Постанова 4803 № 199/188/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5084/23 Справа № 199/188/23 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовуючи тим, що 06 травня 2022 pоку на адресу Дніпровського відділення філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» АТ «Українська залізниця» надійшов наказ філії No3-ос від 06 травня 2022 року «З особового складу» про призупинення дії трудового договору з начальником Дніпровського відділення філії «ПВІЗТ» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1, за підписом директора філії Костенко А.М. та першим заступником директора філії Селівановим А.В.. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська було скасовано наказ № 3-ос від 06 травня 2022 року про призупинення дії трудового договору з начальником Дніпровського відділення філії «ПВІТ» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська було залишено без змін. Позивач зазначає, що на час дії наказу філії No3-ос від 06 травня 2022 року про призупинення дії трудового договору, він не отримував заробітну плату та оскільки зазначених договір скасовано в судовому порядку він має право на відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так відповідно до довідки ОК-7 середня заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці (березень, квітень 2022р.) перед призупиненням дії трудового договору складала (24732,00 + 24732,00 =) 49464 гри., що складає 1124,18 грн. середньоденної заробітної плати. Термін протиправного відсторонення від роботи складає 7 місяців з яких 152 робочих днів. Таким чином відповідно до розрахунку середня заробітна плата за час вимушеного прогулу внаслідок протиправного призупинення із позивачем трудового договору складає: (152 х 124,18 грн.) 170 875,36 гри., яку ОСОБА_1 просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2023 року позов задоволено та ухвалено стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 170 875 гривень 36 копійок. Вирішено питання стосовно судових витрат. Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими. В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2023 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Так, судом встановлено, що 06 травня 2022 pоку на адресу Дніпровського відділення філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» АТ «Українська залізниця» надійшов наказ філії No3-ос від 06 травня 2022 року «З особового складу» про призупинення дії трудового договору з начальником Дніпровського відділення філії «ПВІЗТ» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1, за підписом директора філії Костенко А.М. та першим заступником директора філії Селівановим А.В.. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська було скасовано наказ № 3-ос від 06 травня 2022 року про призупинення дії трудового договору з начальником Дніпровського відділення філії «ПВІТ» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська було залишено без змін. Згідно довідки ОК-7 середня заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці (березень, квітень 2022р.) перед призупиненням дії трудового договору складала (24732,00 + 24732,00) 49464 гри., що складає 1124,18 грн. середньоденної заробітної плати. Термін протиправного відсторонення ОСОБА_1 від роботи складає 7 місяців з яких 152 робочих днів. Середня заробітна плата за час вимушеного прогулу внаслідок протиправного призупинення зі ОСОБА_1 трудового договору складає: (152 х 1124,18 грн.) 170875,36 гри., яка підлягає стягненню з відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом" Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (OLEKSANDR VOLKOV v. UKRAINE, № 21722/1 1, § 165, ЄСПЛ, від 09 січня 2013 року). Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації. Враховуючи порушення права позивача на працю, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України - в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій етапі 10 ЦПК України. Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("Є. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)). Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретацій них сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, §31- 32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)). У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis тійапбіУрішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); "Волш проти Франції" (Walchliv.France, заява № 35787/03, § 29). При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом ( рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kartv. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79; "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24); "Ешим проти Туреччини" (Esimv.Turkey, заява № 59601/09, §21). Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1.с. 94 КЗпП України). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська було скасовано наказ № 3-ос від 06 травня 2022 року про призупинення дії трудового договору з начальником Дніпровського відділення філії «ПВІТ» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська було залишено без змін. Згідно роз`яснень, викладених у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КзпП). Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу. Згідно п. 2 вказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п. 8 вказаної постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як видно з довідки ОК-7 середня заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці (березень, квітень 2022р.) перед призупиненням дії трудового договору складала ( 24732,00 + 24732,00) 49464 грн., що складає 1124,18 грн. середньоденної заробітної плати. Термін протиправного відсторонення ОСОБА_1 від роботи складає 7 місяців з яких 152 робочих днів. Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача заробітної плати за час відсторонення від роботи (152 х 1124,18 грн.) 170875,36 гри., яка підлягає стягненню з відповідача, з висновком якого погоджується й апеляційний суд. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на посилання відповідача у відзиві на постанову Верховного Суду від 28 грудня 2022 року, а саме на те, що ст. 235 КзпП України встановлює вичерпний перелік оплати вимушеного прогулу, тоді як позивач не був звільнений без законної підстави або незаконно переведений на іншу роботу, тому підстави для стягнення середнього заробітку відсутні, колегія суддів не може прийняти до уваги оскільки, ОСОБА_1 фактично відсторонили від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку, можливим є застосування положень ст. 235 КзпП України. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко