Постанова 4854 № 420/11311/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/11311/23 Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Бітова А.І., Танасогло Т.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023р. про забезпечення позову по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2023р. ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення. Разом із позовною заявою, 19.05.2023р. позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просив: - вжити заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху». Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023р. заяву про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху» до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №420/11311/23. Не погоджуючись із даною ухвалою суду Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради Одеської області подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду скасувати та постановити нову постанову, якою у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявник кожен день втрачає можливість здійснювати свою господарську діяльність, втрачає дохід, і як наслідок держава не отримає прибутки у вигляді податків. Кожен день невизначене коло осіб втрачає можливість скористатись послугами, які надає позивач. Крім того, доки не зупинена дія оскаржуваного рішення, позивач не може забезпечити роботою працівників. Кожного дня позивач несе збитки у вигляді необхідності утримання/зберігання належного йому майна, необхідного для надання послуг, які не покриваються за рахунок доходу, який би він міг отримувати. Таким чином, негативні наслідки, за період чинності оскаржуваного очевидно незаконного рішення, є більше обтяжливим, ніж наслідки, які б могли виникнути у разі невжиття заходів забезпечення позову. Більше того, у разі невжиття заходів забезпечення позову, позивач вимушений буде вживати додаткових заходів у вигляді нових звернень до суду з вимогами про стягнення збитків за період неможливості здійснення господарської діяльності. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Згідно із ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно із ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акту або нормативно-правового акту; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Водночас підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Аналогічна правова позиція міститься, у постанові Верховного Суду від 1.06.2022р. у справі №580/5656/21. Так, в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову зазначено, що заявник, кожен день позивач втрачає можливість здійснювати свою господарську діяльність, втрачає дохід, і як наслідок держава не отримає прибутки у вигляді податків. Кожен день невизначене коло осіб втрачає можливість скористатись послугами, які надає позивач. Крім того, доки не зупинена дія оскаржуваного рішення, позивач не може забезпечити роботою працівників. Кожного дня позивач несе збитки у вигляді необхідності утримання/зберігання належного йому майна, необхідного для надання послуг, які не покриваються за рахунок доходу, який би він міг отримувати. Таким чином, негативні наслідки, за період чинності оскаржуваного очевидно незаконного рішення, є більше обтяжливим, ніж наслідки, які б могли виникнути у разі невжиття заходів забезпечення позову. Більше того, у разі невжиття заходів забезпечення позову, позивач вимушений буде вживати додаткових заходів у вигляді нових звернень до суду з вимогами про стягнення збитків за період неможливості здійснення господарської діяльності. Також, заявник посилається на те, що в жодному за наведених норм законодавства, на які міститься посилання в оскаржуваному нормативно-правовому акті не міститься повноважень відповідача ухвалювати рішення про заборону користування індивідуальними електричними колісними транспортними засобами, а тим більше не міститься повноважень щодо обмеження здійснення господарської діяльності, або повноважень вилучати такі засоби. Більш того, за змістом ч.1 ст.42 Конституції України, ст.ст.6, 12, 43 ГК України і також ст.ст.320, 321 ЦК України обмеження здійснення господарської діяльності, а також обмеження користування власністю можуть бути встановлені тільки Законом, а оскаржуване рішення є підзаконним нормативним актом, яке такому закону суперечить. Застосовуючи ці загальні підходи в контексті обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Колегія суддів зазначає, що забезпечення позову у цій справі є способом забезпечення здійснення господарської діяльності до вирішення в судовому порядку питання щодо законності прийняття оскаржуваного рішення, яким така діяльність може бути обмежена. В апеляційній скарзі Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області посилається на те, що заявником не доведено та не надано доказів стосовно конкретних негативних наслідків невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття заходів забезпечення позову. Між тим, судова колегія звертає увагу, що з метою здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, позивачем придбано ряд електро-самокатів (які підпадають під визначення легкого персонального електричного транспортного засобу), які він надавав у прокат громадянам, що підтверджується випискою з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 1.04.2023р. по 15.05.2023р.. Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, факт придбання електро-самокатів підтверджується договорами купівлі-продажу товарів від 10.03.2023р. №1351-Д та 1350-Д, відповідно до яких ФОП ОСОБА_1 придбано 100 штук електро-самокатів на що витрачено 390 000грн.. Відтак, вказане свідчить про те, що позивач буде втрачати можливість здійснювати свою господарську діяльність, втрачати дохід, і як наслідок держава не отримає прибутки у вигляді податків. Кожен день невизначене коло осіб втрачає можливість скористатись послугами, які надає позивач. Крім того, доки не зупинена дія оскаржуваного рішення, позивач не може забезпечити роботою працівників. Кожного дня позивач несе збитки у вигляді необхідності утримання/зберігання належного йому майна, необхідного для надання послуг, які не покриваються за рахунок доходу, який би він міг отримувати. Отже, негативні наслідки, за період чинності оскаржуваного очевидно незаконного рішення, є більше обтяжливим, ніж наслідки, які б могли виникнути у разі невжиття заходів забезпечення позову. Більше того, у разі невжиття заходів забезпечення позову, позивач вимушений буде вживати додаткових заходів у вигляді нових звернень до суду з вимогами про стягнення збитків за період неможливості здійснення господарської діяльності. Що стосується доводів стосовно очевидної незаконності оскаржуваного рішення, то судова колегія виходить з наступного. Судова колегія зазначає, що оспорюваний акт очевидно встановлює заборону користування власністю, а також засади вилучення об`єктів права приватної власності. При цьому, згідно п.36 ст.85 Конституції України виключно до повноважень Верховної Ради України належить затвердження переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об`єктів права приватної власності. З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний акт очевидно суперечить публічному порядку, оскільки підзаконний акт не може встановлювати відповідні заборони користування власністю та підстави вилучення майна. Вказане свідчить, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки внаслідок невжиття заходів забезпечення позову позивач зазнає істотних порушень в праві на здійснення законної господарської діяльності, а також понесе збитки. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023р. про забезпечення позову залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту отримання. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: А.І. Бітов Т.М. Танасогло