Постанова 4803 № 211/5952/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5236/23 Справа № 211/5952/21 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Хейло Я. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2023 року м.Кривий Ріг Справа № 211/5952/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Хейло Я.В., суддів Мірути О.А., Тимченко О.О., секретар судового засідання: Тимофєєва В.О. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправною реєстрацію речового права на житлове приміщення,зобов`язання вчинення дій, яке ухвалене суддею Ткаченко С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 23 березня 2023 року, - ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправною реєстрацію речового права на житлове приміщення,зобов`язання вчинення дій. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що Наказом № НОК-224/ос від 18 лютого 2014 року він був призначений на посаду начальника відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Батуринська» ДП «Придніпровська залізниця» з наданням службового житла у м. Кривому Розі. 21.08.2014 року на підставі ордеру на службове приміщення площею 67,0 кв.м. в окремій квартирі по АДРЕСА_1 він набув право користування цим приміщенням та разом зі своєю сім`єю зайняли квартиру і проживають і ній до теперішнього часу. Рішенням Довгинцівської районної у місті ради від 15.04.2015 року № 133, вказана квартира виключена зі складу службових. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до балансоутримувача квартири із заявою про передачу виділеної йому квартири у комунальну власність міста, однак отримав відповідь про неможливість виконати вимоги Порядку розпорядження майном акціонерного товариства «Українська залізниця» від 22.11.2017 року № 1054 з підстав відсутності відповідного рішення АТ «Українська залізниця». З отриманої відповіді позивачу стало відомо, що виділена йому квартира увійшла до статутного капіталу АТ «Українська залізниця» і у 2019 році здійснено реєстрацію іншого речового права, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 30211413. Законодавець не включив житловий фонд до переліку майна залізничного транспорту, яке передається у користування новоствореному акціонерному товариству залізничного транспорту загального користування. Однак одночасна передача у комунальну власність державного житлового фонду у разі злиття підприємства є обов`язковою вимогою Закону № 2482-ХІІ. Іншого правового становища для державного житлового фонду цим законом не передбачено. Передача житлового фонду на баланс у комунальну власність обумовлює безумовну втрату відповідачем права на господарське відання такого майна. Право господарського відання на виділену позивачу квартиру виникло у відповідача внаслідок бездіяльності відповідальних працівників під час формування статутного капіталу ПАТ «Укрзалізниця». Позивач вказує, що спірна квартира не може на законних підставах перебувати у статутному капіталі товариства на праві господарського відання після реорганізації шляхом злиття. Передача житлового фонду у комунальну власність здійснюється на підставі рішення вищого органу Товариства. Позивач просив суд визнати протиправною реєстрацію за АТ «Українська залізниця» іншого речового права на жиле приміщення площею 67,0 кв.м. в окремій квартирі по АДРЕСА_1 , зобов`язавши відповідача виконати пункти 5-9, 11 Порядку розпорядження майном АТ «Українська залізниця» затвердженого Постановою КМУ від 22.11.2017 року № 1054 стосовно передачі жилого приміщення площею 67,0 кв.м. в окремій квартирі по АДРЕСА_1 в комунальну власність міста Кривого Рогу за заявою позивача від 09.11.2020 року та вирішити питання розподілу судових витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю. Судові витрати відшкодуванню не підлягають. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції помилково зробив висновок, що реєстрація за АТ «Укрзалізниця» іншого речового права на спірне житлове приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є правомірним. З огляду на норми законодавства, які існували на час вчинення зазначених у відповіді, балансоутримувачем порушено охоронюваний законом інтерес позивача, закріплений ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ в частині приватизації отриманої квартири. Вказує, що спірна квартира не може на законних підставах перебувати в статутному капіталі товариства на праві господарського відання. Наполягає на тому, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, помилково застосувавши до позовних вимог ЗУ «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» . Позовні вимоги обмежені виключно виконання підготовчих дій для передачі квартири. Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на підставі ордеру на службове жиле приміщення № 10, виданого 21 серпня 2014 року, ОСОБА_1 , як начальнику ВСП «Вагонне депо Батуринська» ДП «Придніпровська залізниця» та членам його сім`ї надано у користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі рішення виконкому Довгинцівської районної у місті ради від 20.08.2014 № 449 (а.с. 14). Рішенням Виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради від 15.04.2015 № 133, виключено зі складу службового житла отриману ОСОБА_1 п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_2 у зв`язку з тим, що відпала потреба у використанні квартири, як службової (а.с. 15 ). Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.05.2014, вказана квартира належала Державному підприємству «Придніпровська залізниця», форма власності: державна (а.с. 16). Реєстрацію права господарського відання за АТ «Укрзалізниця» щодо вказаної квартири здійснено 05.02.2019 на підставі передавального акту від 03.08.2015 затвердженого Міністерством інфраструктури України, зведеного переліку майна Державного підприємства «Придніпровська залізниця», що закріплюється за ПАТ «Українська залізниця» на праві господарського відання, затвердженого 18.08.2015 Міністром інфраструктури України, наказом ПАТ «Українська залізниця» «Про наділення майном регіональної філії «Придніпровська залізниця» від 01.12.2015. Позиція апеляційного суду Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 слід задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року змінити. Мотиви з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимогі заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», вищим органом товариства є загальні збори. Функції загальних зборів виконує Кабінет Міністрів України.Таким чином, рішення про передачу житлового фонду, у тому числі квартири АДРЕСА_3 , з державної власності до комунальної власності повинно прийматися Кабінетом Міністрів України. Доказів прийняття Кабінетом Міністрів України вищевказаного рішення матеріали цивільної справи не містять та позивачем не надано. Разом з тим, суд першої інстанції не наділений повноваженнями перебирати на себе функції державних органів для вирішення питання про передачу визначених у законі об`єктів, як і визнавати правомірність чи неправомірність реєстрації за відповідачем вказаного житлового приміщення на праві господарського віддання. Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак не може погодитись з мотивами відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). гідно з частинами першою, другою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 31 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, ЖК та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР, Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю. Частиною першою статті 118 ЖК Української РСР передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службового рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Позивач з родиною мешкає у квартирі на підставі ордеру № 10 від 21.08.2014 року, виданого Довгінцевською районною в місті раді по теперішній час . Звертаючись до суду з позовом позивач просив визнати протиправною реєстрацію за АТ «Укрзалізниця» речового права на житлове приміщення квартиру площею 67 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , оскільки має намір приватизувати квартиру, проте така реєстрації перешкоджає йому реалізувати це право. Після ухвалення Довгінцевською районної в місті раді рішення № 133 від 15.04.2015 року про виключення квартири, у якій він проживає, з числа службових , вона в подальшому увішла до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця», це право було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав та у приватизації квартири йому було відмовлено. Відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Компетенція і порядок утворення органів приватизації передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року N 572 "Про механізм впровадження Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Вказаними законодавчими актами визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами. Отже, враховуючи те, що передача у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації, цей орган приватизації у будь-якому випадку має бути залучений до участі у справі у якості відповідача. Крім того, за змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду хоча й вирішуюються судом, однак належним способом захисту у разі порушення такого права є не визнання права власності на квартиру, а визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При вирішені цього спору, суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Зазначена позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Розглядаючи спір, суд повинен з`ясувати усі обставини справи відповідно до обґрунтування позову, зміст позовних вимог та зв`язок між обґрунтуванням, вимогою та вибраним способом захисту. Колегія суддів зазначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Обрання неналежного способу захисту є самостійної підставою для відмови у позові. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Отже, встановивши, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Розподіл судових витрат Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи висновки апеляційного суду за результатами розгляду справи, судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Довгінцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 березня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 19 липня 2023 року Головуючий: Судді: