Постанова 4875 № 922/1583/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2023 року м. Харків Справа №922/1583/23 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., за участю секретаря судового засідання Ярош В.В., за участю представників: позивача Крайз О.І. (адвокат), свідоцтво №1599 від 14.05.2010 року, ордер серія АХ№1134645 від 08.06.2023 року; відповідача Десятерик В.В. (адвокат), посвідчення №6190 від 07.07.2022 року, ордер серія АН№1203389 від 10.07.2023 року; розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавахліб-3» (вх.№1145Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.05.2023 року у справі №922/1583/23, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Новаторг», 61002, м.Харків, вул. Чернишевська, 66, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавахліб-3», 36008, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Комарова, будинок 10-А, про стягнення коштів,- ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.05.2023 року у справі №922/1583/23 (повний текст складено 24.05.2023 року, суддя Присяжнюк О.О.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Новаторг» (вх.№12911/23 від 23.05.2023 року ) про забезпечення позову у справі задоволено повністю. Накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Полтавахліб-3» (36008, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Комарова, будинок 10-А, ідентифікаційний код юридичної особи 38667449) в межах ціни позову 3183402,87 грн. (три мільйони сто вісімдесят три тисячі чотириста дві гривні 87 копійок), які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських та інших фінансово-кредитних установах, в тому числі, але не обмежуючись, на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 в АТ «Креді Агріколь Банк». Відповідач з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить: - ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.05.2023 року скасувати - прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про вжиття заходів забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідач в більшій частині виконав грошові зобов`язання, при цьому у своїх позовних вимогах позивач просить, зокрема, стягнути 2491549,00 грн. заборгованості за поставлений товар за договором поставки, однак, з 27.04.2023 року заборгованість відповідача складає 1748868,00 грн. Тобто, позивач, заявляючи позовні вимоги та заяву про забезпечення позову, приховав від суду реальну картину стосовно розміру заборгованості. Наявність частково неоплаченого товару протягом декількох місяців не є обставиною, яка свідчить про можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення. Також відсутність інформації про наявність у власності відповідача нерухомого майна не є тією обставиною, яка свідчить про можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення. Позивачем не було надано жодних доказів того, що відповідач на момент пред`явлення до нього позову вчиняв чи вчиняє дії, які свідчать про можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення. Скаржник вказує, що арешт накладено на грошові кошти в розмірі 3183492,87 грн., тобто на досить значну суму, яку позивач визначає як заборгованість і яка не відповідає дійсності. Накладення арешту на кошти в такому розмірі може призвести до блокування господарської діяльності відповідача, неможливості виплачувати заробітну плату працівникам, здійснювати сплату податків та інших обов`язкових платежів. На думку апелянта, оскаржувана ухвала не містить достатніх обґрунтувань існування ризиків невиконання чи ускладнення виконання майбутнього рішення суду при задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим така ухвала є незаконною та підлягає скасуванню. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.05.2023 року у справі №922/1583/23. Встановлено строк на протязі якого позивач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання на 10.07.2023 року і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи (матеріали оскарження ухвали) №922/1583/23. 07.07.2023 року матеріали оскарження ухвали №922/1583/23 надійшли до суду апеляційної інстанції. 04.07.2023 року від апелянта надійшло клопотання (вх.№7775) про долучення документів до матеріалів справи. У клопотанні додатково викладено мотивування необхідності скасування ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову. Скаржник вказує, що він надає копії платіжних доручень, які підтверджують добровільне перерахування коштів за отриманий товар від позивача. Крім того, відповідач надає докази того, що між сторонами мала місце переписка щодо визначення розміру боргу і врегулювання спірних правовідносин. Апелянт зазначає, що на його розрахунковому рахунку в АТ «Креді Агріколь Банк» накопичені кошти у розмірі 1625000,00 грн., які він мав намір перерахувати в рахунок погашення боргу ТОВ «ТК «Новаторг», однак у зв`язку із накладеним арештом позбавлений можливості це зробити. Крім того, накладення арешту на рахунки ТОВ «Полтавахліб-3» призвело до повного блокування господарської діяльності працюючого виробництва, що виражається у неможливості безперешкодно здійснювати перерахування грошових коштів за сировину, енергоносії, не може сплачувати податки та заробітну плату. На підтвердження даного факту скаржник надає копії договорів поруки та переведення боргу, укладених з основними постачальниками: АТ «Полтаваобленерго»; ТОВ «Полтавагаз-постачання», ТОВ «Полтаваенергозбут»; КП ПОР «Полтававодоканал». Апелянт зазначає, що з квітня 2022 року він здійснює виробництво та транспортування хліба за продовольчою програмою ООН (копії договорів поставки №25 від 08.04.2022 року, №1212/22-4 від 12.12.2022 року) для задоволення потреб населення. Також здійснюється постачання продукції лікарням та освітнім закладам м.Полтави та Полтавської області. Відповідно до розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 20.04.2021 року №М298-рт виконавчим комітетом Полтавської міської ради встановлено мобілізаційне завдання (замовлення) на виконання якого укладено відповідний договір (контракт) від 17.09.2021 року №М288ДСК і підприємство продовжує виробництво та постачання продукції на замовлення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань. 05.07.2023 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7853), в якому зазначає, що згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм права, у зв`язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У судовому засіданні 10.07.2023 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві. У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта та другого відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. Згідно з частинами 1, 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову. Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 137 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з п.3 частини 1 ст.138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі до суду у провадженні якого перебуває справа. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №753/22860/17). У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також ймовірності ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України). У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі №910/12404/21). Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 року у справі №910/4669/21). Одним із завдань господарського судочинства у відповідності до вимог ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на те, що наразі відсутні підстави вважати, що відповідач виконає рішення суду добровільно, адже заборгованість існує протягом кількох місяців, про що беззаперечно відомо відповідачу. Так, позивачем було направлено відповідачу вимогу вих.№17/03/01 від 17.03.2023 року до з проханням негайно погасити заборгованість та штрафні санкції. Проте вимога задоволена не була. Позивач вказує, що ТОВ «Полтавахліб-3» тривалий час не вживає дій, які були б направлені на погашення або врегулювання заборгованості, чи то на її оспорювання, тобто, відповідач займає пасивну позицію, що опосередковано свідчить про імовірність утруднення виконання судового рішення. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ТОВ «Полтавахліб-3» не є власником нерухомого майна. Отже, після задоволення позову, у випадку відсутності коштів у відповідача, рішення суду залишиться невиконаним, адже майна на яке можливо звернути стягнення недостатньо для задоволення вимог ТОВ «ТК «Новаторг». Позивач наполягає на тому, що у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, відповідач матиме безумовну можливість розрахуватись з позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. З огляду на поведінку відповідача, позивач стверджує про наявність в нього обґрунтованих побоювань, що, будучи обізнаним про дане судове провадження, відповідач вчинить дії, направлені на перешкоджання виконанню рішення суду. Оцінивши викладені позивачем критерії застосування заходів до забезпечення позову, судом апеляційної інстанції встановлено існування прямого зв`язку між запропонованим позивачем заходом забезпечення позову і предметом позову. Майном згідно із статтею 139 Господарського кодексу України визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Коштами у складі майна суб`єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб`єктів з іншими суб`єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Як зазначено вище, предметом позовних вимог є стягнення грошових коштів з відповідача. Запропоновані позивачем заходи забезпечення позову стосуються саме коштів. Таким чином, відповідні заходи забезпечення позову спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Верховний Суд звертав увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 року у справі №905/448/22). У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у cправі №905/448/22 звернуто увагу на те, що у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Суд першої інстанції встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем існує протягом кількох місяців, позивачем було направлено вимогу відповідачу про сплату заборгованості, проте вимоги ТОВ «Торгова компанія «Новаторг» відповідач не задовольнив, тобто ТОВ «Полтавахліб-3» не вживає дій, які були б направлені на погашення або врегулювання заборгованості перед позивачем. Оцінюючи обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, слід відзначити, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, на забезпечення яких вони вживаються, оскільки арешт накладається на грошові кошти відповідача в межах суми заявлених позовних вимог. Такий захід цілком відповідає збалансованості інтересів сторін, оскільки накладення арешту на грошові кошти - це тимчасовий захід, який триває до визначення подальшої долі відповідних грошових коштів, а отже не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Дослідивши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, оцінюючи доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що існує достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених позивачем заходів забезпечення позову в разі задоволення позовних вимог, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та як наслідок про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника щодо невідповідності розміру позовних вимог, обставинам сплати, оскільки це не є предметом розгляду в межах оскарження ухвали про забезпечення позову, а стосується суті позовних вимог. Відповідач у своєму клопотанні зазначає, що він є об`єктом критичної інфраструктури з продовольчої безпеки, забезпечує хлібобулочною продукцією мешканців декількох регіонів країни, в тому числі лікарні, дитячі садочки, військові частини, та інші військові формування, реабілітаційні центри у підтвердження чого надає договори. Проте, такі договори підтверджують лише те, що відповідач є функціонуючим підприємством, однак не свідчать про визнання його саме об`єктом критичної інфраструктури. До того ж, належність суб`єкта підприємницької діяльності до переліку об`єктів критичної інфраструктури не є підставою вважати, що він звільняється від прийнятих на себе зобов`язань. Згідно з ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавахліб-3» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала Господарського суду Харківської області від 24.05.2023 року у справі №922/1583/23 має бути залишена без змін. Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, 271, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавахліб-3» залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.05.2023 року у справі №922/1583/23 залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 14 липня 2023 року. Головуючий суддя В.С. Хачатрян Суддя Р.А. Гетьман Суддя В.В. Россолов