Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/4587/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5421/23 Справа № 211/4587/22 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 211/4587/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони позивач Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Кривому Розі, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 квітня 2023 року, УСТАНОВИВ: В листопаді 2022 року Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за централізоване опалення. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що КПТМ «Криворіжтепломережа», за специфікою своєї виробничої діяльності, здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке зобов`язане здійснювати оплату за отримані послуги відповідно до встановлених тарифів. На виконання своїх зобов`язань КПТМ «Криворіжтепломережа» надавало послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , де споживачем таких послуг є ОСОБА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням споживачем своїх зобов`язань, за період 01 жовтня 2019 року по 01 жовтня 2022 року утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення в сумі 20 509,52 грн., за період з 05 листопада 2021 року по 01 жовтня 2022 року заборгованість за послугу з постачання теплової енергії в сумі 9 839,19 грн. та за період 05 листопада 2021 року по 01 жовтня 2022 року заборгованість за абонентське обслуговування в сумі 279,63 грн. Оскільки відповідач добровільно заборгованість не сплачує позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги, а саме послуги з централізованого опалення в розмірі 20 509,52 грн. за період з 01 жовтня 2019 року по 01 жовтня 2022 року, послуги з постачання теплової енергії в сумі 9 839,19 грн. за період 05 листопада 2021 року по 01 жовтня 2022 року та послуги за абонентське обслуговування в сумі 279,63 грн. за період 05 листопада 2021 року по 01 жовтня 2022 року за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 2 481 грн. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства теплових мереж Криворіжтепломережа» заборгованість, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 жовтня 2019 року по 01 жовтня 2022 року в сумі 30 628 грн. 34 коп., з яких: за послуги з централізованого опалення в сумі 20 509,52 грн., за послугу з постачання теплової енергії за період з 05 листопада 2021 року по 01 жовтня 2022 року в сумі 9 839,19 грн., за абонентське обслуговування за період 05 листопада 2021 року по 01 жовтня 2022 року в сумі 279,63 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства теплових мереж Криворіжтепломережа» в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2481 грн. В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог повивача посилаючись на те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати наслідки спливу строку позовної давности. Також апелянт посилається на те, що до позовної заяви позивачем не додано як розрахунок заборгованості за централізоване опалення за період з 01 жовтня 2019 року по 01 жовтня 2022 року, так і розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії за період з 05 листопада 2021 року по 01 жовтня 2022 року, при цьому в таблиці наданій позивачем відсутня графа централізоване опалення. Крім того апелянт посилається на те, що жодних послуг від позивача відповідач не отримував та відповідачу не відомо про прийняття співвласниками будинку АДРЕСА_2 области про прийняття рішення щодо укладення договору з позивачем. Також апелянт посилається на те, що Законом України № 7531 заборонено виконувати примусове стягнення з фізичних осіб заборгованості за комунальні послуги, при цьму позивач виставляє заборгованість включно до 01 жовтня 2022 року. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач КПТМ «Криворіжтепломережа» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч.3 ст.369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Однак, згідно ч.6 ст. 279 ЦПК України, яка регулює особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з пунктом 1 частини 6 статті 19 малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та становить 30 628,34 грн., а тому не відноситься до тих, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.4 ст. 274 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції установлено та з матеріалів справи убачається, що будинок АДРЕСА_2 є багатоповерховим, опалення квартири АДРЕСА_3 здійснюється від транзитних трубопроводів житлового будинку і є невід`ємною частиною системи опалення будинку. Послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення) за зазначеною адресою надаються КПТМ «Криворіжтепломережа». Згідно з довідки КПТМ «Криворіжтепломережа» та довідки за відомостями адресно-довідкового підрозділу (а.с.5,16), відповідач ОСОБА_1 є власником та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , отже є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які надаються КПТМ «Криворіжтепломережа», особовий рахунок № НОМЕР_1 . Згідно з наданим до суду розрахунком заборгованості за послугу з постачання теплової енергії (а.с.6), сума боргу відповідача за період з 01 жовтня 2019 року по 01 жовтня 2022 року становить 30 628,34 грн., з яких заборгованість за послуги з централізованого опалення становить 20 509,52 грн., заборгованість за послугу з постачання теплової енергії за період з 05 листопада 2021 року по 01 жовтня 2022 року становить 9 839,19 грн. та заборгованість за абонентське обслуговування за період 05 листопада 2021 року по 01 жовтня 2022 року становить 279,63 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації. Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу. Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання. 01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII). Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18. Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а тому зобов`язаний нести витрати по її утриманню. Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не повного внесення за вказаний період оплати за опалення, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у визначеному позивачем розмірі, що становить 30 628,34 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунки, надані до суду позивачем, не містять обґрунтованих даних щодо нарахування плати за централізоване опалення за період з 01 жовтня 2019 року по 01 жовтня 2022 року та нарахування плати за постачання теплової енергії за період з 05 листопада 2021 року по 01 жовтня 2022 року, при цьому в таблиці наданій позивачем відсутня графа централізоване опалення, колегією суддів не приймаються, оскільки, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач ОСОБА_1 власного розрахунку заборгованості не навів, розрахунок позивача не спростував та не скористався правом заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, до житлово-комунальних послуг, серед іншого, відносив централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, централізоване опалення, тощо, а 01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, яким до житлово-комунальних послуг віднесено послугу з постачання теплової енергії. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин, зокрема й щодо постачання теплової енергії, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII регулює у взаємозв`язку із Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №

630. Оскільки, КПТМ «Криворіжтепломережа» надавав житлово комунальні послуги з адресою: АДРЕСА_1 , як під час дії Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, так і під час дії нової редакції цього Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, то останній має право вимагати оплати наданих житлово-комунальних послуг, а зазначення у розрахунку заборгованості загальної назви цієї послуги, як постачання теплової енергії, на правовідносини сторін не впливає та не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у період дії Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати наслідки спливу строку позовної давности, з огляду на наступне. За нормами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність, відповідно до частини першої статті 260 ЦК України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Аналіз зазначених норм цивільного права визначає, що за щомісячними платежами перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу. Як вбачається з розрахунку заборгованості, в період з жовтня 2020 року по липень 2022 року, відповідачем щорічно, як в опалювальні періоди, так і в неопалювальні періоди, частково здійснювалась оплата за надані послуги з теплової енергії. При цьому останній платіж був здійснений в червні 2022 року на суму 100 грн., а отже вказані дії свідчать про визнання відповідачем свого обов`язку щодо сплати наданих послуг. При цьому слід зауважити, що починаючи з травня 2021 року по жовтень 2021 року, та в червні 2022 року оплата за надані послуги з теплової енергії здійснювалась відповідачем тоді, коли позивачем не нараховувалась плата за надані послуги з теплової енергії, що свідчить про визнання відповідачем свого обов`язку щодо сплати наданих послуг. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі № 3-269гс16. У Постанові Верховного Суду від 08 листопада 2020 року у справі № 6-2891цс18 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою». З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що строк позовної давності переривався вчиненням відповідачем дій по оплаті послуг з централізованого опалення в період не нарахування позивачем такої оплати та оплаті послуг з централізованого опалення в розмірі, більшому від нарахування, що мали регулярний характер, у зв`язку з чим строк позовної давності станом на момент подання позову до суду 23 листопада 2022 року позивачем не пропущено. Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апелянта про те, жодних послуг від позивача відповідач не отримував та відповідачу не відомо про прийняття співвласниками будинку АДРЕСА_2 области про прийняття рішення щодо укладення договору з позивачем, оскільки доказів того, що відповідач не отримував від позивача послуг з теплопостачання, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, надано не було. При цьому посилання на відсутність рішення співвласниками будинку АДРЕСА_2 области щодо укладення договору з позивачем є безпідставним, оскільки КПТМ «Криворіжтепломережа» по специфіці своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке відповідно зі ст. 67, 68, 162 Житлового Кодексу України зобов`язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунка і встановлених тарифів. 01 травня 2021 року набрав чинності Закон України від 03 грудня 2020 року № 1060 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» (далі - Закон №1060) яким внесено зміни, зокрема, до Закону України від 09 листопада 2017 року № 2189 «Про житлово-комунальні послуги» (який є спеціальним нормативно-правовим актом), Закону України від 22 червня 2017 року № 2119 «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та ряду інших законів України. Так Законом № 1060 внесено зміни до організації моделі договірних відносин, а саме запроваджено укладання публічного договору приєднання. Тобто, що стосується багатоквартирних будинків: у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Форма Договору між споживачем (мешканцем) та виконавцем послуг є публічною офертою, тобто фактично діє за замовчуванням, якщо Споживач офіційно не відмовився від надання комунальної послуги. Тобто, навіть, якщо у Споживача на руках немає паперового примірника Договору, Він має такі самі права та обов`язки стосовно отримання зазначених послуг, як і усі інші споживачі, які вже отримали свої примірники договорів. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги. Отже, в даному випадку не прийняття співвласниками будинку рішення щодо організації моделі договірних відносин, не свідчить про ненадання відповідачу послуг з теплопостачання. Стосовно Закону України № 7531 «Про внесення зміни до пункту 10 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» щодо зупинення виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги у період дії воєнного стану», на який посилається апелянт, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог позивача, колегія суддів зауважує, що вказаний закон врегульовує питання зупинення у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях, зокрема, з виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, проте не звільняє від обов`язку оплати за отримані житлово-комунальні послуги. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 14 червня 2023 року. Головуючий: Судді: