Постанова 4803 № 185/9843/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5063/23 Справа № 185/9843/22 Суддя у 1-й інстанції - Головін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області Єдиний унікальний номер 185/9843/22 Номер провадження 22-ц/803/5063/23 Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Барильської А.П., Максюти Ж.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2023 року головуючого судді Головіна В.О. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві,- В С Т А Н О В И В : У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» ) про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві. Позов мотивований тим, що позивач тривалий час працював на підприємстві відповідача. За час роботи у шкідливих для здоров`я умовах праці втратив професійну працездатність і став інвалідом. Вважає, що у зв`язку з втратою працездатності та інвалідністю підприємством відповідачем йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в сумі 234 000 грн. Просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 234 000 грн, без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 120 000 грн, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задоволенні позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 120 000 грн зменшити, посилаючись на необґрунтованість рішення, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, невірну оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що фізична (професійне захворювання) та моральна шкода , хоча не виключають одна одну, однак не є тотожними категоріями/явищами та не завжди кореспондують одна одній. Тому, не можна вважати, що наявність професійного захворювання апріорі супроводжується моральною шкодою, оскільки 60% втрати професійної працездатності не виключає можливість роботи позивача при менших фізичних навантаженнях та реалізації ним своїх звичок та бажань. Однак, у медичних документах, які додані до позовної заяви, відсутні будь-які діагнози або медичні висновки щодо фактично наявних у позивача негативних змін у психологічному/психічному здоров`ї та відсутні будь-які скарги позивача на його незадовільний психічний стан. Вважають, що додана до позовної заяви виписка з медичної карти КУ «Петропавлівський ЦПМСП» на ім`я ОСОБА_1 від жовтня 2015 року за підписом зав. відділення ОСОБА_2 та лікуючим лікарем ОСОБА_3 , які є лікарями ОКБ ім.. Мечникова, не є належним та допустимим доказом, оскільки містить неправдиві відомості. З довідок МСЕК за результатами повторного огляду від 10 січня 2019 року, Індивідуальної програми інваліда від 18 січня 2010 року, а також інших медичних документів, доданих до позову, позивачу не встановлено ані жодного діагнозу, який би свідчив про негативні зміни у його психічному стані, ані обмеження життєдіяльності, пов`язаних з психічними розладами здоров`я. Висновком медичних органів, як підставою для відшкодування моральної шкоди, зокрема, може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу про стрес, якого зазнав потерпілий у разі професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого. За відсутності у справі належних і допустимих доказів зміни психічного стану позивача підстави для ствердження про заподіяння йому моральної шкоди відсутні, а тому рішення судом прийнято незаконно. Доказів виконання Індивідуальної програми реабілітації інваліда до матеріалів справи не надано, тому немає підтверджень, що позивач не спричиняє погіршення свого фізичного здоров`я невиконанням вищезазначеної програми. Крім того, звернуто увагу суду, що позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров`я та пов`язані з цими умовами праці пільги та компенсації, однак позивач свідомо працював в шкідливих, важких та небезпечних умовах праці. Позивачу встановлено 3 групу інвалідності, що є робочою, йому не протипоказана легша фізична праця і позивач може реалізувати своє право на працю. Відповідачем створено всі належні та безпечні умови праці для своїх працівників. Важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванню чи іншому ушкодженню здоров`я працівника при виконанні ним трудових обов`язків. Позивач був забезпечений необхідними засобами індивідуального захисту та спеціальним одягом, а також відповідачем були створені, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, безпечні і нешкідливі умови праці, тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Зауважено, що існує ймовірність спричинення моральних страждань позивача не від професійних захворювань, а від супутніх, та враховуючи похилий вік позивача 58 років. В матеріалах справи відсутні будь-які докази стресу, якого зазнав позивач в результаті професійного захворювання чи його наслідків. Встановлення ж самого ступеню втрати професійної працездатності не підтверджує та не може підтверджувати наявність факту спричинення потерпілому моральної шкоди. Вважають, що лише за наявності експертного висновку про встановлення факту моральної шкоди позивачу, встановлення конкретних нормативних актів, які роботодавцем було порушено відносно позивача, наявності причинного зв`язку між шкодою здоров`я позивача та протиправними діями відповідача, суд обґрунтовано міг визначити його розмір. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи викладене, оскільки вказана справа є малозначною, то підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам оскаржуване рішення суду відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач має більше 19 років стажу у шкідливих підземних умовах праці у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 25 серпня 2008 року позивача було звільнено відповідачем (роботодавцем) із займаної посади за ч.2 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я. Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії за професійними захворюваннями від 18 січня 2010 року серії 10 ААА № 017048, у зв`язку з професійним захворюванням позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності, діагноз: шийна та попереково-крижова радикулопатія, дефартроз ліктьових та колінних суглобів, ХОЗЛ першого ст., ЛН першого ст. Діагнози професійних захворювань отриманих на виробництві під час тривалої дії шкідливих факторів у відповідача підтверджено та встановлено остаточно в ДУ «Український науково дослідний інститут промислової медицини» в місті Кривий Ріг з 03 листопада 2009 року. Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії за професійними захворюваннями повторно безстроково від 10 січня 2019 року серії 12ААА № 075527 та серія 12 ААБ № 204403, у зв`язку з професійним захворюванням позивачу встановлено третю групу інвалідності та 60 відсотків втрати працездатності: 30 % - радикулопатіяшийна та попереково-крижова на фоні полісегментарноїдископатії з вираженими статико -динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейроваскулярним синдромом, двосторонній плечелопатковийперіартроз(ПФС другого ст.); 20 % - деф.артроз в поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого ст.) і колінних (ПФ другого ст.) суглобів, стійкий больовий синдром; 10 % хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії, (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), ЛН першого ступеня. Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19 листопада 2009 року, хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло за таких обставин: неефективність роботи системи вентиляції, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту; у результаті виконання важкої фізичної праці в умовах пилу та несприятливого мікроклімату. Все це призвело до професійних захворювань позивача. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем письмові докази є достатніми, оскільки у своїй сукупності дають підстави для висновку про наявність обставин, на які посилається позивач,тому, з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті позивача у зв`язку з професійним захворюванням, судом визначено розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн., що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. У відповідності до ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснення, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Виходячи з викладеного, надавши належну оцінку представленим у справі доказам, у їх сукупності, стягнувши компенсацію в сумі 120 000 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153,237-1 КЗпП України. Висновок суду підтверджується, зокрема, актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19 листопада 2009 року, згідно з яким позивач отримав професійне захворювання, яке виникло через неефективність роботи системи вентиляції, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту; у результаті виконання важкої фізичної праці в умовах пилу та несприятливого мікроклімату. Відповідач не оспорює факт перебування позивача в трудових відносинах. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв`язку із профзахворюванням, підлягають частковому задоволенню. Доводи про те, що позивачем не надано доказів, обґрунтування наявності моральної шкоди та не доведено, що зазначена шкода спричинена саме професійним захворюванням, є безпідставними. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами. Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним. Доводи скаржника про те, що позивач укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров`я та пов`язані з цими умовами праці пільги та компенсації, однак позивач свідомо працював в шкідливих, важких та небезпечних умовах праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров`я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, що позивач свідомо працював в шкідливих умовах праці, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано. Доводи апеляційної скарги, що позивачу встановлено ступінь втрати працездатності у зв`язку з одним захворюванням та встановлено обмеження щодо умов праці, в іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні, не виключають моральних страждань позивача. Крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов`язком відповідача, а факт виникнення професійних захворювань у позивача у зв`язку із недосконалістю та шкідливістю виробничого процесу на підприємстві відповідача встановлений в акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Звертаючись до суду, позивач зокрема зазначав, що його турбує щоденний стійкий біль та обмеження рухів у шийному та попереково - крижовому відділах хребта, стійкий стріляючий біль в ногах, в плечових, ліктьових та колінних суглобах, особливо при фізичних навантаження, зниження сили в них, хиткість при ході, сильний кашель, утруднене дихання, позивача мучать приступи задухи, прогулянки та навіть вихід в магазин потребують від позивача залучення значних зусиль, постійний сильний кашель призводить до болю в грудній клітині та порушує його сон в нічний час, він відчуває себе неповноцінною людиною, вказане постійно викликає у позивача відчуття тривоги за своє здоров`я та життя. Позивачу спричинені глибокі фізичні та душевні страждання, які носять тривалий характер, постійне лікування не призводить до поновлення становища, яке існувало до втрати працездатності та ушкодження здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з характеру, глибини та тривалості душевних страждань позивача. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20. У зв`язку з вищевикладеним, апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Доводи скаржника про те, що індивідуальна програма реабілітації позивачем не надана, тому йому не встановлена психологічно-педагогічна реабілітація, що означає, що професійні захворювання, які виникли у позивача, не є психотравмувальними для нього є припущеннями скаржника, а доказування не ґрунтується на припущеннях, а тому апеляційний суд вважає вказані доводи безпідставними. Твердження апелянта, що лише при наявності експертного висновку про встановлення позивачу факту моральної шкоди, суд обґрунтовано міг визначити його розмір у відповідності до вимог ст. 23 ЦК України, є безпідставними, оскільки наявність висновків експертизи не є обов`язковою для суду при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди. Ступінь втрати професійної працездатності позивачу встановлено МСЕК. Наявність чи відсутність у позивача моральної шкоди може бути встановлена судом без проведення відповідної експертизи. Інші доводи апеляційної скарги, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування чи зміни судового рішення не вбачається. Також, відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2023 року залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: