Постанова 4803 № 213/1862/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4663/23 Справа № 213/1862/21 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 213/1862/21 за позовом Комунального підприємства «Кривбасводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги централізованого водопостачання та водовідведення, втрат від інфляційних процесів та 3% річних, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на рішення Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2021 року, встановив: 24 травня 2021 року Комунальне підприємство «Кривбасводоканал» (далі за текстом КП «Кривбасводоканал») звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Позов обґрунтований тим, що за специфікою своєї виробничої діяльності позивач надає послуги з питного водопостачання та водовідведення. Відповідачі оплату за отримані послуги належним чином не здійснювали, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Просило стягнути з відповідачів заборгованість за період з 01 вересня 2014 року по 30 квітня 2021 року в сумі 61 052,27 гривень, 3% річних в сумі 1 451,77 гривень, інфляційні втрати в сумі 3 570,05 гривень та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 гривень. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2021 року позовні вимоги КП «Кривбасводоканал» задоволені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Кривбасводоканал» заборгованість за надані послуги централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 вересня 2014 року по 30 квітня 2021 року в сумі 61 052,27 гривень, інфляційні втрати в сумі 3570,05 гривень, 3% річних в сумі 1451,77 гривень, а всього 66 074,09 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «Кривбасводоканал» судовий збір в сумі по 1135 гривень з кожної. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просять рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги КП «Кривбасводоканал» частково, стягнувши заборгованість за надані послуги за період з 30 квітня 2018 року по 30 квітня 2021 року в сумі 20 345,06 гривень, в задоволенні решти позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачів, не поінформованих належним чином про відкриття провадження. Незважаючи на відсутність доказів про належне повідомлення відповідачів про відкриття провадження та про отримання ними позовної заяви, суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі лише наданих позивачем доказів. Вказані порушення судом процесуального права, на думку скаржників, призвели до неповного з`ясування обставин справи, що в свою чергу стало підставою для ухвалення невірного рішення. Просять застосувати строк позовної давності та звертають увагу суду на той факт, що розрахунок заборгованості проводиться в період з 01 вересня 2014 року по 30 квітня 2021 року. За вказаний період відповідачі здійснили платіж лише один раз у жовтні 2018 року. Посилаються, що відповідач був обізнаний про нездійснення відповідачами оплати за надані послуги, однак звернувся до суду 27 травня 2021 року поза межами строку позовної давності. Виконавши власний розрахунок заборгованості за період з 30 квітня 2018 року по 30 квітня 2021 року, визначивши розмір заборгованості в сумі 40 690,12 гривень, заявники зазначають, що сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача за вказаний ними період становить 20 345,06 гривень, оскільки відповідач ОСОБА_4 є багатодітною матір`ю і тому вона має пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей. У відзиві на апеляційну скаргу КП «Кривбасводоканал» вважає вимоги відповідачів викладені у апеляційній скарзі необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню. Просить апеляційну скаргу, залишити без задоволення, рішення Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2021 року залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підлягає задоволенню за наступних підстав. Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено, що КП «Кривбасводоканал» надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення до будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі зареєстровані за вказаною адресою і є споживачами послуг, які надає позивач, але вчасно оплату за надані послуги не здійснюють. Сума заборгованості за період з 01 вересня 2014 року по 30 квітня 2021 року становить 61133,88 гривень. Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат в сумі 3 570,05 гривень та 3% річних в сумі 1451,77 гривень. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачі у встановлені законом строки не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, КП «Кривбасводоканал» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації. Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу. 01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин. Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником(співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII). Пунктами 2, 5 ч. 2 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Судом встановлено, що 18 травня 2017 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Договір № П/3735 «Про надання послуг централізованого постачання холодної води і водовідведення», відповідно до п. 1.2 якого відповідачі є суб`єктами користування послуг з постачання холодної води та водовідведення, що надаються позивачем. Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017року №2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Відповідно п. 3.1, 3.2 Договір № П/3735 визначено, що розрахунковим періодом оплати послуг є один календарний місяць. Споживач здійснює оплату за послуги централізованого постачання холодної води і водовідведення не пізніше 15 числа наступного за розрахунковим місяцем. Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09листопада 2017року №2189-VIII визначено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Отже, відповідно до зазначених норм, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , тому несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг, зокрема, з послуги централізованого водопостачання та водовідведення. Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу, у зв`язку з чим колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність стягнення суми заборгованості з відповідачів як осіб, що фактично зареєстровані за вищевказаною адресою. Щодо заявленого відповідачами клопотання про застосування строку позовної давності колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Разом з тим, створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Лише той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц). Вирішуючи заявлене відповідачами клопотання, апеляційний суд виходить з наступного. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу»(див. mutatismutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbing sand Others v. The United Kingdom»,заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)). Частина 4 статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за комунальні послуги) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦПК України). Частиною 1 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно. Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 вказаної статті). Аналіз зазначених норм цивільного права визначає, що за щомісячними платежами перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі № 3-269гс16. У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2020 року у справі № 6-2891цс18 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Як вбачається з розрахунку заборгованості, в період з 01 вересня 2014 року по 30 квітня 2021 року у жовтні 2028 року здійснена оплата в сумі 346,30 гривень (а.с. 5 зворот), а отже вказані дії свідчать про визнання відповідачами свого обов`язку щодо сплати наданих послуг. З урахуванням наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності переривався вчиненням відповідачами дій по частковій оплаті послуг позивача з централізованого водопостачання та водовідведення, у зв`язку з чим строк позовної давності станом на момент подання позову до суду травень 2021 року позивачем не пропущено. Апеляційний суд також надає належну оцінку доводу апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідачів про розгляд справи, однак зазначає, що відповідно до ухвали Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу від 10 червня 2021 року справа розглядалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Щодо посилань відповідачів в апеляційній скарзі на наявність у відповідача ОСОБА_4 права на 50%-відсоткову знижку плати за користування комунальними послугами, яка передбачена законодавством для багатодітних сімей колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Так, відповідно п. 2 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» багатодітним сім`ям надається пільга у вигляді 50% знижки плати за користування комунальними послугами. При цьому, частиною 8 вказаної статті Закону установлено, що пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3 та 4 частини 3 та пунктом 1 частини 6 цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Тобто, зазначені пільги надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який має право на податкову соціальну пільгу у поряду визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» та згідно Порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого і скрапленого газу у грошовій формі, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №

373. Відповідно до вказаних нормативних актів, відповідач ОСОБА_6 мала звернутися для отримання пільги на оплату комунальних послуг у встановленому Законом розмірі з відповідною заявою до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення, якими за результатами розгляду такої заяви приймаються рішення щодо можливості надання такої пільги з урахуванням рівня доходів заявника та рішення щодо внесення відповідної інформації до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Оскільки матеріали справи не містять належних доказів реалізації відповідачем ОСОБА_6 права на пільги як члена багатодітної сім`ї в порядку, визначеному нормативними актами, та не доведено протиправних дій КП «Кривбасводоканал» щодо неврахування у розрахунку заборгованості за надані житлово-комунальні послуги наданої їй пільги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що посилання в апеляційній скарзі на 50% знижку плати за користування комунальними послугами неспроможні. Таким чином, оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, підстав для скасування рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2021 року немає. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. 369, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 01 серпня 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста