Постанова 4824 № 755/5325/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 липня 2023 року м. Київ Унікальний номер справи № 755/5325/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4894/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Гончарука В.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування, - в с т а н о в и в : У червні 2022 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) на його користь 17 827,85 грн. - інфляційних втрат, 3 698,00 грн. - 3 % річних за користування чужими коштами, 40 321,92 грн. - пені, а всього 61 848,77 грн. Свої вимоги мотивував тим, що 11 червня 2015 року відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі транспортного засобу «Fiat Linea», р.н. НОМЕР_1 , та автомобіля «Volkswagen transporter», р.н. НОМЕР_2 , що підтверджується вироком Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року. У результаті ДТП було пошкоджено транспортний засіб «Fiat Linea», р.н. НОМЕР_1 , належний позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 . Цивільно-правова відповідальність винного в ДТП водія транспортного засобу «Volkswagen transporter», р.н. НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0688267 страховою компанією - ПрАТ «СК «Україна». Розмір завданого збитку для позивача становив 72 655,33 грн., що підтверджується висновком № 16/06-ТЗ про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу від 18 червня 2015 року. 15 червня 2015 року до ПрАТ «СК «Україна» була подана заява про виплату страхового відшкодування. У строк визначений пунктом 36.2 статті 36 Закону України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закону № 1961-IV), ПрАТ «СК «Україна» не здійснило виплату страхового відшкодування. Відповідно, з 13 вересня 2015 року у ПрАТ «СК «Україна» крім обов`язку виплатити страхове відшкодування, також з`явився обов`язок виплачувати для позивача пеню, яка передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV та інфляційний збиток і 3 % річних, які передбачені статтею 625 ЦК України. 02 березня 2018 року Господарським судом міста Києва було порушено справу про банкрутство ПрАТ «СК «Україна» № 910/842/18. 17 липня 2019 року Господарським судом міста Києва у справі № 910/842/18, було вирішено - ліквідувати ПрАТ «СК «Україна». 18 грудня 2019 року позивачем до МТСБУ було подано заяву про виконання зобов`язання за договором страхування та додано до заяви всі необхідні матеріали, відповідно до статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У вказаній заяві позивач просив виконати зобов`язання ПрАТ «СК «Україна» (яка ліквідувалася) за договором обов`язкового страхування, а саме відшкодувати 50 000,00 грн. - розмір страхового відшкодування. В подальшому МТСБУ виконало частину зобов`язання за договором страхування в розмірі 50 000 грн. та підтвердило наявність обов`язку виконати зобов`язання за договором страхування. 04 лютого 2022 року позивачем було подано заяву, в якій ОСОБА_1 просив МТСБУ виконати зобов`язання за договором страхування в повному обсязі, а саме: здійснити оплату інфляційних втрат, 3 % річних та пені. 09 лютого 2022 року МТСБУ повідомило позивача про те, що Законом № 1961-IV не передбачено покладення на МТСБУ обов`язку виконувати інші зобов`язання неплатоспроможного страховика та відмовилося виплачувати інфляційний збиток, 3% річних та пеню. Таким чином, МТСБУ порушує право позивача, як потерпілої у ДТП особи на отримання всіх належних виплат за договором страхування. Станом на дату подання позовної заяви зобов`язання за договором страхування в повному обсязі не виконано. Таким чином, часткове виконання МТСБУ умов договору страхування перед позивачем порушує його права та суперечить меті такого інституту, як обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 1-7). У вересні 2022 року позивач подав пояснення про строк позовної давності щодо позовних вимог, в яких останній наголошує, що початок перебігу строку позовної давності почав свій відлік 17 липня 2019 року, оскільки право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події. Крім того, відповідно до пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVІD)-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Останньою постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» від 19 серпня 2022 року № 928, було продовжено дію карантину до 31 грудня 2022 року, у зв`язку з чим строки позовної давності не пропущено (а.с. 52-54). У жовтні 2022 року представник відповідача МТСБУ - Проц А.В. подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з таких підстав. Звертав увагу суду на те, що до МТСБУ не переходять обов`язки страховика, що ліквідується, з оплати пені, 3 % річних, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання останнім з виплати страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Сплата МТСБУ регламентної виплати, передбаченої підпунктом «г» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у розмірі оціненої згідно з таким Законом (статті 9, 22-31) шкоди, є повним виконанням МТСБУ зобов`язань страховика, що відповідно до пункту 20.3 статті 20 зазначеного Закону переходить до МТСБУ. До вимог кредиторів зі сплати суми пені, 3 % річних, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування страховиком-банкрутом мають застосувати положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного на час ліквідації ПрАТ «СК «Україна») та Кодексу України з процедур банкрутства на загальних підставах. МТСБУ не є учасником деліктного правопорушення, не є учасником цивільно-правових відносин, не є правонаступником ПрАТ СК «Україна», ні відповідно до судового рішення у справі № 910/842/18, ні до загальних норм цивільного законодавства. Покладання відповідальності за порушення грошового зобов`язання страховика - члена МТСБУ, що визнаний банкрутом - є порушенням частини другої статті 61 Конституції України, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що включає в себе і цивільно-правову відповідальність, а МТСБУ жодним чином не порушувало грошового зобов`язання перед позивачем та не є правонаступником ПрАТ «СК «Україна», тобто до МТСБУ не переходять всі права та обов`язки страховика, який визнаний банкротом (універсальне правонаступництво), а переходить обов`язок покладений Законом з виплати страхового відшкодування передбаченого договором та Законом (сингулярне правонаступництво). Отже, МТСБУ повністю виконало зобов`язання перед позивачем щодо відшкодування шкоди відповідно до підпункту г) пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-ІV внаслідок ДТП за зобов`язаннями ліквідованого банкрута - ПрАТ «Страхова компанія «Україна» по полісу АІ/0688267, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Вважає, що саме з дати настання страхового випадку починається строк позовної давності, який закінчився 11 червня 2018 року, а спеціальний строк позовної давності закінчився 11 червня 2016 року (а.с. 58-67). У жовтні 2022 року позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якому просив задовольнити позовні вимоги. Вказував, що починаючи з 17 липня 2019 року (визнання ПрАТ «СК «Україна» банкрутом) до МТСБУ перейшли зобов`язання за полісом № АІ/0688267 ПрАТ «СК «Україна» в обсягах, що існували у останнього перед потерпілим, про що прямо говорить положення статті 41 Закону № 1961-ІV, тому МТСБУ набуло зобов`язань за полісом не лише в розмірі заподіяної шкоди, але й з урахуванням 3 % річних, інфляційних втрат та пені (а.с. 84-87). Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування - задоволено. Стягнуто з Моторного (транспортного) бюро України на користь ОСОБА_1 17 827,85 грн. інфляційних втрат, 3698,00 грн. три відсотки річних від простроченої суми, та 40 321,92 грн. пені, а всього 61 848,77 грн. Стягнутоз Моторного (транспортного) бюро України на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 992,40 грн. Стягнуто з Моторного (транспортного) бюро України на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 6 000,00 грн. (а.с. 95-105). Не погодившись із вказаним рішенням суду, 30 грудня 2022 року представник Моторного (транспортного) страхового бюро України - адвокат Проц А.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю (а.с. 108-123). В апеляційній скарзі зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/16373/16-ц від 22 лютого 2022 року, відповідно до якої Закон не передбачає обов`язку МТСБУ на відшкодування шкоди замість виключеного члена у випадку виключення зі складу членів МТСБУ з інших підстав, і в цих випадках страховик повинен нести матеріальну відповідальність самостійно на загальних підставах. У разі початку процедури банкрутства страховика, потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди у процедурі, передбаченій Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право на відшкодування шкоди в такий спосіб. Крім того, вказував, що МТСБУ не порушувало грошового зобов`язання перед позивачем та не є правонаступником ПрАТ «СК «Україна», тобто до МТСБУ не переходили всі права та обов`язки страховика, який визнаний банкрутом, а перейшов обов`язок покладений законом з виплати страхового відшкодування передбаченого договором та законом (сингулярне правонаступництво). Вважає, що пеня, 3 % річних та інфляційні втирати - це відповідальність страховика-банкрута за порушення грошового зобов`язання, які ухвалою визнано погашеними. Така відповідальність не входить до зобов`язань МТСБУ передбачених пп. «г» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також посилався на висновок науково-правової експертизи, який було зроблено на запит МТСБУ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди від 22 лютого 2022 року, затвердженого Головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України доктором юридичних наук, професором Н.М. Пархоменко. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим (а.с. 140-145). Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 січня 2023 року дану справу було призначено головуючому судді Ігнатченко Н.В., судді, які входять до складу колегії: Савченко С.І., Мережко М.В. (а.с. 125). Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року (а.с. 136). Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 березня 2023 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с. 150). Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду № 897/06.1-01/23 від 16 травня 2023 року у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють продовження суддею-доповідачем Ігнатченко Н.В. розгляд судової справи № 755/5325/22 (22-ц/824/4894/2023) призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи (а.с. 151). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 травня 2023 року дану справу було призначено головуючому судді - Левенцю Б.Б., судді, входять до складу колегії: Борисова О.В., Ратнікова В.М. (а.с. 152). Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (а.с. 153). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідноз ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11 червня 2015 року відбулась ДТП за участі транспортного засобу «Fiat Linea», р.н. НОМЕР_1 , та автомобіля «Volkswagen transporter», р.н. НОМЕР_2 , що підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення. У результаті ДТП було пошкоджено транспортний засіб «Fiat Linea», р.н. НОМЕР_1 , належний позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 (а.с. 14). Вироком Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року у справі № 754/11052/15-к ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 286 КК України (а.с. 9-13). Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Цивільно-правова відповідальність винного в ДТП водія транспортного засобу «Volkswagen transporter», р.н. НОМЕР_2 , на момент ДТП, була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0688267 страховою компанією ПрАТ «СК «Україна» (а.с. 15). Відповідно до Висновку №16/06-ТЗ про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу, складеного СОД Шимко А.О. від 18 червня 2015 року, вартість матеріального збитку, заподіяної власнику транспортного засобу «Fiat Linea», р.н. НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 72655,33 грн. (а.с. 16-26). 15 червня 2015 року ОСОБА_1 подав до ПрАТ «СК «Україна» заяву про виплату страхового відшкодування (а.с. 27). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2019 року було ліквідовано банкрута ПрАТ «СК «Україна» як юридичну особу у зв`язку з банкрутством (а.с. 32-36). 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 до МТСБУ було подано заяву про виконання зобов`язання за договором страхування та додано до заяви всі необхідні матеріали, відповідно до статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У вищевказаній заяві позивач просив МТСБУ відшкодувати шкоду заподіяну майну в розмірі 50 000 грн. (а.с. 38-39). МТСБУ виплачено відшкодування шкоди ОСОБА_1 в розмірі 49 500,00 грн. 04 лютого 2022 року ОСОБА_1 було подано заяву з вимогою до МТСБУ виконати зобов`язання за договором страхування в повному обсязі, а саме здійснити оплату інфляційних втрат, 3 % річних та пені (а.с. 40). Листом МТСБУ від 09 лютого 2022 року у відповідь на вказану заяву повідомлено про неможливість проведення заявлених виплат на підставі пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України (а.с. 41). Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Колегія суддів погодилась з зазначеним висновком виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України). Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV). Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Пунктом 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму. Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати). Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06 червня 2012 року у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 910/17993/15, від 28 лютого 2018 року у справі № 149/344/15-ц, від 06 червня 2019 року у справі № 758/8819/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 760/2905/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 280/2625/13-к, від 16 жовтня 2019 року у справі № 452/3519/15. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18). З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Щодо нарахування пені за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, колегія суддів враховує, що наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов`язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою. Судом встановлено і сторони не заперечували того, що 17 липня 2019 року ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/842/18 ліквідовано банкрута - ПрАТ «СК «Україна» як юридичну особу в зв`язку з банкрутством. Страховик - ПрАТ «СК Україна» у встановлений законом строк не здійснив страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0688267 потерпілому ОСОБА_1 . Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (згідно наведеного вище скорочення - Закон № 1961-IV) та Законом про банкрутство. За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. Норми статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п`ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Натомість спеціальні норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика. Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом. Підпунктом «ґ» п. 41.1. ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі. При цьому преамбула ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту «ґ» п. 41.1. цієї статті та із положеннями п. 20.3 ст. 20 цього ж Закону, п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до ст. 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому. У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених ст. 41 Закону, а саме на переході до МТСБУ обов`язків за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону. Отже МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Відповідний правовий висновок щодо тлумачення і застосування норм права міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що "у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), і відступати від неї не вбачається підстав". Аналіз судової практики свідчить, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи ухвалою від 09.01.2020 справу № 753/15214/16-ц (провадження 61-30902св18) на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважала, зокрема, за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) шляхом їх конкретизації та вказати, що у разі, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності, ці висновки не застосовуються та потерпілий може звернутися з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка її завдала. Ураховуючи наведене та предмет спору цієї справи, що розглядається, колегія суддів апеляційного суду погоджується з обґрунтуванням касаційного цивільного суду вказаної правової проблеми. Однак, повертаючи справу № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20) на розгляд відповідній колегії касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нею вже сформульовано висновки щодо відшкодування страховиком шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і відступати від них не вбачається підстав. Щодо конкретизації висновку Великої Палати Верховного Суду у випадках, коли страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена з МТСБУ, перебуває у стадії припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльність, то відповідь на поставлене питання міститься безпосередньо у Законі № 1961-IV. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у цій справі виключної правової проблеми. Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку звернення потерпілим до суду за захистом права страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону № 1961-IV. У контексті спірних правовідносин та з наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право), у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування, не може звернутись з позовом до завдавача шкоди (винуватця ДТП) в рамках деліктного зобов`язання, натомість повинна захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV. У такому випадку, невирішеним залишається питання захисту цивільного права потерпілого щодо своєчасного і належного отримання гарантованих законом виплат - страхового відшкодування, зокрема у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання такого зобов`язання. Тому, з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений Великою Палатою Верховного Суду спосіб захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика) колегія суддів вважає правомірним та справедливим, у даному випадку, покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання (страхового відшкодування) на МТСБУ. Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19. Від вищенаведених правових висновків Верховний Суд та (або) Велика Палата Верховного Суду не відступали на час розгляду цієї справи районним та апеляційним судом. Відповідно до частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, вказана норма процесуального права не містить вказівки (обмежень) щодо її застосування лише районним судом, а тому підлягає застосуванню судами всіх інстанцій. Суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав відступити від вищезазначеної правової позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, оскільки інший висновок свідчив би про неврахування вищевказаних судових рішень суду касаційної інстанції та викладених в них правових висновків, недотримання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України. З цих підстав, суд апеляційної інстанції відхилив відповідні доводи апелянта щодо відсутності підстав виконання обов`язків страховика, який визнаний банкрутом, а відтак й відмови в задоволенні заявлених позовних вимог. Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просив стягнути з МТСБУ на його користь 17 827,85 грн. - інфляційних втрат, 3 698,00 грн. - 3 % річних за користування чужими коштами, 40 321,92 грн. - пені, а всього 61 848,77 грн., оскільки страховик ПрАТ «СК «Україна» після настання страхового випадку у встановлений законом строк не виконав зобов`язання щодо здійснення страхової виплати на користь позивача, таким чином допустив прострочення грошового зобов`язання. Позивачем здійснено розрахунок 3 % річних, інфляційних втрат та пені за період з 13 вересня 2015 року (наступний день після закінчення 90-денного строку з дня отримання ПрАТ «СК «Україна» заяви про страхове відшкодування) по 01 березня 2018 року (день що передував дню винесення Господарським судом міста Києва ухвали від 02 березня 2018 року про відкриття провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна») виходячи з суми заборгованості 50 000,00 грн. Колегія суддів перевірила та погодилась з розрахунком позивача 3 % річних, інфляційних втрат та пені за вказаний період. У суді першої інстанції відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вважає, що строк позовної давності почався з дати настання страхового випадку, тому просив у задоволенні позову відмовити. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання. Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у МТСБУ щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика. Аналіз положень п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ. Тому на переконання колегії суддів, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв`язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси. Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважав відповідач. Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19. Враховуючи, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2019 року у справі № 910/842/18 встановлено факт ліквідації ПрАТ «СК «Україна», саме 17 липня 2019 року є початком перебігу строку позовної давності, що свідчить про звернення з позовом до МТСБУ в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в межах такого строку - 17 червня 2022 року. Апеляційний суд також погодився з висновком суду, що позивачем також не пропущено річний строк позовної давності в частині стягнення пені виходячи з наступного. 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року №

500. В подальшому, дію карантину, встановленого цією постановою, було продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 було відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, а тому позивачем не пропущений річний строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, оскільки на час подання позовної заяви 17 червня 2022 року такий строк був продовжений вищевказаним Законом. Отже, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскарженого рішення, і висновків суду не спростовують, тому в задоволенні скарги слід відмовити на підставі ст. 375 ЦПК України. Судом першої інстанції відповідно до ст. 141 ЦПК України правильно розподілено судові витрати виходячи з того, що позов задоволено повністю, і доводів щодо необґрунтованості такого розподілу апеляційна скарга не містить. На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають. З огляду на положення ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова