Ухвала КЦС ВС № 755/5599/22

Ухвала 14 липня 2023 року м. Київ справа № 755/5599/22 провадження № 61-10222ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Київський фтизіопульмонологічний центр» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Київський фтизіопульмонологічний центр» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до комунального некомерційного підприємства «Київський фтизіопульмонологічний центр» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КНП «КФПЦ»), третя особа - Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати наказ КНП «КФПЦ» № 15 від 24 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів на період дії воєнного стану на території України» у частині призупинення дії трудового договору з позивачкою, зобов`язати відповідача поновити дію трудового договору з позивачкою шляхом допуску її до роботи на посаді лікаря фтизіатра дитячої амбулаторної частини Дарницького підрозділу КНП «КФПЦ» та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до КНП «КФПЦ», третя особа - Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Наказ КНП «КФПЦ» №15 від 24 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів на період дії воєнного стану на території України» у частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано. Зобов`язано КНП «КФПЦ» поновити дію трудового договору з ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді лікаря фтизіатра дитячої амбулаторної частини Дарницького підрозділу КНП «КФПЦ». Стягнуто з КНП «КФПЦ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 217 723,99 грн з урахуванням обов`язкових податків та зборів. Стягнуто з КНП «КФПЦ» у дохід держави судовий збір у загальному розмірі 3 169,64 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за один місяць. Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу КНП «КФПЦ» задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу КНП «КФПЦ» № 15 від 24 березня 2022 року та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. У частині вимог про поновлення КНП «КФПЦ» дії трудового договору з ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції змінено, поновлено дію трудового договору з 25 квітня 2022 року. Змінено рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнуто з КНП «КФПЦ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 180 323,55 грн. Стягнуто з КНП «КФПЦ» у дохід держави 2 234,64 грн судового збору. 05 липня 2023 року КНП «КФПЦ» засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року (надійшла до суду 10 липня 2023 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, стабілізувати цивільні правовідносини. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Зазначена справа № 755/5599/22 є справою незначної складності, а всі мотивування особи, яка подала касаційну скаргу, вже були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції і не потребують додаткового перегляду. Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у розділі І Загальних положень ЦПК України, тому її дія поширюється й на стадію касаційного провадження. При цьому, згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. У касаційній скарзі КНП «КФПЦ» не зазначає випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, при наявності яких, на її думку, рішення у даній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що посилання в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваним судовим рішенням, та зводиться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та прийшов висновку, що дана справа є справою незначної складності, ціна позову якої не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій у межах своїх повноважень, заявник не навів виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08, від 09 жовтня 2018 року). Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). З урахуванням наведеного, оскільки КНП «КФПЦ» подало касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою комунального некомерційного підприємства «Київський фтизіопульмонологічний центр» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Київський фтизіопульмонологічний центр» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник