Постанова Київський апеляційний суд № 755/2762/22

справа № 755/2762/22 головуючий у суді І інстанції Коваленко І.В. провадження № 22-ц/824/3451/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 18 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., розглянувши у порядку письмового провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 листопада 202 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» про стягнення заробітної плати, - в с т а н о в и в: У лютому 2022 року позивач вернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача суми у розмірі 2 554 грн 43 коп., посилаючись на те, що з 2016 року вона працює в мережі супермаркетів «Сільпо» (підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд», код ЄДРПОУ: 40720198), зокрема, на даний час продавцем продовольчих товарів секції «Гастрономія» магазину № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . 20 січня 2022 року під час отримання (зарахування на банківську картку) заробітної плати за грудень 2021 року позивач дізналась, що з цієї заробітної плати було утримано суму у розмірі 2 554 грн 43 коп., у зв`язку з надлишковою виплатою наведеної суми 06 грудня 2021 року. Вважає, що надлишкову виплату їй було зроблено з причин недосконалої системи обліку робочого часу на підприємстві, халатного відношення до своїх посадових обов`язків особи, яка відповідає за табелювання працівників. Ця помилка не є рахунковою, виплату підприємством проведено добровільно, недобросовісність з боку позивача відсутня. Звертала увагу, що наказу або розпорядження по підприємству про відрахування зазначеної суми з її заробітної плати за грудень 2021 року не видавалося, її з ним не ознайомлювали, про відрахування вона дізналась майже через півтора місяці з дня надлишкової виплати, згоди на відрахування якої не давала. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 листопада 202 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів вини відповідача щодо утримання з заробітної плати позивачки за грудень 2021 року суми у розмірі 2 554 грн 43 коп. у зв`язку з надлишковою виплатою 06 грудня 2021 року наведеної суми. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить: скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом порушено вимоги статті 223 ЦПК України, судом першої інстанції було штучно створено умови для проведення засідання за відсутності обох сторін: щодо відповідача в матеріалах справи відсутня інформація про отримання відповідачем копії позовної заяви з додатками, ухвали про відкриття провадження, про належне повідомлення про час, місце судового засідання, щодо позивача - це була фактично перша неявка позивача. Суд першої інстанції формально підійшов до вирішення клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відео конференції, постановив ухвалу про повернення клопотання заявнику, що призвело до порушення права позивача на справедливий розгляд справи дистанційно з наданням додаткових пояснень, які представник позивача планував подати в судовому засіданні. Рада суддів України 02 березня опублікувала рекомендації щодо роботи судді в умовах воєнного стану, де зокрема, зазначено: роз`яснювати громадянам можливість відкладення розгляду справі у зв`язку з воєнними діями та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції. Крім того, вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишилась інформація щодо наявності позитивного сальдо у розмірі 2554 грн 43 коп. на її основному рахунку, що свідчить про грошове нарахування заробітної плати за період саме до грудня 2021 року, а тому висновок про відсутність доказів вини відповідача щодо утримання з заробітної плати позивачки за грудень 2021 року суми у розмірі 2 554 грн 43 коп. у зв`язку з надлишковою виплатою 06 грудня 2021 року наведеної суми вважає помилковим. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, де заперечив проти її задоволення. Вказує на те, що рекомендації Ради суддів щодо роботи судді в умовах воєнного стану носять рекомендаційний характер. Станом на 09 листопада 2022 року відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження та про дату всіх судових засідань відповідачу було відомо, всю інформацію отримував з ЄДРСР та сайту Судова влада України. Також, вказує, що відповідно до частини 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без проважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що процесуальні права відповідача у цій справі не було порушено. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата -це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів -представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата». Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 цього Закону). За змістом статті 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не звертається. Відповідно до статті 127 КЗпП України допускає можливість відрахування із заробітної плати тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136). Визначений частиною другою статті 127 КЗпП України перелік підстав, що дають право роботодавцю з власної ініціативи провадити утримання із заробітної плати працівників, є вичерпним. Такі утримання здійснюються з метою покриття заборгованості працівників перед установою чи організацією, де вони працюють. Роботодавець не вправі робити відрахування, якщо для цього немає підстави, передбаченої законодавством. Розмір відрахування із заробітної плати обмежується нормами статті 128 КЗпП України. Отже, зі змісту вказаних норм убачається, що відрахування із заробітної плати можуть бути здійснені стосовно працівників, тобто осіб, які перебувають з підприємством в трудових відносинах. Згідно зі статтею 129 КЗпП України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством не звертається стягнення. Ухвалюючи судове рішення по суті спору, суд має зазначити про застосування положень цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства. Так приписами частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказами, відповідно до статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Приписами частин 1,6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як встановлено судом та вбачається з розрахункового листка за грудень 2021 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 , табельний номер ….. у грудні 2021 року останній нараховані такі види нарахувань: 6 520 грн - оклад, 24 грн 99 коп. - страхування життя, що разом складає суму 6 544 грн 99 коп. В графі утримання зазначені наступні види утримань та їх сума: військовий збір (підпр.) - 98 грн 17 коп., ПДФО осн. - 1179 грн 09 коп., утрим.страхування життя - 24 грн 99 коп. Розрахунок за місяць складає 5 242 грн 74 коп. У графі виплати міститься інформація про те, що у грудні 2021 року відбулись наступні виплати: 06 грудня 2021 року виплата через банк «Восток» за період: листопад 2021 року у сумі 2 554 грн 43 коп., виплата через банк «Восток» (аванс) за період: грудень 2021 року у сумі 2 648 грн 61 коп. З виписки по рахунку приватного клієнта …. ПАТ «Банк Восток» (розрахунковий період: з 01 грудня 2021 по 31 грудня 2021), сформованої 01 січня 2022 року, вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 проведені наступні внутрішньобанківські операції по рахунку: - 06 грудня 2021 року - виплата заробітної плати ТОВ «Сільпо-Фуд» згідноз відомості №СФ-1012045 від 06 гудня 2021 року листопад 2021 року у сумі 2 554 грн 43 коп.; - 20 грудня 2021 року - аванс заробітної плати ТОВ «Сільпо-Фуд» згідно з відомості №СФ-1012548 від 20 грудня 2021 року грудень 2021 року у сумі 2 648 грн 61 коп. Дослідивши подані докази, апеляційний суд вважає доводи позивача про наявність станом на грудень 2021 року позитивного сальдо у розмірі 2554 грн 43 коп. на основному рахунку позивача, що свідчить про наявність боргу працівника по підприємству за вказаний період, - є безпідставними, оскільки в поданих доказах чітко вказано, що сума 2554 грн 43 коп. це заробітна плата позивача у ТОВ «Сільпо-Фуд» згідно з відомості №СФ-1012045 від 06 гудня 2021 року за листопад 2021 року. А кінцеве сальдо, що належить до виплати станом на 31 грудня 2021 року розраховано за алгоритмом: сальдо на початок (основний розрахунок) 2 554 грн 43 коп. + разом нараховано (за грудень) 6 544 грн 99 коп. - разом утримано 1 302 грн 25 коп. - 2554 грн 43 коп. та 2 648 грн 61 коп. = 2 594 грн 13 коп., що належить до виплати станом на 31 грудня 2021 року. Докази, що заробітна плата у розмірі 2 594 грн 13 коп., що нарахована за період з 16 по 31 грудня 2021 року, не була виплачена позивачу у зв`язку з утриманнням сумиу розмірі 2 554 грн 43 коп. у грудні 2021 року, - в матеріалах справи відсутні. Отже, у наданих на підтвердження своїх позовних вимог в якості доказів, - документах відсутні будь-які відомості про те, що з заробітної плати позивача за грудень 2021 року було утримано суму у розмірі 2 554 грн 43 коп., у зв`язку з надлишковою виплатою 06 грудня 2021 року наведеної суми. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів утримання відповідачем з заробітної плати позивача за грудень 2021 року суми у розмірі 2 554 грн 43 коп. у зв`язку з надлишковою виплатою позивачу 06 грудня 2021 року вказаної суми. Колегія апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог статті 223 ЦПК України з огляду на таке. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої, частини третьої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. З матеріалів справи вбачається, що 11 липня 2022 року судом першої інстанції відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 26 серпня 2022 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Представник позивача ОСОБА_2 був присутній у судовому засіданні 26 серпня 2022 року, що підтверджується протоколом судового засідання від 26 серпня 2022 року (а.с. 25-27). Судове засідання було відкладено на 10 листопада 2022 року (а.с. 27), про що позивачу направленоsms-повідомлення щодо документу «Судова повістка про виклик до суду в цивільній справі» (а. с. 34), яке доставлено 14 жовтня 2022 року о 15 год 32 хв. Через канцелярію суду позивачем ОСОБА_1 було подане клопотання від 26 серпня 2022 року про розгляд справи за її відсутності та у присутності представника позивача ОСОБА_2 (а.с. 31). 03 листопада 2022 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 10 листопада 2022 року у режимі відеоконференції. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року клопотання представника позивача ГріневичаО.Л. про проведення судового засідання в режимі відеоконференціїповернуто заявнику з посиланням на те, що воно надійшло до суду з використання електронної пошти суду та без додатку у вигляді протоколу електронного цифрового підпису, що нормами цивільного процесуального закону не передбачено. Крім того, до заяви про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції представником позивача не було додано доказів надсилання копії такої заяви іншим учасникам справи. Підсумовуючи, позивач та її представник були повідомлені належним чином про час, місце судових засіданнь, представник позивач приймав участь у судовому засідання 26 серпня 2022 року, йому були роз`ясненні його права, передбачені ЦПК України, та надана можливість заявити клопотання, надати додаткові пояснення та докази, на підтвердження своїх позовних вимог. З огляду на вказане, враховуючи, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції вимог статті 223 ЦПК України. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська