Постанова 4803 № 216/393/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6668/23 Справа № 216/393/22 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 216/363/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2023 року, яке ухвалено суддею Кузнецовим Р.О. у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 01 липня 2021 року, по вул. Лермонтова у м. Кривому Розі Дніпропетровської області сталась ДТП за участю водія ОСОБА_3 , яка керувала автомобілем марки «Nissan Almera», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та водія ОСОБА_4 , який керував автомобілем марки «Hyndai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим позивачу, як власнику автомобіля марки «Nissan Almera», реєстраційний номер НОМЕР_1 , завдано матеріальних збитків. Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2021 року винною у ДТП визнано водія ОСОБА_3 . На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була забезпечена полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземного транспортного засобу у ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант». Згідно з висновком, щодо вартості матеріального збитку від 13 жовтня 2021 року, загальна сума ремонту транспортного засобу автомобіля марки «Hyndai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 70 536,20 грн. На теперішній час відповідачем не сплачено жодних грошових коштів на відшкодування матеріальних збитків, завданих позивачеві. На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму коштів в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 70 536,20 грн. та судові витрати. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача посилаючись на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до приписів п. 36.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» єдиним випадком який дозволяє страховику здійснювати розрахунок страхового відшкодування без проведення експертизи (дослідження, оцінки), у тому числі на підставі аварійного сертифікату, є досягнення згоди між потерпілим та страховиком про розмір та спосіб, однак розмір страхового відшкодування позивачем не було погоджено та позивачем було замовлено проведення технічного огляду та діагностики пошкодженого автомобіля за результатами якого було складено висновок щодо вартості матеріального збитку, завданого автомобілю. Крім того апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що аварійний комісар ОСОБА_5 , який проводив огляд пошкодженого автомобіля марки «Hyndai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є штатним працівником ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», а тому, відповідно до положень п. 8 «Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів» не мав права з`ясовувати обставини і причини настання страхового випадку та визначати розмір збитків. Крім того, матеріали справи не містять доказів особистого огляду аварійним комісаром ОСОБА_5 пошкодженого транспортного засобу, тому аварійний сертифікат від 13 липня 2021 року не може визнаватися належним та допустимим доказом дійного розміру завданих позивачу матеріальних збитків. Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги, як доказ, наданий позивачем висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21 та прийняв позицію відповідача щодо визначення вартості матеріального збитку, що завадило об`єктивному дослідженню доказів. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав. Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, 01 липня 2021 року, о 15 годині 10 хвилин, по вул. Лермонтова 37, у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом автомобілем марки «Nissan Almera», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не реагувала на її зміну, під час руху та будь-якою зміною напрямку руху не переконалась, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам та здійснила зіткнення з транспортним засобом автомобілем марки «Hyndai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків. Вказаними діями водій ОСОБА_3 порушила вимоги п.п. 2.3 б), 10.1 Правил дорожнього руху України. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 23 вересня 2008 року, власником транспортного засобу автомобіля марки «Hyndai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є позивач ОСОБА_1 . Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2021 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. Відповідно до платіжного доручення № 21228 від 28 вересня 2021 року ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» сплатило на користь позивача ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 15 692,19 грн. Звертаючись до суду з позовом про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивач просив стягнути з відповідача 70 536,20 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, розмір якої визначено висновком щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21 не може бути підставою для перегляду розміру страхового відшкодування, оскільки розмір завданого позивачу матеріального збитку (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу) встановлений страховиком відповідно до вимог Закону № 1961-IV та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, а інший огляд автомобіля відбувся суб`єктом оціночної діяльності за її власним розсудом без участі заподіювача шкоди та страховика. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. За змістом ст. ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а за шкоду, завдану в наслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За положеннями ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України). Згідно ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ч. 16 ст. 9 Закону України «Про страхування»). У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до п. 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнав власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнав чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Згідно з п. 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості. За змістом цих положень законодавства, величина коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків). Як убачається із матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивач просив стягнути з відповідача 70 536,20 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, розмір якої визначено висновком щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21. При цьому, згідно висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21 сума 70 536,20 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача, це вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Hyndai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 , без урахування фізичного зносу вузлів і деталей на момент проведення дослідження. Тобто, предметом спору в даній справі, є стягнення з відповідача ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь позивача майнової шкоди, спричиненої ДТП, яка складається із вартості ремонту пошкодженого автомобіля. Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку), винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст. 1192 ЦК України). Тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Подібні за змістом висновки, зокрема щодо застосування положень ч. 2 ст. 1192 ЦК України, викладено у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 265/5388/20, від 18 травня 2022 року у справі № 761/11792/16-ц (провадження № 61-42292св18), від 20 червня 2022 року у справі № 156/1162/20 (провадження № 61-19св22). У постанові Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17 встановлено, що спір виник щодо стягнення з винуватця дорожньо-транспортної пригоди та його страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів різниці між вартістю ремонту автомобіля та сплаченою сумою страхового відшкодування. Верховний Суд зазначив, що спеціальні правила Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29); відповідно до п. 32.4, п. 32.7 ст. 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду та шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п. 12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Верховний Суд зробив висновок про те, що якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Тому пред`явлення позивачем до відповідача (страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним. Близькі за змістом висновки зроблено також у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 910/3867/16, від 14 травня 2018 року у справі № 910/5092/17 та від 10 липня 2018 року у справі № 922/1436/17. Як убачається з матеріалів справи, а саме аварійного сертифікату 13-D/91/2 з розрахунку вартості матеріального збитку, завданого транспортному засобу автомобілю марки «Hyndai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ремонтної калькуляції № 13-D/91/2 вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Hyndai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 та платіжного доручення № 21228 від 28 вересня 2021 року, ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» було розраховано та здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 15 692,19 грн. потерпілому ОСОБА_1 без проведення експертизи (а.с.40-46). Разом з тим, як убачається із висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21, який складено на замовлення позивача оцінювачем «СОД ФОП ОСОБА_6 », вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (0,70) становить 40 068 грн., а вартість відновлювального ремонту автомобіля без урахування коефіцієнта фізичного зносу складає 70 536 грн. 20 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача. Однак, пред`явлення позивачем до відповідача (страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу, є неправомірною, оскільки розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», визначається виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21 не містить вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, у зв`язку з чим у суду відсутня можливість встановити різницю між страховим відшкодуванням та вартість такого ремонту. Отже, визначений відповідачем розмір завданого позивачу матеріального збитку, позивачем не спростований, а у зв`язку з тим, що висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21 не містить вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, у суду відсутні підстави для зміни розміру визначеного страховиком страхового відшкодування, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача. При цьому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до приписів п. 36.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» єдиним випадком який дозволяє страховику здійснювати розрахунок страхового відшкодування без проведення експертизи (дослідження, оцінки), у тому числі на підставі аварійного сертифікату, є досягнення згоди між потерпілим та страховиком про розмір та спосіб, однак розмір страхового відшкодування позивачем не було погоджено та позивачем було замовлено проведення технічного огляду та діагностики пошкодженого автомобіля за результатами якого було складено висновок щодо вартості матеріального збитку, завданого автомобілю, оскільки в даному випадку, не погоджуючись із розміром страхового відшкодування, позивач не надав належних та допустимих доказів розміру спричиненого йому матеріального збитку. При цьому судом не може бути взятий до уваги висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21 в якому визначена вартість відновлювального ремонту автомобіля без урахування коефіцієнта фізичного зносу складає 70 536 грн. 20 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача, оскільки вимога потерпілого до страховика про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірною. Позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача різниці між розміром вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу без врахування податку на додану вартість та розміром страхового відшкодування, позивачем заявлено не було, при цьому колегія суддів не має можливості самостійно, на підставі висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21, визначити вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що аварійний комісар ОСОБА_5 , який проводив огляд пошкодженого автомобіля марки «Hyndai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є штатним працівником ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», а тому, відповідно до положень п. 8 «Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів» не мав права з`ясовувати обставини і причини настання страхового випадку та визначати розмір збитків та про те, що матеріали справи не містять доказів особистого огляду аварійним комісаром ОСОБА_5 пошкодженого транспортного засобу, тому аварійний сертифікат від 13 липня 2021 року не може визнаватися належним та допустимим доказом дійного розміру завданих позивачу матеріальних збитків, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що аварійний комісар ОСОБА_5 є штатним працівником ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» та доказів того, що ним не проводився особистий огляд пошкодженого транспортного засобу. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги як доказ наданий позивачем висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 751/10-21 та прийняв позицію відповідача щодо визначення вартості матеріального збитку, що завадило об`єктивному дослідженню доказів, оскільки визначення у вказаному висновку вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу, розмір якого позивач просив стягнути з відповідача, не є визначенням розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, тому вказаний висновок не може бути прийнятий як належний доказ по справі. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 02 серпня 2023 року. Головуючий: Судді: