Постанова 4824 № 761/37546/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи: №761/37546/21-ц номер провадження №22-ц/824/5140/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Білич І.М. суддів Мостова Г.І., Слюсар Т.А. секретаря Рагушіна І.В. за участі: представника відповідача - Вірченка Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Печерського районного суду м. Києва Остапчук Т.В., у цивільній справі №761/7546/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення коштів,- в с т а н о в и л а: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України за результатами розгляду якого просив стягнути на його користь збитки (втрати, реальні збитки - суму позички на добудову житла) у розмірі 975 936 грн. понесені на добудову житлового будинку в АДРЕСА_1 у зв`язку із порушенням житлового права і надмірно тривалого не усунення порушення житлового права (права на житло) і надмірно тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року. В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що Міністерство юстиції України з 1998 року проявило бездіяльність щодо контролю, координації та взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування (Володимирецькою селищною радою далі Рада) за виконанням ряду судових рішень направлених на усунення порушеного житлового права сім`ї позивача, та продовжує свою бездіяльність, в той час, коли ЄСПЛ своїм рішенням зобов`язав державу Україна виконати ряд судових рішень національних судів, ухвалених на користь його сім`ї. Вказуючи, що через порушення житлового права і надмірно тривале не усунення порушень житлового права, ним було позичено у свої сестри ОСОБА_2 кошти у сумі 36 800 доларів США, що станом на дату звернення до суду з позовом еквівалентно 975 936 грн., на добудову житлового будинку у АДРЕСА_1 . Вказані кошти, вважав збитками, які просив стягнути з Міністерства юстиції України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, посилаючись на його незаконність та не обґрунтованість, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що суд першої інстанції не взяв до уваги заявлену у позові правову природу категорії упущеної вигоди, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди. Вказуючи, що за звичних обставин, він ще понад 30 років тому повинен був отримати житло на сім`ю, тобто отримати матеріальні блага та/або відчужити його і отримати кошти. При цьому, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання скаржником відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача. 07 лютого 2023 року від представника відповідача, на адресу суду, надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Зазначаючи, що підстави для здійснення заходів примусового виконання по рішенню ЄСПЛ, у якому боржником є держава Україна, відсутні та не передбачені чинним законодавством. Крім того, на виконання рішення ЄСПЛ у справі «Кононова та інші проти України» від 06 червня 2013 року, платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 06 вересня 2013 року перераховано на користь позивача кошти у сумі 31 657 грн. 08 коп. та платіжним дорученням від 20 червня 2014 року перераховано пеню за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ у розмірі 247 грн. У відповідності до вказаного рішення суду, держава-відповідач повинна виконати рішення національного суду. Ухвалою вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року, абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року викладено в новій редакції, а саме: «Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та зобов`язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам ст.ст. 48, 50 ЖК України». На виконання рішення ЄСПЛ, Департаментом Міністерства юстиції України вжито всіх заходів передбачених чинним законодавством. Міністерством юстиції України дотримано положення Порядку № 1989/5 в частині постійного контролю вжиття боржником необхідних заходів до повного виконання рішення ЄСПЛ. Крім того, невиконання боржником судового рішення, не може вважатися бездіяльністю Міністерства юстиції України при здійснення ним своїх повноважень. 26 травня 2023 року від представника відповідача, на адресу суду, надійшли письмові пояснення, у яких відповідач зазначає, що позивачем не вказано, яке саме житлове право порушено Міністерством юстиції України. Вказує, що ухвалою Вищого адміністративного суду від 16 листопада 2011 року змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 червня 2007 року та зобов`язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам ст.ст. 48,50 ЖК України. При цьому, скаржником не надано чіткого обґрунтування можливості отримання ним прибутку з квартири, яка могла бути надана йому селищною радою у користування. Позивачем не надано доказів наявності між сторонами цивільно-правових відносин протягом 30 років, про що ним зазначено у апеляційній скарзі. 29 травня 2023 року від скаржника, на адресу суду, надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача від 26 травня 2023 року. У вказаних запереченнях скаржник зазначає, що рішенням ЄСПЛ від 06 червня 2013 року, окрім стягнення з держави матеріальної та моральної шкоди, зобов`язано державу виконати ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року щодо зміни способу виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 червня 2007 року, де вирішено стягнути з Володимирецької селищної ради на користь ОСОБА_1 164 004 грн. 75 коп. для придбання житла. Оскільки відповідач продовжує бездіяти, то задоволення позову про стягнення шкоди з боржника, вважає таким, що є найбільш ефективним способом захисту порушеного права його сім`ї. Скаржник до суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у встановленому законом порядку. До початку розгляду справи подав заяву щодо можливого розгляду справи за його відсутності. У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність позивача в силу вимог визначених положеннями ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції при розгляді справи було встановлено, що ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року у справі № 6-А-4/08 було задоволено заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання постанови суду. Змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 червня 2007 року та вирішено стягнути з Ради на його користь 164 004 грн. 75 коп. для придбання житла. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року викладено у новій редакції: «Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та зобов`язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України». З огляду на тривале невиконання відповідачем судового рішення, ОСОБА_1 звернувся до ЄСПЛ. Згідно рішення від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» (заява №11770/03 та 89 інших заяв) було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також порушення статті 13 Конвенції. При цьому ЄСПЛ зобов`язав державу-відповідача виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними. Зокрема, було зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 , а саме (згідно тексту рішення та додатку 1 до нього) ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002 року, яка змінена ухвалою того ж суду 26 червня 2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05 червня 2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У ході виконання зазначеного рішення ЄСПЛ на користь ОСОБА_1 платіжними дорученням Мінюсту від 06 вересня 2013 року № 2745 було перераховано 31 657 грн. 08 коп. (еквівалент 3000 євро) та від 20 червня 2014 року № 1750 пеню за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ у розмірі 247 грн. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року було визнано протиправною бездіяльність Володимирецької селищної ради щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року, постановленої у справі №К-7011/09, якою Володимирецьку селищну раду Рівненської області зобов`язано придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, що має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України. Визнано протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року (справа «Кононова та інші проти України») в частині зобов`язання держави - відповідача виконати рішення національних судів ухвалених на користь ОСОБА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року апеляційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди з Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області, прийнято у цій частині нову постанову, якою позов в цій частині задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області моральну шкоду в розмірі 30 000 грн., завдану тривалим невиконанням ухвали Вищого адміністративного суду від 16 листопада 2011 року, постановленої у справі №К-7011/09, якою Володимирецьку селищну раду Рівненської області зобов`язано придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, що має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового Кодексу України. Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року залишено без змін. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі № 460/1061/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) у частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 . Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 20 листопада 2019 року рішення залишено без змін. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року (№ 460/119/20) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України з 01 серпня 2019 року щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 . Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 29 вересня 2020 року рішення залишено без змін. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Тобто, кошти в розмірі 975 936 грн. не є збитками спричиненими відповідачем та не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст.1173 ЦК України. Проте повністю погодитися з такими висновками суду в частині правового обґрунтування рішення не можна, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Пунктом 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що за наявності відповідних судових рішень які відображені в позові, відповідач надмірно тривалий час зволікає (саботує) виконання права його сім`ї для добудови житлового будинку в АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим ним було позичено у свої сестри ОСОБА_2 кошти у сумі 36 800 доларів США, що підтверджується двома відповідними розписками та практично збудував для своєї сім`ї житло, окрім незначних опоряджувальних робіт на завершальному етапі. Факт двох позичок для забудови вищевказаного житла підтверджується і даними в декларації яку подала його дружина ОСОБА_3 за 2020 рік, що є у відкритому доступі. Станом на дату звернення до суду з позовом кошти за позикою в розмірі 36 800 доларів США є еквівалентними 975 936 грн. Вказані кошти, вважав збитками (втрати, реальні збитки - суми позички на добудову житла) та просив стягнути їх з Міністерства юстиції України. Відповідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України). Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 зазначив, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Згідно ч. 2 п. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 569/5761/19 зазначив, що відповідно до ст.22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання. Вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача. Доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19 та від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18). Тлумачення змісту ч.2 ст.22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника. Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків. Отже, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків. Європейський Суд з прав людини вказав, що коли мова заходить упущеної вигоди (lucrum cessans), її існування має бути встановлено з упевненістю, і не повинно грунтуватися тільки на здогадах або ймовірності (Centro Europa 7 S. r. l. і Ді Стефано C. Italy [GC], no. 38433/09, § 219 in fine, ECHR 2012). Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18 дійшов висновку про те, що вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення. Кредитор повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Верховний Суд у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 908/2261/17 зазначив: «…Отже, з урахуванням висновків, зазначених у пунктах 38 - 48 мотивувальної частини цієї постанови та предмету позовних вимог, позивач у цій справі повинен був не лише довести протиправність поведінки відповідача, наявність збитків у вигляді втраченого доходу та зв`язок між ними, але й надати докази, які б підтверджували реальну, а не абстрактну (гіпотетичну) можливість отримання такої суми доходів, які позивачем було визначено як утрачену вигоду…». Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановленим цим Кодексом. Як вбачається із матеріалів справи позивачем при подачі позову в якості додатків серед інших було надано: довідку (виписку з будинкової книги) згідно до якої в АДРЕСА_2 зареєстровані 4 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с 29); розписку від 14 червня 2020 року про отримання ОСОБА_1 за усною згодою своєї дружини ОСОБА_3 у ОСОБА_2 коштів в сумі 35 000 доларів США на добудову житлового будинку в АДРЕСА_1 , які зобов`язувався повернути протягом року з дня пред`явлення вимоги про повернення таких коштів. У разі неповернення таких коштів у визначений строк зобов`язувався відчужити вищенаведений житловий будинок на користь позикодавця ОСОБА_2 (а.с.30). розписку від 15 грудня 2020 року, згідно якої ОСОБА_1 за усною згодою своєї дружини ОСОБА_3 додатково позичив у ОСОБА_2 кошти у сумі 1 800 доларів США на облаштування прибудинкової території зазначеного вище будинку, які зобов`язувався повернути протягом року з дня пред`явлення вимоги про повернення таких коштів. У разі неповернення вищевказаних та раніше позичених коштів, які в загальному складатимуть суму 36 800 доларів США у визначений строк, зобов`язувався відчужити житловий будинок на користь позикодавця ОСОБА_2 (а.с.31); витяг з рішення Володимирецької селищної ради Рівненської області від 24 жовтня 2007 року № 418 відносно ОСОБА_3 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по наданню її у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель» (а.с. 32); проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відносно ОСОБА_3 та будівельний паспорт ( а.с. 33, 34) фото житлового будинку ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 , ( а.с. 35); Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині того, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди були обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, які не були отримані через винні дії відповідача, не ґрунтуються на матеріалах справи. Як в позовній заяві так і додатках до неї відсутні будь-які підрахунки. При цьому слід зазначити, саме по собі надання позивачем в якості додатків до позову зазначених вище документів не свідчить про наявність у позивача правових підстав для відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди в розумінні положень ст. 22 ЦК України. Міністерство юстиції України не було відповідачем (боржником) у справі як за ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року у справі № 6-А-4/08 так і на час постановлення ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року. Відтак, колегія суддів вважає, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю відповідача, який призвів до настання збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 975 936 грн. виходячи з положень ст. 22 ЦК України. Крім того, рішенням ЄСПЛ від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» (заява №11770/03 та 89 інших заяв) встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 13 Конвенції. Зобов`язано державу-відповідача виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників (зокрема, ОСОБА_1 ), які залишаються не виконаними та сплатити протягом трьох місяців 3 000 Євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю. На виконання вказаного рішення в частині сплати коштів, платіжними дорученням Міністерства юстиції України від 06 вересня 2013 року № 2745 на користь ОСОБА_1 перераховано 31 657 грн. 08 коп. (еквівалент 3 000 Євро) та від 20 червня 2014 року № 1750 пеня за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ у розмірі 247 грн. Тобто, Міністерством юстиції України виконано рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року в частині сплати коштів на користь позивача у сумі 3 000 Євро. Щодо іншої частини рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» (заява №11770/03 та 89 інших заяв) про зобов`язання виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників (зокрема, ОСОБА_1 ) то заходи примусового виконання рішення національного суду - зобов`язального характеру, яке підлягає виконанню в рамках рішення суду, першочергово зобов`язаний вжити державний виконавець, на виконанні якого перебуває рішення національного суду. Відповідачем в ході розгляду справи вказувалося на те, що ними дотримано положення Порядку № 1989/5 в частині постійного контролю вжиття боржником необхідних заходів до повного виконання рішення ЄСПЛ у межах виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою; невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, оскільки вимоги про стягнення шкоди, позивачем не заявлялися з урахуванням того, що позовна заява також містила в собі посилання на положення ст. 1173 ЦК України. В той же час, колегія суддів вважає, що прийняте судове рішення підлягає зміні шляхом доповнення обґрунтування правових підстав з урахуванням заявлених позовних вимог щодо застосування положень ст. 22 ЦК України так як у відповідності до п. 2 ч.1 ст.374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Частиною 1 ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 4 вказаної статті встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Суддя-доповідач: Судді: