Постанова Полтавський апеляційний суд № 638/16784/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 638/16784/21 Номер провадження 22-ц/814/850/23Головуючий у 1-й інстанції Невеніцин Є.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2023 року м.Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Обідіна О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 30 листопада 2021 року, постановлену суддею Невеніциною Є.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в: 01.11.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 16.07.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., зареєстрований в реєстрі за №2378 про стягнення із нього на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором та договором страхування від 26.05.2020 №R01.00504.006733238 за період із 02.01.2021 по 07.06.2021 у сумі 67065,06 грн., враховуючи плату вчинення виконавчого напису. Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 08.11.2021 позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху та ухвалою цього ж суду від 30.11.2021 визнано неподаною та повернуто позивачу. Роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. При постановленні ухвали районний суд керувався положеннями ч.3 ст.185 ЦПК України та виходив із того, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 08.11.2021 про залишення заяви без руху. Позивач не погодився із ухвалою та подав на неї апеляційну скаргу до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду. Зазначає, що на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору, як споживач фінансових послуг на користування кредитними коштами, що узгоджується із роз`ясненнями постанови Пленуму ВСС України від 30.03.2012 №5, рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 та відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №474/106/18 від 15.04.2020, а також практиці судів апеляційної інстанції. Заперечує підстави подальшого розгляду цієї справи суддею Невеніциною Є.В. через відсутність у неї належної кваліфікації, достатнього досвіду та спеціалізації, що, на думку позивача, свідчить про розгляд справи неповноважним складом суду. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14.01.2022 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 30.11.2021; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 22.02.2022. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16.01.2023 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду із повідомленням сторін. Учасники судового процесу в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися, про поважність причин неявки суд не повідомили. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. За змістом позиції Верховного Суду, сформованої у справі від 01.10.2020 №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. У цій справ виклик учасників справи здійснено в порядку ч.ч.7,8 ст.128 ЦПК України, поважність причин неявки сторін судом апеляційної інстанції не встановлена, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності сторін не призведе до порушення їх права на справедливий суд у межах розумних строків судового провадження. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.11.2021, через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до АТ «Ідея Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. За змістом позову ОСОБА_1 вказує, що підставами звільнення його від сплати судового збору є його статус споживача фінансових послуг, незаконні дії банку та приватного нотаріуса, в результаті чого з нього стягнуто суму коштів у непередбачений законом спосіб - за переліком документів, скасованим судом ще у 2017 році, а також п.6 постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 №5 щодо застосування ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»./а.с.1-11/ Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 08.11.2021 клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору залишено без задоволення, оскільки на правовідносини, що виникають з приводу визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, норми Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються. Аналогічний висновок зроблено у постанові ВС у справі №638/6060/18 від 12.08.2020. Позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності положенням ч.4 ст.177 ЦПК України, а саме: до позовної заяви не додано документи, що підтверджують сплату судового збору. Копія ухвали від 08.11.2021 надіслана 11.11.202112:51:30 одержувачу на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що відповідальною особою суду складено довідку про доставку електронного листа./а.с.41/ 11.11.2021 ОСОБА_1 подано до суду додаткові пояснення із зазначенням того, що позивач є споживачем фінансових послуг, а відтак звільнений від сплату судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»./а.с.42-45/ Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 оскаржуваною ухвалою, суд першої інстанції виходив із того, що ухвала суду про залишення позову без руху від 08.11.2021 не виконана та не сплачено судовий за подання позовної заяви, інших підстав про звільнення від сплату судового збору, крім тих яким надана оцінка в ухвалі суду від 08.11.2021 позивачем не зазначено, а тому наявні підстави для застосування ст.185 ЦПК України. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджуються, оскільки вони прийняті з порушенням норм процесуального права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду. Спеціальним нормативним актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір». У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі не мають пільги щодо сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору». Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»,стаття 2 ЦПК України). Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18). Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог статті 87 цього Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Згідно пункту 2 такого Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами,за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Відповідно до статті 90 Закону стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». У постанові Верховного Суду, сформованій у справі №474/106/18 від 15.04.2020, сформовано висновок, що виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов`язань боржника. Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом. При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд першої інстанції викладеного не врахував, застосувавши правову позицію Верховного Суду, сформовану з відмінних правовідносин. Натомість судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції. У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuzv. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (рішення у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; рішення у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року). З огляду на викладене, апеляційний суд визнає помилковими висновки суду першої інстанції про повернення позовної заяви особі, яка її подала, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, оскільки визначення складу суду першої інстанції, виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, п.4 ст.379, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с та н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 30 листопада 2021 року - скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20.07.2023. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.І. Обідіна