Постанова Київський апеляційний суд № 755/4577/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/4577/25 Головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П. Провадження № 22-ц/824/8092/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, в с т а н о в и в: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що на підставі судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 31 березня 2020 року у справі № 755/1776/20 з ОСОБА_2 на його користь стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходу), проте відповідачка за весь період стягнення жодних аліментів не сплачувала, що унеможливило фінансування за рахунок таких аліментів витрат на утримання дитини, в тому числі і додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами, а тому всі витрати на дитину він вимушений був нести самотужки. Після визначення місця проживання дитини разом з батьком відповідно до договору про визначення місця проживання дитини та здійснення батьківських прав і виконання обов`язків від 10 квітня 2019 року виникли особливі обставини, що спричинили необхідність понесення ним додаткових витрат на дитину, а саме ОСОБА_4 у 2017 році переніс тяжкі гастроентерологічні хвороби, мав пригнічений психологічний стан, що вимагало особливих умов навчання та харчування дитини під час перебування у школі, групової психотерапії, які не можливо було забезпечити у звичайному навчальному закладі, в якому дитина навчалась і відвідування якого було практично неможливим з причини переїзду дитини до батька у Дніпровський район м. Києва. Станом на момент переїзду син мав посередні успіхи у навчанні, хоча вчителі і відзначали його здібності у вивченні математики та іноземних мов, однак дитина мала погану мотивацію для реалізації таких здібностей. З метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини, діючи відповідно до умов договору, він почав виправляти ситуацію зі здоров`ям, навчанням та розвитком здібностей дитини, що відповідно потребувало як чималих зусиль, так і істотних витрат, які він вимушений був повністю взяти на себе. Позивач зазначав, що зміна місця проживання та переїзд дитини до батька зумовили необхідність відповідної зміни навчального закладу у 2019-2020 навчальному році, оскільки у державних та комунальних школах, які обслуговували район нового місця проживання дитини та батька, а саме житловий комплекс « Комфорт Таун », вільних місць у класах не було, а відвідувати комунальний навчальний заклад «Київська Русь» дитина не могла, оскільки він знаходився на великий відстані в іншому кінці міста. Зазначене вимагало від нього, як батька, вжиття необхідних дій для вибору нового місця навчання дитини, яке відповідало би підвищеним вимогам, враховуючи стан здоров`я дитини, гастроентерологічні захворювання, які вимагали спеціального харчування, та особливих умов навчання, групової психотерапії, необхідність спеціальних спортивно-оздоровчих занять та розвитку здібностей дитини. У 2019 році ОСОБА_4 за підсумками іспитів, що вимагало тривалих особистих зусиль та залучення репетиторів, був прийнятий до приватного навчально-виховного комплексу «Міжнародний ліцей Міжрегіональної академії управління персоналом» з поглибленим вивченням природничих дисциплін, математики та іноземних мов, триразовим дієтичним харчуванням, постійним наглядом вихователя та психолога, у якому дитина навчалась протягом 2019-2020, 2020-2021 навчальних років. Також протягом 2019, 2020, 2021 років дитина була записана і відвідувала групові та індивідуальні спортивно-оздоровчі заняття у дитячій секції спортивно-оздоровчого клубу «Спорт Лайф». Влітку 2019 році дитина проходила навчання у спеціалізованому дитячому таборі з вивчення англійської мови «STUDY.UA». У 2019-2020 навчальному році у вільний від шкільних занять час дитина проходила навчання програмуванню та комп`ютерним наукам у Малій комп`ютерній академії «ШАГ». Протягом 2021-2022 навчального року, коли почалась повномасштабна військова агресія російської федерації, з міркувань безпеки дитини, він як батько, який здійснював опіку над дитиною і із яким дитина постійно проживала, прийняв вимушене рішення про зміну навчального закладу на приватний дистанційний навчальний заклад «ОПТІМА», який на той момент був єдиним закладом середньої освіти із виключно дистанційною (онлайн) формою навчання. Вищезазначені особливі обставини потребували понесення додаткових витрат на навчання дитини, які в загальній сумі склали 283 645,00 грн і половину з яких у розмірі 141 822,50 грн позивач просив стягнути з відповідачки на його користь. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обрання позивачем для навчання дитини приватного навчального закладу за можливості отримання дитиною освіти на безоплатній основі відповідно до встановлених стандартів освіти, є виключно його власною ініціативою, не являється обов`язковим та не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Крім цього, позивачем не надано і доказів того, яким чином пов`язано обрання ним для навчання дитини приватний навчальний заклад із станом здоров`я останньої. Щодо здійснення позивачем додаткових витрат на дитину у зв`язку із відвідуванням нею спортивно-оздоровчих занять, суд зазначив, що останні також не можна віднести до витрат пов`язаних з особливими обставинами, оскільки вони не є обов`язковими та не пов`язані зі станом здоров`я дитини, ці витрати позивачем понесені виключно з власної ініціативи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначене судове рішення скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Позивач, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, вказує, що суд першої інстанції грубо порушив імперативні норми процесуального закону щодо умов проведення заочного розгляду справи, оскільки позивач не звертався до суду з клопотанням (заявою) про ухвалення заочного рішення та у жодний спосіб не висловлював власну думку щодо можливості заочного розгляду справи № 755/4577/25. Зазначене, на думку позивача, призвело до ухвалення неправильного по суті рішення, заочний розгляд справи поставив відповідачку у нерівне, більш сприятливе процесуальне положення у порівнянні із позивачем. Крім того, оскаржуване рішення ухвалене незаконним складом суду (головуючий суддя Гончарук В.П.), якому позивач заявляв обґрунтований та мотивований відвід, але ухвалами Дніпровського районного суду міста Києва від 19 вересня 2025 року (суддя Гончарук В.П.) та від 30 вересня 2025 року (суддя Коваленко І.В.) у задоволенні відводу було відмовлено. Позивач вважає, що скасування в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції від 05 травня 2025 року про повернення позовної заяви у даній справі в зв`язку з допущеними порушеннями норм процесуального права дає достатні та необхідні підстави вважати, що головуючий суддя Гончарук В.П. був упередженим та не міг об`єктивно і безсторонньо розглянути справу. Зазначена справа має значне соціальне значення для позивача, відповідачка не тільки ухиляється від сплати аліментів на дитину та допустила прострочення сплати за п`ять з половиною років, що призвело до істотного погіршення матеріального стану дитини, а й не сплачує і ніколи не сплачувала додаткових витрат на утримання власної дитини. Натомість, розглядаючи справу, суд першої інстанції формально підійшов до її розгляду, не дав належної правової оцінки доказам та кожному із доводів позивача, не врахував висновків про застосування норм права в аналогічних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, внаслідок якого помилково дійшов висновків про недоведеність позовних вимог. Позивач стверджує, що діяв правомірно, самостійно прийнявши рішення, викликане сімейними обставинами (переїзд дитини на постійне місце проживання до батька), про зміну школи, де навчалась дитина та укладення договорів про навчання сина з приватними навчальними закладами, що було спричинено особливими обставинами (хвороби, необхідність розвитку здібностей та покращення навчання дитини). Завдяки його власним зусиллям як батька та здійсненим додатковим витратам вдалось істотно покращити академічну успішність (оцінки) дитини ОСОБА_3 у приватній школі та досягти значних успіхів у позашкільному навчанні, забезпечити розвиток здібностей сина у галузі інформаційних технологій та комп`ютерних дисциплін, природознавчих дисциплін, іноземних мов, щопідтверджується наданими доказами. ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції, проведеному в режимі відеоконференції, позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляла, а тому колегія суддів дійшла висновку, що її неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що 10 квітня 2019 року між ОСОБА_1 , як батьком, та ОСОБА_2 , як матір`ю, укладено договір про визначення місця проживання дитини та здійснення батьківських прав і виконання обов`язків, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мангушем А.М., зареєстрований в реєстрі за № 856 (а.с. 26-30). Відповідно до пункту 2.1 договору місцем проживання спільної малолітньої дитини сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня укладення цього договору сторони, за спільною згодою батьків та самої дитини, обрали місце постійного проживання батька. Пунктами 5.1, 7.2 договору визначено, що сторони спільно приймають рішення щодо питань освіти дитини, а саме: вибору місця і форми навчання, вибору спортивних секцій, додаткових освітніх установ, інших факультативних занять. Але це не перешкоджає тому із батьків, з ким проживає дитина, приймати рішення щодо вибору місця і форми навчання самостійно у разі виникнення необхідності, викликаної сімейними обставинами. Поточні витрати на утримання дитини (в т.ч. освіта, харчування, одяг, оплата медичних послуг тощо) несе той з батьків, з ким проживає дитина, з урахуванням вимог встановлених чинним законодавством України. 31 березня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва у справі № 755/1776/20 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 лютого 2020 року і до повноліття дитини (а.с. 13). Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року у задоволенні заяви боржника ОСОБА_2 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами відмовлено (а.с. 14-20). Відповідно до розрахунку заборгованості від 26 лютого 2025 року за № НОМЕР_1/827 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 заборгованість ОСОБА_2 по аліментам станом на 26 лютого 2025 року складає 228 655,58 грн (а.с. 21-25). З наданих позивачем копій виписок з історій хвороби ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , убачається, що останній в період з 21 по 23 жовтня 2015 року та з 16 по 29 березня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні в медичних установах у зв`язку із захворюванням шлунку (а.с. 37-40). Згідно вищенаведеної медичної документації ОСОБА_3 надано рекомендації, зокрема щодо спеціального харчування «Стіл № 5» і нагляду лікаря-гастроентеролога та педіатра. Відповідно до характеристики учня 4-А класу гімназії «Київська Русь» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина має здібності до вивчення математики та англійської мови (а.с. 41). Згідно із табелем начальних досягнень учня 6-А класу гімназії «Київська Русь» ОСОБА_3 за 2018-2019 навчальний рік підсумковий річний бал з математики становив «3», а з іноземної мови - «4» (а.с. 42, 43). 22 серпня 2019 року між НВК «Міжнародний ліцей Міжрегіональної академії управління персоналом» та ОСОБА_1 укладено контракт № 906 про надання освітніх послуг у сфері освіти (а.с. 45-47). Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 контракту батьки доручають, а ліцей бере на себе зобов`язання здійснювати у 2019-2020 навчальному році платне навчання та виховання їх дитини ОСОБА_3 у 7-Б класі за денною формою навчання в режимі «школи повного дня». Ліцей зобов`язується, зокрема забезпечити поглиблене вивчення англійської мови та польської як другої іноземної та забезпечити організацію триразового харчування учня. Згідно пунктів 3.3, 3.7 контракту вартість навчання (з урахуванням харчування та двох студій/гуртків/секцій) за один місяць становить 12 500,00 грн. Загальна сума оплати за 2019-2020 навчальний рік становить 112 500,00 грн. Обов`язковою є оплата щорічного внеску у розмірі 7 000,00 грн. 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 на рахунок НВК «Міжнародний ліцей Міжрегіональної академії управління персоналом» здійснено оплату вартості навчання ОСОБА_3 за 2019-2020 навчальний рік в сумі 101 250,00 грн та вступний внесок у розмірі 7 000,00 грн, що підтверджується копіями квитанцій № ПН427016 від 22 серпня 2019 року та № ПН426981 від 22 серпня 2019 року (а.с. 44). 13 серпня 2020 року між НВК «Міжнародний ліцей Міжрегіональної академії управління персоналом» та ОСОБА_1 укладено контракт № 906/2020 про надання освітніх послуг у сфері освіти (а.с. 55-58). Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 цього контракту батьки доручають, а ліцей бере на себе зобов`язання здійснювати у 2020-2021 навчальному році платне навчання та виховання їх дитини ОСОБА_3 у 8-Б класі за денною формою навчання в режимі «школи повного дня». Ліцей зобов`язується, зокрема забезпечити поглиблене вивчення англійської мови та польської як другої іноземної та забезпечити організацію триразового харчування учня. Згідно пунктів 3.3, 3.7, 3.12 контракту вартість навчання (з урахуванням харчування та двох студій/гуртків/секцій) за один місяць становить 13 750,00 грн. Загальна сума оплати за 2020-2021 навчальний рік становить 123 750,00 грн. Обов`язковою є оплата щорічного внеску у розмірі 7 000,00 грн. Додаткові освітні послуги надаються впродовж року (12 місяців) відповідно до Переліку додаткових освітніх послуг ліцею. Оплата батьками обраних додаткових освітніх послуг здійснюється на підставі заяви згідно з кошторисом додаткових освітніх послуг. 13 серпня 2020 року позивачем на підставі рахунку на оплату № НВК00000078 від 13 серпня 2020 року на рахунок НВК «Міжнародний ліцей Міжрегіональної академії управління персоналом» здійснено оплату вартості навчання ОСОБА_3 за 2020-2021 навчальний рік в сумі 106 675,00 грн, що підтверджується копією квитанції № ПН1480143 від 13 серпня 2020 року (а.с. 53). 01 жовтня 2020 року позивачем на рахунок НВК «Міжнародний ліцей Міжрегіональної академії управління персоналом» здійснено оплату вартості додаткових освітніх послуг у розмірі 4 200,00 грн, що підтверджується копією квитанції № ПН3347332 від 01 жовтня 2020 року (а.с. 53). 31 серпня 2021 року між ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 та ТОВ «СЛ СЕЙЛС» укладено договір № ДАР32574 про надання спортивно-оздоровчих послуг (а.с. 63, 64). Відповідно до пункту 5.1 договору вартість послуг за цим договором становить 8 490,00 грн. На виконання умов договору 31 серпня 2021 року здійснено оплату вартості послуг у розмірі 8 490,00 грн, що підтверджується копією товарного чеку (а.с. 62). Крім цього, позивачем на підтвердження понесених витрат у зв`язку із укладенням вищевказаного договору про надання спортивно-оздоровчих послуг надано копію товарного чеку про оплату авансового внеску у розмірі 300,00 грн (а.с. 62). 16 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 укладено договір про надання послуг № 3116052019 (а.с. 68, 69). Згідно із пунктами 1.1, 2.1.1 цього договору у порядку та на умовах, встановлених договором, виконавець зобов`язується надати замовнику або особі визначеній замовником, комплекс організаційно-освітніх послуг, пов`язаних з вивченням іноземної мови, у тому числі з поглибленою підготовкою у межах розроблених ліцензованими (сертифікованими) фахівцями навчальних програм, а замовник зобов`язується оплатити виконавцю послуги. Виконавець зобов`язується надати послуги на умовах, визначених у додатку № 1 до договору. Відповідно до додатку № 1 до договору про надання послуг № 3116052019 від 16 травня 2019 року ОСОБА_1 , як замовником в інтересах ОСОБА_3 , замовлено послугу з вивчення англійської мови у період із 03 по 14 червня 2019 року. Вартість замовленої послуги між сторонами визначено у розмірі 11 900,00 грн (а.с. 70). На виконання умов договору ОСОБА_1 здійснено оплату вартості послуги у розмірі 11 900,00 грн, що підтверджується копією квитанції № 1263С01В47 від 16 травня 2019 року (а.с. 67). 24 листопада 2021 року між ТОВ «Центр освіти «Оптіма», як виконавцем, та ОСОБА_1 , як батьком дитини, укладено договір № 100321112407 про надання освітніх послуг ТОВ «Центр освіти «Оптіма» (а.с. 73-75). Відповідно до пунктів 1.1, 4.1 договору виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника надати освітні послуги, а саме: дистанційне навчання учня в 9-11 класах відповідно до державного стандарту загальнообов`язкової середньої освіти, у визначений договором час та у відповідності до Програми навчання, а замовник зобов`язується приймати послуги та вчасно оплачувати їх. Форма навчання (учень, екстерн або інше) визначена в додатках до цього договору. Розмір плати замовника за надання освітньої послуги і терміни внесення плати визначаються в додатках до цього договору та встановлюються відповідно до форми навчання на навчальний рік і не можуть змінюватися в односторонньому порядку протягом навчального року. На виконання умов вказаного договору ОСОБА_1 здійснено оплату вартості навчання ОСОБА_3 за грудень 2021 року у розмірі 7 400,00 грн та за період часу із січня по травень 2022 року у розмірі 20 500,00 грн, на підтвердження чого надано копії квитанцій № ПН5369133 від 25 листопада 2021 року та № ПН5437076 від 10 грудня 2021 року (а.с. 71). За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним із головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття. Одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (частина перша статті 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Відповідно до частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Аналіз указаних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу, тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення. У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Отже, додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних саме особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Статтею 53 Конституції України визначено, що кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. У статті 26 Загальної декларації прав людини, яка прийнята ООН 10 грудня 1948 року, також передбачено, що кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов`язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей. Україна, будучи державою-членом Ради Європи, 17 липня 1997 року Законом № 475/97-ВР ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини, в тому числі про те, що нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань. У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що необхідність стягнення з відповідачки понесених додаткових витрат на навчання дитини у платних (приватних) навчальних закладах з 2019 року позивач обґрунтовував, зокрема тим, що після визначення місця проживання дитини з батьком відповідно до умов укладеного між сторонами договору їх син мав посередні успіхи у навчанні, хоча вчителі і відзначали його здібності у вивченні математики та іноземних мов, однак ОСОБА_3 мав погану мотивацію, переніс гастроентерологічну хворобу та мав пригнічений психологічний стан, що спонукало батька до вжиття необхідних дій для вибору нового місця навчання дитини з особливими умовами, спеціальних спортивно-оздоровчих занять та розвитку здібностей дитини, у зв`язку з чим він був вимушений понести самостійно додаткові витрати на навчання дитини. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що навчання сина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у навчальних закладах на платній основі для здобуття повної загальної середньої освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з матері на утримання дитини. Позивачем не доведено того, що понесені ним додаткові витрати на дитину пов`язані саме з виникненням особливих обставин, а саме лікуванням сина та/або розвитком його певних здібностей. Надані суду докази навчальних досягнень ОСОБА_3 не свідчать про наявність певних здібностей останнього, які вимагають подальшого розвитку. Висновки суду першої інстанції узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16, від 22 травня 2019 року у справі № 201/15248/16, від 09 вересня 2019 року у справі № 344/5315/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 638/13860/16-ц, від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19, від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20, щодо застосування статті 185 СК України про стягнення додаткових витрат на дитину. Посилання позивача на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 08 травня 2023 року у справі № 756/9882/19, колегія суддів вважає необґрунтованими, адже у цій справі навчання доньки сторін, яка не досягла повноліття, в приватному закладі освіти було погоджено спільно обома батьками, відповідач проти навчання дитини у платному закладі спочатку не заперечував, підписував документи на навчання доньки та за 2019-2020 навчальний рік сплатив кошти. У справі ж, яка переглядається, таких обставин спірних правовідносин сторін судом першої інстанції не встановлено, а пункт 5.1 договору про визначення місця проживання дитини та здійснення батьківських прав і виконання обов`язків, на який посилається ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог, не передбачає безумовне право того з батьків, з ким проживає дитина, без згоди іншого з батьків самостійно обирати для навчання сина заклад освіти на платній (комерційній) основі. В контексті умов другого речення цього пункту договору про відсутність перешкод одному із батьків, з ким проживає дитина, приймати рішення щодо вибору місця і форми навчання самостійно у разі виникнення необхідності, викликаної сімейними обставинами, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до статті 9 Закону України «Про освіту» основними формами здобуття освіти є: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві); дуальна. Тобто надання платних освітніх послуг не відноситься до поняття форми навчання дитини. Крім того, сама по собі зміна місця проживання дитини на підставі домовленості батьків, викладеної в укладеному між ними договорі, не може вважатися зміною сімейних обставин, про які йдеться у цьому ж договорі. За змістом ЦПК України, в тому числі частини четвертої статті 263 ЦПК України, Верховний Суд висловлює правові висновки у певних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в певних суспільних правовідносинах. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду у кожній конкретній справі. Отже, колегія суддів не може погодитись із посиланням позивача на те, що місцевий суд не застосував до спірних правовідносин релевантну судову практику Верховного Суду. За встановлених обставин даної справи суд першої інстанції зробив законний і обґрунтований висновок про те, що обрання позивачем для навчання дитини приватного навчального закладу за можливості отримання дитиною освіти на безоплатній основі відповідно до встановлених стандартів освіти, є виключно його власною ініціативою та не є особливими обставинами, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з матері дитини на користь батька, що відповідає практиці Верховного Суду, яка є сталою у застосуванні положень статті 185 СК України. Щодо здійснення позивачем додаткових витрат на сина у зв`язку із відвідуванням ним спортивно-оздоровчих занять, то суд першої інстанції правильно виснував, що останні також не можна віднести до витрат пов`язаних з особливими обставинами, оскільки вони не є обов`язковими та не пов`язані зі станом здоров`я дитини, ці витрати понесені виключно з власної ініціативи позивачем як того з батьків, з ким фактично проживає дитина. Доводи апеляційної скарги позивача щодо ухвалення оскаржуваного рішення складом суду (головуючий суддя Гончарук В.П.), якому було заявлено обґрунтований відвід, який ухвалами Дніпровського районного суду міста Києва від 19 вересня 2025 року та від 30 вересня 2025 року залишено без задоволення, колегія суддів не сприймає виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було визнано неподаною та повернуто позивачу з підстав не усунення її недоліків у встановлений судом строк. Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до того ж суду. 28 серпня 2025 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про відвід головуючого судді Гончарука В.П. від розгляду цієї справи, обґрунтовуючи її тим, що скасування в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви у зв`язку з допущеними порушеннями норм процесуального права викликає сумніви в об`єктивності та неупередженості судді під час подальшого розгляду справи. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 вересня 2025 року у складі судді Гончарука В.П. заяву позивача про відвід визнано необґрунтованою, справу передано для вирішення відводу у відповідності до вимог частини третьої статті 40 та частини першої статті 33 ЦПК України. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року у складі судді Коваленко І.В. відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Гончарука В.П. у справі № 755/4577/25 з підстав того, що обставини, на які посилається позивач при обґрунтуванні заяви про відвід, не є підставами для відводу судді, є фактично незгодою сторони з процесуальним рішенням судді та не дають достатніх підстав для сумніву в прямій чи побічній заінтересованості у результаті розгляду справи, а також в неупередженості або об`єктивності судді при розгляді цивільної справи. Відповідно до частини другої статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи. Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені положеннями статей 36, 37 ЦПК України. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Положеннями частини четвертої статті 36 ЦПК України прямо передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Європейський суд з прав людини (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (Belukha v. Ukraine), заява № 33949/02) неможливість для учасника справи заявити відвід з підстав незгоди з рішенням, в тому числі процесуальним, або окремою думкою судді в інших справах чи висловленою публічно думкою судді щодо того чи іншого юридичного питання обґрунтовується необхідністю дотримання одного з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких позивача не влаштовує. Отже, незгода учасника справи з рішеннями суду (судді), що прийняті в межах його повноважень, реалізованих згідно з вимогами процесуального закону, не може слугувати підставою для відводу складу суду та вказувати на наявність сумнівів в неупередженості судді у справі. За таких обставин посилання ОСОБА_1 не свідчили про наявність підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України, для відводу головуючого судді Гончарука В.П. від розгляду даної справи, а фактично зводилися до його незгоди процесуальними рішенням суду зарезультатом вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, що в силу вимог частини четвертої статті 36 ЦПК України не може бути належною і достатньою підставою для відводу судді. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що немає підстави скасовувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 376 ЦПК України, а саме якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими. Водночас колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що в суду першої інстанції не було підстав для ухвалення саме заочного рішення з огляду на те, що відповідно до ухвали від 16 вересня 2025 рокупро відкриття провадження у справі розгляд цієї справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а позивач у відповідності до вимог частини першої статті 280 ЦПК України не висловлював свою згоду щодо можливості заочного розгляду справи № 755/4577/25. Проте вказана обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, на який посилається позивач в апеляційній скарзі, передбачає підставу для скасування судового рішення лише у випадках неповідомлення учасника справи про дату, час та місце судового засідання. Натомість, у даній справі судове засідання не проводилось, справа була розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. Посилання позивача як на підставу для скасування судового рішення по суті спору на пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України є необґрунтованими, так як порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (абзац 2 частини другої статті 376 ЦПК України). Колегія суддів зауважує, що правильне по суті судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, а порушення такого порядку розгляду справи не фігурує серед обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, які визначені у частині третій статті 376 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)). Отже, порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування рішення суду першої інстанції з одночасним задоволенням вимог позову відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, апеляційним переглядом не встановлено. Інші твердження апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення позивачем норм діючого законодавства, незгоди з рішенням суду та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 року у даній справі - без змін. У такому разі новий розподіл судових витрат не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий С.А. Голуб Судді: О.В. Борисова Д.О. Таргоній