Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 161/17745/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 161/17745/23 пров. № А/857/167/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Івасютою Л.В., час ухвалення рішення 11 год 37 хв у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування рішення, в с т а н о в и в : 12.10.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Вараський РТЦКСП, відповідач), в якому просив скасувати постанову Вараського РТЦКСП №518 від 04.10.2023. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.12.2023 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, задовольнити його позовні вимоги повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оспорювана постанова не містить доказів вчинення ним правопорушення у відповідності до ст.251 КУпАП. Крім того, він не отримував рішень комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) ТЦКСП, що виключає в його діях порушення ч.10 ст.1 Закону України «Про військових обов`язок та військову службу». Також, жодних рішень ТЦКСП про проходження ним ВЛК, не було, а у нього не було при собі медичної карти, у якій міститься інформація про його не придатність чи обмежену придатність до військової служби. Зазначає, що при винесенні оспорюваної постанови не було дотримано вимог ст.ст.280, 268 КУпАП, порушено його право на захист, працівники Вараського РТЦКСП чинили на нього постійний психологічний тиск. Відповідачем при винесенні оспорюваної постанови не було враховано його пояснень про те, що він не відмовляється пройти ВЛК, а бажає це зробити за місцем своєї реєстрації, а саме у ІНФОРМАЦІЯ_1 , де перебуває на військовому обліку. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що оспорюваною постановою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700,00 грн. За змістом оспорюваної постанови, позивач порушив вимоги ч.10 ст.1 Закону України «Про військових обов`язок та військову службу» та п.п.4 п.1 Додатку № 2 до Порядку Правил військового обліку призовників та військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, а саме 04.10.2023 відмовився від проходження ВЛК. Правопорушення виявлено 04.10.2023 під час дії особливого періоду. Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювана постанова містить всі необхідні відомості, передбачені ст.280 КУпАП, а саме: органом, що розглядав справу Вараським РТЦКСП встановлено, що ОСОБА_1 було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП, встановлено його вину та долучено докази підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення, а саме письмову відмову від проходження ВЛК у Вараському РТЦКСП, оскільки пройде її у м. Луцьку. Суд вважав, що відповідачем при винесенні постанови дотримано вимог КУпАП. При цьому, суд виходив з того що позивач не заперечує про відмову від проходження ВЛК у Вараському РТЦКСП, оскільки зобов`язався пройти її у м. Луцьку в Луцькому ОМТЦКСП за місцем своєї реєстрації. Проте, ОСОБА_1 до Луцького ОМТЦКСП для проходження ВЛК не прибував, що підтверджується відповіддю № 6906 від 10.11.2023 начальника Луцького ОМТЦКСП. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 24.02.2022 відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні встановлено ввести воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб. Згодом строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено. Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації. Положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Так, відповідно до ч.1 ст.210-1 КУпАП, адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.210-1 КУпАП). Згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію". Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Згідно абз.3 ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України. Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України (ч.5 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"). Відповідно до пп.3.1., 3.2 глави 3 розділу ІІ наказу Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 "Про затвердження Положення про військово лікарську експертизу в Збройних Силах України", медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦКСП ВЛК ТЦКСП на збірних пунктах районних (міських) ТЦКСП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦКСП. Повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦКСП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення. Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ст.235 КУпАП). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення №518 від 04.10.2023, колегія суддів зазначає наступне. Підставою для прийняття спірної постанови стало те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження ВЛК у Вараському РТЦКСП, оскільки зобов`язався пройти її в Луцькому ОМТЦКСП. Колегія суддів зазначає що відповідачем дотримано вимог законодавства при винесенні оспорюваної постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача, оскільки посадовою особою, яка її винесла, враховано характер вчиненого правопорушення, особу позивача, і накладено штраф у розмірі, передбаченому санкцією статті. Так, зміст викладеної фабули оскаржуваної постанови відображає диспозицію, викладену ч.2 ст.210-1 КУпАП (відмова від проходження ВЛК) з посиланням на відповідні норми закону. Судом першої інстанції вірно встановлено, що оспорювана постанова містить всі необхідні відомості, передбачені ст.280 КУпАП, а саме: органом, що розглядав справу Вараським РТЦКСП встановлено, що ОСОБА_1 було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП. При цьому, встановлено його вину та долучено докази підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення, а саме письмову відмову від проходження ВЛК у Вараському РТЦКСП, оскільки пройде її у м. Луцьку. Колегія суддів також враховує, що позивача було належним чином повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення, який мав відбутись 04.10.2023 о 10:30 год, оскільки протокол про адміністративне правопорушення №518 від 04.10.2023 був складений у присутності позивача. Із даного протоколу вбачається, що розгляд справи відбудеться 04.10.2023 в приміщенні Вараського РТЦКСП, що засвідчено підписом останнього. Копію протоколу було вручено позивачу. Крім того, позивачу роз`яснено ст.63 Конституції України, права передбачені ст.268 КУпАП, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило. В матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_1 заявляв клопотання про залучення захисника чи про відкладення розгляду протоколу про адміністративне правопорушення № 518 від 04.10.2023. Позивач не заперечує того, що відмовився від проходження ВЛК у Вараському РТЦКСП, оскільки зобов`язався пройти її у м. Луцьку в Луцькому ОМТЦКСП за місцем своєї реєстрації. Проте, ОСОБА_1 до Луцького ОМТЦКСП для проходження ВЛК не прибував, що підтверджується відповіддю № 6906 від 10.11.2023 начальника Луцького ОМТЦКСП. Вищевказану обставину позивач не заперечує. У матеріалах справи також наявна відповідь начальника Луцького ОМТЦКСП № 6906 від 10.11.2023, з якої видно, що станом на 10.11.2023 ОСОБА_1 до Луцького ОМТЦКСП для проходження ВЛК не прибував. Суд першої інстанції слушно зауважив, що відповідно до абзацу 11 п.9 постанови КМУ «Про затвердження положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). З огляду на вказане посилання позивача на те, що він не повинен був проходити ВЛК у Вараському РТЦКСП, оскільки перебуває на військовому обліку в Луцькому ОМТЦКСП не заслуговують на увагу. Адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст.9 КУпАП,). Нормами ч.2 ст.210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення військовозобов`язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах. Порушення вказаної норми, тягне за собою накладення штрафу на громадян від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.210-1 КУпАП. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст.ст.268, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2023 року по справі №161/17745/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук