Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/34537/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/34537/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Собківа Я.М. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (ВП) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання дій протиправним, скасування вимоги про сплату боргу, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просила: - визнати дії Головного управління ДПС у м. Києві в частині нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску у розмірі 35 588,68 грн з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2020 року протиправними; - скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2258-17 від 16 травня 2019 року, виписану на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). На обґрунтування вказаних позовних вимог зазначено, що дії відповідача щодо нарахування позивачу податкових зобов`язань з єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю за період, в який позивачем така діяльність не здійснювалась, а позивач працювала найманим працівником, є протиправними. Внаслідок таких дій в подальшому відповідачем в автоматичному режимі сформовано оскаржувану податкову вимогу, яку звернено до примусового виконання. Позивач наполягала, що вона не отримувала від податкового органу ні акту перевірки останнього за результатом своєї діяльності, ні податкового повідомлення-рішення, згідно якого їй нараховано грошове зобов`язання, ні самої вимоги про сплату боргу №Ф-2258-17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2022 року даний позов задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування відповідачем єдиного внеску за період з моменту, коли позивач фактично працювала на підприємстві ТОВ «Новобудова» на підприємстві ТОВ «Єврокомунсервіс», є протиправним, оскільки єдиний внесок за позивача в такий період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. На думку апелянта, оскаржуване рішення винесене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що взяття на облік платників податків здійснюється органом доходів і зборів на підставі даних ЄДР. У разі не завершення процедури зняття з обліку як платника єдиного внеску платник вважається таким, що перебуває на обліку в органах доходів і зборів і повинен сплачувати єдиний внесок. Крім того, відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу фізичної особи-підприємця, а також вчинення інших реєстраційних дії, передбачених цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Відповідно до ч. 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Отже, припинення підприємницької діяльності пов`язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Зважаючи на те, що згідно даних Єдиного державного реєстру позивачем припинено діяльність лише 22 жовтня 2021 року, а отже і статус платника єдиного внеску припинено з 22 жовтня 2021 року, то вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску є законного та обґрунтованою. Крім того, законодавець передбачив можливість списання недоїмки з ЄСВ за умови вчинення платником вказаного внеску до 01 березня 2021 року певних дій: подання заяви державному реєстратору про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини 2 статті б Закону №2464-УІ за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Натомість, позивач подав заяву про припинення підприємницької діяльності лише 22 жовтня 2021 року, тобто поза межами строку, визначеного Законом №2464-УІ. що виключає можливість списання недоїмки, нарахованої платникам єдиного внеску, при тому, що позивач мав можливість скористатись правом списати недоїмку з єдиного внеску, але не скористався ним. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона наполягає на безпідставності скарги, просить залишити її без задоволення. Вказує, що у спірний період перебувала у трудових відносинах, обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску не мала. Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , з 24 травня 2005 року по 22 жовтня 2021 року перебувала на обліку в Державній податковій інспекції у Солом`янському районі як фізична особа-підприємець (припинення підприємницької діяльності на підставі власного рішення). З 01 грудня 2017 року по 31 березня 2020 року ОСОБА_1 працювала найманим працівником на підприємстві ТОВ «Новобудова», а з 31 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року - найманим працівником на ТОВ «Єврокомунсервіс», що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-7. Згідно відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, по ОСОБА_1 в період 2017-2020 роки наявна сплата страхових внесків в повному обсязі. Вказане також підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, наданими у відповідь на запит у електронному вигляді від 20 жовтня 2021 року F1401803. Згідно листа Головного управління ДПС у м. Києві від 10 листопада 2021 року № 101977/6/26-15-24-05-10 у відповідь на адвокатський запит представника позивача, податковим органом надано інформацію про нарахування сум єдиного соціального внеску по періодам січень-грудень 2017 року, а в подальшому щоквартально за І квартал 2018 року по ІІІ квартал 2020 року. Згідно з даними інформаційно-телекомунікаційної системи контролюючого органу за позивачем обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску. Станом на 30 квітня 2019 року за позивачем обліковувався податковий борг з єдиного соціального внеску в сумі 20 632,89 грн., на підставі чого 16 травня 2019 року в автоматичному режимі було сформовано податкову вимогу №Ф-2258-17. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 18 травня 2019 року вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) була повернута у зв`язку із "закінченням встановленого строку зберігання", а отже відповідно до Інструкції №449 вважається такою, що була отримана платником. Вказаним листом податковим органом повідомлено позивача, що станом на 10 листопада 2021 року в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 обліковується недоїмка на загальну суму 35 190,73 грн. Заборгованість визначено в період 2017-2020 роки. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів приходить до наступного висновку. Відповідно до п 14.1.195 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктом 2 ч. 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно п. 3 ч. 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно абз. 2 п. 1, п. 4 ч. 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Відповідно до ч. 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п. 6 ч. 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано. Контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 35 588, 68 грн., оформлену вимогою № Ф-2258-17 від 16 травня 2019 року. До вимоги увійшла розрахункова сума єдиного внеску за 2017-2020 роки. Як зазначалося вище, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 24 травня 2005 року, а 22 жовтня 2021 року позивачем припинено свою діяльність як фізичної особи-підприємця. Отже, станом на 2017-2020 роки позивач був фізичною особою-підприємцем. Разом з тим, судом встановлено, що у цей період позивач була найманим працівником і за позивача сплачувалися податки (ЄСВ, ПДФО та військовий збір) його роботодавцями. На підтвердження цієї обставини позивачем надано довідку ПФУ форми ОК-7, а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідь на запит у електронному вигляді від 20 жовтня 2021 року F1401803. Колегія суддів зауважує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18 та від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19. За таких обставин, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 у спірний період була застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у розмірі не менше мінімального, то відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-2258-17 на суму 35 588, 68 грн. При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (ВП) - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 25 липня 2023 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Я.М. Собків