Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/10620/22

Головуючий І інстанції: С.С. Бойко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2023 р. Справа № 440/10620/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2023, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/10620/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про стягнення інфляційних витрат, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (далі по тексту також відповідач), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області в якій просила: - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 10140 грн, інфляційні витрати у розмірі 67277, 42 грн з а період з 15.01.2021 по 01.12.2022, а всього 77417,42 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 позов задоволено. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 3% річних за несвоєчасну виплату суддівської винагороди у розмірі 9208,00 грн та інфляційні виплати у розмірі 54591,73 грн за період з 20.05.2021 по 31.01.2023, всього 63799,73 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільних правовідносинах, а отже дія статті 625 ЦК України, якою передбачено цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання на трудові правовідносини не поширюється. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2023 року про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. позивачем отримано копію апеляційної скарги відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року у справі №440/6407/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 у справі №440/6470/20 залишене без змін. 14 липня 2021 року Полтавський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №440/6407/2020. Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Полтавській області проведено розрахунок доплати суддівської винагороди судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року згідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 №440/6407/20 / а.с.13/, відповідно до якого нараховано - 223740,40 грн, утримано 43629,38 грн, сума до виплати 180111,02 грн. Оскільки до цього часу позивач не отримав 180111,02 грн, тому вважає, що має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні витрати за період з 20.05.2021 по 31.01.2023 року. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного. Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 16 травня 2018 року за наслідками розгляду справи № 686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та Верховним Судом у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 335/6976/19 та від 16 вересня 2020 року у справі № 335/6979/19. Відповідно до частини другої статті 142 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VI) функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України. Відповідно до частини третьої цієї статті видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Відповідно до статті 143 Закону № 2453-VI суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Чинний на сьогодні Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) також передбачає, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, судів (крім Верховного Суду) здійснює Державна судова адміністрація України. Водночас передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Отже, функції розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на забезпечення діяльності місцевих судів, виконують територіальні управління Державної судової адміністрації України. Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 19 вересня 2018 року у справі №822/620/15 (адміністративне провадження №К/9901/12627/18). Крім того, аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №560/1725/19. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 7.55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, спори про відшкодування передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Колегія суддів зазначає, що захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму. Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем. Отже, можна дійти висновку, що спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання є похідними від вирішення спорів, які виникли внаслідок невиконання суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), а тому повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин. З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли внаслідок несвоєчасної, на думку позивача, виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 без застосування обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 у справі № 440/6407/20, залишеного без зміни постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вважає, що має право на відшкодування інфляційних витрат, 3% річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України. Таким чином, враховуючи вищенаведений висновок Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла вважає, що з огляду на те, що справа № 480/3821/20, в межах якої встановлено наявність у позивача права на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 без застосування обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік, розглядалась за правилами адміністративного судочинства, дана справа - № 440/10620/22 також підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Судовим розглядом встановлено, що на виконання рішення суду від 15.01.2021 №440/6407/20 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Полтавській області нараховано суму до виплати ОСОБА_1 у розмірі 180111,02 грн, однак вказана сума позивачу відповідачем не виплачена. Докази виплати позивачу зазначених коштів у матеріалах справи відсутні. Протилежного відповідачем не спростовано. Таким чином відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що виникло на підставі рішення суду, а тому до правовідносин слід застосовувати загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, визначені частиною 2 статті 625 ЦК України у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. З огляду на встановлені обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції інстанції про наявність у позивача права на виплату трьох процентів річних та інфляційних нарахувань за порушення строків виплати грошового зобов`язання визначеного рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 року, яке набрало законної сили 20.05.2021 року. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 по справі № 440/10620/22 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий