Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/259/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6164/23 Справа № 185/259/23 Суддя у 1-й інстанції - Врона А. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА: У січні 2023 року року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с. 1-5), в обґрунтування якого посилався на те, що він з 04.02.1985 року по 23.08.2000 року та з 15 листопада 2004 року по 28 квітня 2017 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах з повним робочим днем в шахті у Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоград вугілля». 28 квітня 2017 року його було звільнено. За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання. П. 7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 13 жовтня 2017 року, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої- другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. Легенева недостатність другого ступеня. остеоартроз у поєднанні з періартрозом колінних та ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) суглобів двосторонній плечолопатковий періартроз (ПФ другого ступеня), з гіпотрофією м`язів плечового поясу, больовий синдром. П. 16 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту. Згідно п. 17 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: хімічні фактори: вміст пилу з вмістом SiO2 кристалічного до 10% в повітрі робочої зони в 5 разів перевищує ГДК (фактичне значення 21 мг/м3, при допустимому - 4 мг/м3) по ГОСТ 12.1.005-88. Важкість праці: нахили тулуба (вимушені, більше 30 градусів), кількість за зміну 100 разів при допустимій кількості до 100 разів за зміну); фізичне динамічне навантаження: при загальному навантаженні за участю м`язів рук, корпусу, ніг 52066 кг/м (при допустимому 44000 кг/м). Фізичні фактори: природне Освітлення відсутнє, відносна вологість повітря 88%, при допустимій - 75%, по ДСН 3.3.6.042-99, ДСП 3.3.1 .095-2002. Напруженість праці: ступінь ризику для власного життя - вірогідний «нормативний показник - виключений); нерегулярна змінність з роботою в нічний час (допустима - двозмінна робота без нічної зміни). Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 03 листопада 2017 року серії 12 ААА № 049803 позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 40% з яких: 20% - хронічне захворювання легень, 20% - остеоартроз. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 05 листопада 2019 року серії 12 ААА № 078439 повторно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 40% з яких: 20% - хронічне захворювання легень, 20% - остеоартроз. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань с очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування. У зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 245 000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з отриманим професійним захворюванням. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн з урахуванням утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. В задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовлено. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 800 (вісімсот) грн (а.с. 74-77). В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду в частині задоволених вимог зменшивши розмір моральної шкоди до 40 000,00 грн з утриманням податків та інших обов`язкових платежів та судового збору на користь держави до 1 073,60 грн, а також розстрочити виконання рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останій робочий день місяця (а.с. 81-87). Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам, та позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди. ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з 04 лютого 1985 року ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», з 01.06.1985 року займав посаду підземного гірника з ремонту гірничих виробок 3 розряду з повним робочим днем в шахті, 23.08.2000 року звільнений за власним бажанням, з 15.11.2004 року займав посаду гірника з ремонту гірничих виробок 3 розряду з повним робочим днем в шахті, з 20.07.2011 року займав посаду гірника з ремонту гірничих виробок 4 розряду з повним робочим днем в шахті за переведенням з ВСП «Шахта Благодатна» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 28.04.2017 року позивач був звільнений з займаної посади за п.2 ст.40 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі через стан здоров`я. Згідно з п. 12 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13.10.2017 р. загальний стаж роботи ОСОБА_1 за професією гірник з повним робочим днем в шахті 28 років 7 місяців, за професією 27 років 9 місяців, 28 років в цеху в умовах впливу шкідливих факторів. Згідно з п.13 Акту, згідно з Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженими Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014р №248 оцінка умов праці гірника ремонту гірничих виробок дільниці шахтного транспорту ВСП «Шахтоуправління Першотравенське імені Героїв космосу» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» ОСОБА_1 віднесена: - по вмісту в повітрі робочої зони хімічних речовин - до 3 класу 3 ступенію «Шкідливі»; - по рівню шумового навантаження до 2 класу «Допустимі»; - за показниками мікроклімату - до 3 класу 1 ступеню «Шкідливі»; - за показниками освітлення - до 3 класу 2 ступеню «Шкідливі»; - за показниками важкості праці - до 3 класу 3 ступеню «Шкідливі»; - за показниками напруженості праці - до 3 класу 2 ступеню «Шкідливі»; - загальна оцінка - до 3 класу 3 ступеню «Шкідливі». Згідно п. 17 Акту, хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло за таких обставин: хімічні фактори: вміст пилу з вмістом SiO2 кристалічного до 10% в повітрі робочої зони в 5 разів перевищує ГДК (фактичне значення 21 мг/м3, при допустимому - 4 мг/м3) по ГОСТ 12.1.005-88. Важкість праці: нахили тулуба (вимушені, більше 30 градусів), кількість за зміну 100 разів при допустимій кількості до 100 разів за зміну); фізичне динамічне навантаження: при загальному навантаженні за участю м`язів рук, корпусу, ніг 52066 кг/м (при допустимому 44000 кг/м). Фізичні фактори: природнє освітлення відсутнє, відносна вологість повітря 88%, при допустимій - 75%, по ДСН 3.3.6.042-99, ДСП 3.3.1 .095-2002. Напруженість праці: ступінь ризику для власного життя - вірогідний (нормативний показник - виключений); нерегулярна змінність з роботою в нічний час (допустима - двозмінна робота без нічної зміни). На підставі виписки із медичної карти №3565 стаціонарного хворого, виданої ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» 22.09.2017, Позивачу було встановлено професійне захворювання: 1. хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої- другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. Легенева недостатність другого ступеня. 2. остеоартроз у поєднанні з періартрозом колінних та ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) суглобів. двосторонній плечолопатковий періартроз (ПФ другого ступеня), з гіпотрофією м`язів плечового поясу, больовий синдром. Радикулопатія попереково-крижова L5-S1 зліва з помірно вираженими порушеннями статико-динамічної функції хребта, зі стійким больовим та м`язово-тонічним синдромами. Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Пунктом 16 Акту встановлено, що професійне захворювання виникло за обставин тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту. Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №049803 від 03.11.2017 року виданої Міжрайонною профпатологічною МСЕК, ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 40% з 30.10.2017 р. до 01.11.2019 р. Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №078439 від 05.11.2019 року виданої Міжрайонною профпатологічною МСЕК, ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 40% з 01.11.2019 р. та безстроково. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості та доведеності, а також керувався принципом розумності та справедливості. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Колегія суддів переглядає рішення суду лише в частині задоволених позовних вимог позивача, оскільки в іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується. З наведеного видно, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (не майнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відповідно частині 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідача, який не забезпечив належні умови праці. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Враховуючи характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань позивача, істотності недоотриманих благ, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права на підставі досліджених доказів. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не визначено відсутність інших хвороб, що впливають на фізичні страждання позивача є такими, що не беруться до уваги, оскільки це не є предметом розгляду у даній справі, оскільки у даній справі предметом розгляду є завдання моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я позивача та втрата працездатності за професійним захворюванням. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов`язки, передбачені ст. ст. 153, 158 ЦПК України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов`язком відповідача. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. Прохальна частина апеляційної скарги про розстрочення виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, не може бути прийнята до уваги виходячи з наступного. Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що чинне законодавство визначає, що питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст. 267 ЦПК України (судом, який ухвалив рішення) або після відкриття виконавчого провадження. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Отже, враховуючи що колегія суддів розглядає справу не як суд першої інстанції, то вона позбавлена можливості розглядати питання про розстрочення виконання судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянти не скористався наданим йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова