Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 161/5308/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 161/5308/23 пров. № А/857/10175/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Пушкарчук В.П., час проголошення рішення 10 год 33 хв у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції у Волинській області про скасування рішення, в с т а н о в и в : 03.04.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції у Волинській області (далі - УПП, відповідач), в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАБ №6744206 від 28.03.2023. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.05.2023 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що жодних доказів вчинення ним адміністративного правопорушення відповідачем не надано. Вказує, що з наданого суду відеореєстратора неможливо встановити, на який саме колір сигналу світлофору він проїхав, а думка патрульного про те, що він проїхав на жовтий колір світлофору є лише його припущенням та не підтверджується належними доказами. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Враховуючи положення ст.ст.311, 286 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами та на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що 28.03.2023 інспектором взводу №2 роти №3 УПП капралом поліції Шудрою О.М. було винесено спірну постанову, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.122, ст.125 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. За змістом оспорюваної постанови, ОСОБА_1 , 28.03.2023 о 09 год 00 хв, керуючи автомобілем марки Renault Kangoo, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив рух на заборонний сигнал світлофора жовтого кольору та після зупинки поліцейського не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив вимоги дорожнього знаку п.8.7.3 ґ, п.9.9 б ПДР. Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем інкримінованих йому правопорушень підтверджується відеозаписом з технічного приладу з портативного відеореєстратора №export-p1od6 та рапортом від 28.03.2023. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Так, відповідно до ч.5 ст.14 Закону України Про дорожній рух №3353-XII від 30.06.1993 (далі - Закон №3353), учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Згідно п.8.1 а Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР), регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. За змістом п.16.1 ПДР, перехрестя, де черговість проїзду визначається сигналами світлофора, вважається регульованим. Відповідно до п.8.7 ПДР, світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Пунктом 8.7.3 ПДР визначено, що сигнали світлофора мають такі значення : а) зелений дозволяє рух; в) зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух ; ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів; д) жовтий миготливий сигнал або два жовтих миготливих сигнали дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу; е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух. Отже, відповідно до п.п. ґ п.8.7.3 ПДР, жовтий сигнал світлофора забороняє рух та попереджає про наступну зміну сигналів. Частиною другою статті 122 КУпАП передбачено відповідальність у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за порушення правил проїзду перехресть, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника. Пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за №1408/27853 (далі - Інструкція) передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Згідно ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати : чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною першою статті 40 Закону України Про Національну поліцію поліції для забезпечення публічної безпеки і порядку надано право закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, а також забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення. Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються за допомогою письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів та/або показаннями свідків. На підтвердження доводів, приведених у спростування позиції позивача, відповідачем до матеріалів справи було долучено відеозапис з портативного відеореєстратора №export-p1od6 з місця події, на якому видно, що після зупинки автомобіля під керуванням поліцейського, коли увімкнувся жовтий сигнал світлофора, інший автомобіль червоного кольору продовжив рух, після чого був зупинений цими поліцейськими. При цьому, позивач не спростував доводів патрульних поліцейських, що це інший автомобіль проїжджав, його аргументи зводились до того, що він рухався поряд з автомобілем патрульної поліції, який проїхав на зелений сигнал світлофора, а тому поліцейські не могли бачити на який саме він проїхав сигнал. Проте, з відеозапису чітко видно, що автомобіль патрульної поліції зупинився на жовтий сигнал світлофора, після чого проїхав інший автомобіль. Доводи скаржника про неналежність як доказу рапорту патрульного поліцейського, колегія суддів не бере до уваги, оскільки факт порушення позивачем ПДР підтверджується записом відеореєстратора, який, спрямований на фіксацію адміністративного правопорушення є належним та допустимим доказом та в силу приведених вище норм не може не оцінюватись судом, та не братись до уваги при вирішенні даного публічно-правового спору. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст.ст. 286, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2023 року по справі №161//5308/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук