щомісячно 1 300,00 грн та оплачувати житлово-комунальні послуги. Разом з тим, позивач одноразового грошового утримання не отримав, а грошового утримання у розмірі 1 300,00 грн позивачу не вистачає. 26 червня 2020 року позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою збільшити грошове утримання, а також сплатити одноразово 35 000,00 грн. Однак відповідачем не вчинено дій щодо виконання та зміни умов договору довічного утримання. На підставі викладеного просив: розірвати договір довічного утримання від 13 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, задоволено. Розірвано договір довічного утримання від 13 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А. О., зареєстрований в реєстрі за № 2261. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що предмет спору становлять вимоги позивача ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання від 13 травня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А. О., зареєстрований в реєстрі за № 2261, з посиланням на невиконання відповідачем умов договору довічного утримання в частині довічного матеріального забезпечення на умовах, передбачених договором, та відмову відповідача у збільшенні суми щомісячного утримання шляхом внесення відповідних змін до оспорюваного договору. Аналізуючи укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір довічного утримання від 13 травня 2019 року та наявні у справі докази, ураховуючи положення цивільного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору, оскільки визначене сторонами щомісячне грошове утримання у розмірі 1 300,00 грн є недостатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня позивача/відчужувача за договором, який є особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має фізичної можливості на самостійне матеріальне забезпечення та потребує більшого фінансового забезпечення, про що позивачем письмово було повідомлено відповідача/набувача за договором, задля подальшого укладення додаткової угоди про внесення змін до договору довічного утримання про збільшення суми щомісячного утримання, доказів прийняття якого відповідачем не надано суду. Із змісту пред`явленого позову, наявних в матеріалах справи доказів, наданих пояснень, убачається, що позивач не має наміру в подальшому отримувати у відповідача допомогу, послуги, кошти. Крім того, судом ураховано, що досліджуваний вид договору укладається людьми похилого віку, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснити свої життєві потреби. Відтак змушені укладати такі договори та передавати у власність своє житло, як правило, стороннім особам. Натомість, очікуючи від цього поваги, турботи, допомоги, піклування, а найголовніше - небайдужості. Разом з тим, суд вважав необґрунтованими твердження позивача про неотримання ним від відповідача одноразового грошового утримання у розмірі 35 000,00 грн, про несплату відповідачем щомісячного грошового утримання та про несплату відповідачем витрат по комунальним послугам, оскільки вказані твердження позивача спростовано належними та допустимими доказами, що долучені відповідачем та досліджені і ураховані судом в розрізі даного спору. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та додатково зазначив, що з наданих документів вбачається, що переказ коштів за травень-жовтень 2019 року здійснював ОСОБА_6 , при цьому перекази за червень-липень 2019 року позивачем отримані не були та були повернуті платнику. Також з квитанцій про оплату комунальних послуг вбачається, що з травня 2019 року по вересень 2019 року таку оплату проводив ОСОБА_7 . Проте, відповідно до пункту 14 договору довічного утримання від 13 травня 2019 року, укладеного між сторонами, вбачається, що обов`язки набувача за договором можуть бути передані по додатковій угоді за згодою відчужувача іншій особі за спільною згодою сторін договору. Будь-яких додаткових угод між сторонами правочину не укладалось. ОСОБА_1 , укладаючи договір довічного утримання, сподівався, що його буде забезпечено достатнім для гідного проживання доглядом, в тому числі і грошовим забезпеченням. Проте сума у розмірі 1300 грн, вочевидь, є меншою за прожитковий мінімум встановлений державою для непрацездатних осіб у 2019-2020 роках, та не може забезпечити гідний рівень проживання людини похилого віку, враховуючи, що окрім грошового забезпечення, інші види утримання, як то: забезпечення продуктами харчування, ліками, доглядом, договір не передбачає. Аргументи учасників справи У березні 2021 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга мотивована тим, що суди невірно застосували норми пункту 1 частини 1 статті 755 ЦК України, яка містить вичерпний перелік підстав для розірвання договору довічного утримання, при цьому не врахували висновок Верховного Суду у справі № 640/9865/18, викладений в постанові від 16 грудня 2020 року, за яким умови спірного договору були погоджені сторонами, позивач підтвердив своє розуміння умов договору довічного утримання та майже два роки приймав виконання обов`язків по договору відповідачем, а тому відсутні підстави для розірвання спірного договору. Суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року по справі № 757/32769/15-ц, помилково вказавши, що однією з підстав для розірвання спірного договору є те, що оплату щомісячного грошового забезпечення та оплату комунальних послуг проводив ОСОБА_6 - чоловік відповідача. Суди не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09 березня 2021 року по справі №206/3112/18, дійшовши помилкового висновку щодо невиконання відповідачем умов договору довічного утримання, оскільки закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Суди помилково встановили, що позивач сподівався, що його буде забезпечено достатнім для гідного проживання доглядом, в тому числі грошовим забезпеченням, яке на думку судів є недостатнім. Такий висновок не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 25 березня 2021 року в справ № 638/9782/16-ц. Суди встановили належне виконання умов договору довічного утримання та незважаючи на це розірвали спірний договір, що суперечить висновку Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року по справі № 469/1795/16-ц та не звернули уваги, що жодних претензій щодо невиконання чи неналежного виконання з боку ОСОБА_1 до відповідача не надходило, а лист щодо збільшення розміру щомісячного грошового забезпечення до 10000 грн не свідчить про наявність претензій щодо невиконання умов договору довічного утримання. Суди розірвали договір через невиконання вимог позивача, які не передбачені договором довічного утримання, що суперечить правовій позиції, викладеній в постанові Верховного суду від 14 серпня 2019 року у справ № 357/7703/13-ц. Суди порушили вимоги статті 89 ЦПК України, оскільки доводам відповідача не надали жодної оцінки. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 755/14034/20 з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року провадження у справі № 755/14034/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа ­- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шишкіна А. О., про розірвання договору довічного утримання, зупинено до залучення до участі у справі правонаступника. Витребувано із Київського міського відділу державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) засвідчену копію актового запису про смерть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, яка зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. 11 жовтня 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про поновлення провадження по справі, витребування спадкової справи та залучення правонаступника. 08 листопада 2021 року на запит Верховного Суду від приватного нотаріуса Потапчук З. А. надійшла копія спадкової справи, заведеної після померлого ОСОБА_1 16 грудня 2021 року на виконання ухвали Верховного Суду від 15 червня 2021 року надійшла копія актового запису про смерть ОСОБА_1 . Ухвалою Верховного суду від 21 грудня 2021 року клопотання ОСОБА_2 задоволено частково. Поновлено касаційне провадження у справі № 755/14034/20. Залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до участі у справі № 755/14034/20 як правонаступників ОСОБА_1 . Справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про відмову від позову. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 11 червня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження - суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 757/32769/15-ц, від 09 березня 2021 року у справі № 206/3112/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 640/9865/18, від 25 березня 2021 року у справі № 638/9782/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 469/1795/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 357/7703/13-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Фактичні обставини Суди встановили, що 13 травня 2019 року між ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» та ОСОБА_1 укладений договір про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався надати клієнту юридичні та інші інформаційно-консультаційні послуги, пов`язані з укладення в подальшому договору довічного утримання відносно об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 13 травня 2019 року між ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів «Пенсіон» та ОСОБА_1 укладений договір про надання соціальних послуг, відповідно до умов якого Центр допомоги прийняв на обслуговування отримувача соціальних послуг та надає соціальні послуги на підставі заяви отримувача та відповідно до індивідуального плану надання соціальної послуги за адресою: АДРЕСА_1 . В той же день - 13 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А. О., зареєстрований в реєстрі за № 2261, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , яка на момент укладення цього договору належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору міни, зареєстрованого на Київській Універсальній біржі 07 липня 1995 року, за реєстровим № А1745/4766, право власності зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації 11.07.1995 року та записано в реєстрову книгу № 6390. Згідно пунктів 5, 7, 8 договору, ОСОБА_4 зобов`язалась довічно утримувати ОСОБА_1 , забезпечувати грошовими ресурсами, утримання оцінено сторонами за спільною згодою у розмірі 1 300,00 грн на місяць. Набувач зобов`язалась щомісячно оплачувати житлово-комунальні послуги на квартиру у строки, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг. Одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 35 000,00 грн, які відчужувач отримав повністю перед підписанням цього Договору. Всі зобов`язання, передбачені договором, відповідач виконувала в повному обсязі. Відповідно до пункту 11 цей договір може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін - у судовому порядку. При розірванні договору у добровільному порядку відчужувач зобов`язаний повернути набувачу усі витрати, які набувач поніс при виконання договору протягом його дії згідно пунктів 5, 7 цього договору, а також всі фактичні витрати щодо підготовки та оформлення документів для укладення даного Договору. Позиція Верховного Суду Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пінт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України). Підстави для розірвання договору довічного утримання (догляду) в судовому порядку визначені статтею 755 ЦК України. Так, на вимогу відчужувача договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини. Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/9865/18 (провадження № 61-2456св20), на яку посилалась ОСОБА_4 в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «сума щомісячного грошового утримання підлягає індексації в порядку, встановленому чинним законодавством. Непроведення індексації у випадку, якщо про це не було заявлено відчужувачем, не вважатиметься істотним порушенням умов договору. Судами встановлено і не спростовується матеріалами справи належне виконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання (догляду). Всього за період з 07 липня 2010 року до 23 жовтня 2019 року ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_1 відповідно до умов цього договору довічне грошове утримання в розмірі 33 600,00 грн, індексацію за 2018 рік - у розмірі 490,00 грн. Незалежно від щомісячного грошового утримання, передбаченого пунктом 6 цього договору, ОСОБА_2 виплатив відчужувачу одноразове грошове утримання перед підписанням цього договору, яке визначене сторонами за спільною згодою в розмірі 30 000,00 грн. Вказані грошові кошти ОСОБА_1 отримала повністю від набувача ще до підписання цього договору, що підтверджується пунктом 8 договору довічного утримання. Пунктом 10 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що набувач зобов`язаний щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру в терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені…Матеріалами справи підтверджується виконання цього пункту договору. Зокрема встановлено, що відповідач здійснив витрати на оплату комунальних послуг у розмірі 89 638,50 грн. Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 належним чином виконував зобов`язання за договором довічного утримання (догляду) щодо сплати щомісячного грошового утримання в розмірі 300,00 грн та оплати комунальних послуг, спір виник щодо невиконання відповідачем за період з 2010 до 2018 року обов`язку виплати індексації грошового утримання, закріпленого пунктом 7 зазначеного договору та статтею 751 ЦК України. Проте після звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 із вимогою про здійснення індексації за 2018 рік останній здійснив перерахунок та виплатив індексацію в розмірі 490,00 грн». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 травня 2018 року у справі № 757/32769/15-ц (провадження № 61-2372св18), на яку посилалась ОСОБА_4 в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «законодавством України та договором довічного утримання не встановлено обов`язку набувача щодо саме особистого догляду за відчужувачем. Оскільки судами на підставі матеріалів справ установлено, що ОСОБА_6 не заперечувала проти догляду за нею батькам відповідача, підтверджувала що відповідний догляд від них отримувала, тому суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про задоволення позову та розірвання договору довічного утримання. За таких обставин, суд першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті позовних вимог, на зазначені положення закону уваги не звернули, залишили поза увагою те, що ОСОБА_6 близько 20 років отримувала належний догляд від батьків відповідача, про що 08 вересня 2015 року складено розписку, в якій позивач погоджується з тим, що за нею доглядають саме батьки відповідача». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року у справі № 206/3112/18 (провадження № 61-6452св19), на яку посилалась ОСОБА_4 в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності. Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року у справі № 638/9782/16-ц (провадження №61-13872св20), на яку посилалась ОСОБА_4 в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «звернувшись до суду з позовом за життя, ОСОБА_1 обґрунтовувала підстави розірвання договору довічного утримання неналежним виконанням його умов, а саме: відсутність догляду та незгода з розміром матеріального утримання, обумовленого в сумі 700 грн. У справі, яка переглядається, установлено, що в пункті 10 договору довічного утримання від 23 березня 2016 року сторони погодили, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання у розмірі 700 грн є достатнім для підтримання повноцінного та життєвого рівня ОСОБА_1 та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору. За умовами договору на відповідачів не було покладено обов`язок щодо здійснення дій по утриманню позивача, надання останній допомоги, а лише передбачено вчасна оплата щомісячних платежів і довічне право на проживання ОСОБА_5 у квартирі. Судами встановлено, що відповідачі забезпечували ОСОБА_5 за її життя згідно з обумовленими у договорі умовами, порушення або неналежне виконання яких стороною позивача під час розгляду справи не доведено. Так, після укладення договору довічного утримання ( догляду ) відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідно до умов договору щомісячно сплачували ОСОБА_1 грошове утримання в сумі 700 грн та вносили на відповідні рахунки кошти на комунальні послуги по утриманню житлового приміщення…Встановивши належне виконання відповідачами своїх обов`язків за договором довічного утримання, які є конкретно визначеними, а також недоведеність факту невиконання або неналежного виконання умов цього договору або порушення його істотних умов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розірвання вказаного правочину». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 489/1795/16-ц (провадження №61- 16037св18), на яку посилалась ОСОБА_4 в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «апеляційний суд встановив, що згідно особистих пояснень відповідачів, які були допитані як свідки, обов`язки по догляду та утриманню відчужувача ними виконувалися в об`ємі, який передбачено умовами договору, а також і ті, що виходили за рамки вказаного договору. Свідок ОСОБА_8 підтвердила, що відповідачі здійснювали догляд, купували ліки та продукти харчування, навіть під час тимчасового проживання позивачки у будинку АДРЕСА_2, що в свою чергу не було передбачено умовами договору. При цьому ніяких претензій зі сторони ОСОБА_1 щодо неналежного догляду відповідачам не було пред`явлено. На підтвердження виконання умов щодо забезпечення продуктами харчування та ліками відповідачі надали копії квитанцій та чеків, що не було спростовано позивачем. Встановивши, що ОСОБА_1 не довела невиконання або неналежне виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду) апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для розірвання оспорюваного договору на підставі пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України». У справі, що переглядається: у позові ОСОБА_1 посилався на те, що одноразового грошового утримання не отримав, грошового утримання в розмірі 1300,00 грн йому не вистачає, в зв`язку з чим він 26 червня 2020 року направив відповідачу листа з вимогою збільшити грошове утримання до 10000 грн та сплатити одноразово 35000 грн, на якій відповіді не отримав; при задоволенні позовних вимог суди вважали, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання у розмірі 1 300,00 грн є недостатнім, позивач не має наміру в подальшому отримувати у відповідача допомогу, послуги, кошти; досліджуваний вид договору укладається людьми похилого віку, твердження позивача про неотримання ним від відповідача одноразового грошового утримання у розмірі 35 000,00 грн, про несплату відповідачем щомісячного грошового утримання та про несплату відповідачем витрат по комунальним послугам є необґрунтованими, з наданих документів вбачається, що переказ коштів за травень-жовтень 2019 року здійснював ОСОБА_6 , при цьому перекази за червень-липень 2019 року позивачем отримані не були та були повернуті платнику, з травня 2019 року по вересень 2019 року оплату проводив ОСОБА_7 , в той час як будь-яких додаткових угод між сторонами правочину не укладалось; пунктами 5, 7 договору передбачено, що ОСОБА_4 зобов`язалась довічно утримувати ОСОБА_1 , тобто забезпечувати грошовими ресурсами, утримання оцінено сторонами за спільною згодою у розмірі 1 300,00 грн на місяць. Набувач зобов`язалась щомісячно оплачувати житлово-комунальні послуги на квартиру у строки, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг. Одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 35 000,00 грн, які відчужувач отримав повністю перед підписанням цього Договору; в пункті 8 передбачено, що відчужувач свідчить, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшому перегляду сторонами договору; суди встановили, що зобов`язання за договором ОСОБА_4 виконувала в повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За таких обставин суди не врахували, що обставини, на які посилався позивач не можуть бути підставою для розірвання договору, тому судові рішення належить скасувати. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги з урахуванням з урахуванням меж касаційного перегляду свідчать про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права; касаційну скаргу належить задовольнити; судові рішення скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шишкіна Алла Олександрівна, про розірвання договору довічного утримання відмовити. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук