Постанова 4807 № 336/3363/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/3363/22 Головуючий в 1 інст. Боєв Є.С. Провадження № 33/807/471/23 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я. Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2023 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі ОСОБА_1 , захисника Лихосенка Є.О. за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідності ОСОБА_1 - адвоката Лихосенка Є.О. на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2023 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,- В С Т А Н О В И В : Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 14 липня 2022 року о 19 год. 42 хв. в м. Запоріжжі, по вул. М. Краснова, біля будинку 9 А, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Greatwall Voleex C 30 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушенням мови; від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як за допомогою спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6820 на місці зупинки транспортного засобу, так і у закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху. Від керування відсторонений шляхом залишення транспортного засобу без порушень ПДР. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 , - адвокат Лихосенко Є.О. вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню. Вказує, що ОСОБА_1 не відмовлявся від огляду, лише вимагав взяти в нього інший вид біологічного середовища (сечу, кров або слину). Однак йому неправомірно було відмовлено у вищевказаному. ОСОБА_1 під час події виконував всі вимоги лікаря, крім видихання в технічний прилад. Під час допиту лікар ОСОБА_2 пояснив, що ОСОБА_1 відмовився від задачі будь-яких зразків, в тому числі сечі, крові та слини. Апелянт вказує, що такі показання лікаря ОСОБА_2 спростовуються відеозаписами з місця події. Суд першої інстанції вказаним обставинам не надав належної оцінки, формально вказав, що такі рекомендації не мають обов`язковості. Наголошує, що відеозаписи свідчать про невідповідність даних, вказаних у протоколі фактичним обставинам справи. Вказує, що матеріали справи не містять доказів винуватості ОСОБА_1 та просить постанову місцевого суду скасувати, а провадження в справі закрити. Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника - адвокат Лихосенка Є.О.; перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову суду залишити без змін з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як убачається з матеріалів провадження та судового рішення, при розгляді даної справи суддя місцевого суду повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у провадженні доказах. Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Проте, вимоги вказаного пункту ПДР України ОСОБА_1 дотримано не було. Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме, даними, які містяться: - у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №067824 (а.с.1), яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він 14 липня 2022 року о 19 год. 42 хв. в м. Запоріжжі, по вул. М. Краснова, біля будинку 9 А, керував транспортним засобом Greatwall Voleex C 30 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушенням мови; від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як за допомогою спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6820 на місці зупинки транспортного засобу, так і у закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху. Від керування відсторонений шляхом залишення транспортного засобу без порушень ПДР; - в акті огляду та направленні на огляд (а.с.5-6), якими встановлено, що ОСОБА_1 під час події мав виражені ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від огляду, як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я відмовився; - у висновку КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР від 14.07.2022 року (а.с.7), яким встановлено, що ОСОБА_1 від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння відмовився; - у письмових поясненнях ОСОБА_1 (а.с.9), в яких він вказав, що він відмовився від проходження огляду через те, що йому не надати документів на прилад Драгер; - на оптичному носії інформації у вигляді СД-диску, який містить відеозаписи з місця події. Ці докази є належними, допустимими та достовірними, оскільки вони здобуті з додержанням процесуальної процедури, не суперечать фактичним обставинам справи і об`єктивно узгоджуються між собою. Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації стороною захисту наданих їй прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують інкриміновані обставини. Суд відхиляє доводи апелянта, оскільки вони є безпідставними, виходячи з наступного. Зокрема, з приводу доводів про те, що матеріали справи не містять доказів винуватості ОСОБА_1 суд дійшов до таких висновків. Відповідно до змісту відеозаписів встановлено, що ОСОБА_1 було зупинено працівниками поліції. Під час суплікування з водієм ОСОБА_1 в останнього були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. На пропозицію працівника поліції пройти огляд на місці зупинки, водій ОСОБА_1 відмовився. Однак, водій погодився пройти огляд в закладі охорони здоров`я. Перебуваючи в закладі охорони здоров`я, водій ОСОБА_1 від проходження огляду відмовився, тим самим порушив п.2.5 ПДР України. Слід звернути увагу на те, що ОСОБА_1 не вимагав від лікаря надання йому сертифікату на прилад «Драгер», а без пояснення причин відмовився від подальшого проведення медичного огляду. Суд також відхиляє доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду, а лише вимагав надати можливість здати інший вид біологічних матеріалів. Так, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 9 листопада 2015 року N 1452/735, предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча, змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Також може використовуватись і кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти інші біологічні зразки. Тобто, тільки в силу певних обставин, коли водій без свідомості чи перебуває в важкому стані і у нього неможливо відібрати біологічне середовище (сечу), предметом дослідження можуть бути інші біологічні середовища, в тому числі і кров. Оскільки ОСОБА_1 перебував в свідомості і, впродовж перебування у медичному закладі свідомо не продув спеціальний прилад. Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП. Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції або медичного персоналу лікарні було необ`єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції або медичним персоналом (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо), ОСОБА_1 чи його захисник до суду не надали. Тому, за встановленими у судовому засіданні обставинами, аргументи апелянта щодо відсутності належних та допустимих доказів його провини у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд визнає безпідставними та розцінює, як спосіб захисту з метою уникнути справедливого покарання за скоєне. Апеляційний суд наголошує, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. Враховуючи вказані висновки, суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст. 130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 35, 38, ч. 1 ст. 130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, пом`якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння. На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, - П О С Т А Н ОВ И В: Апеляційну захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Лихосенка Є.О., залишити без задоволення. Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2023 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 336/3363/22