Постанова 4807 № 332/2696/22

Дата документу 13.07.2023 Справа № 332/2696/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №332/2696/22 Головуючий у 1 інстанції Яцун О.С. Провадження № 22-ц/807/1315/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів., - В С Т А Н О В И ЛА: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, що в подальшому був уточнений. В обґрунтування позову зазначено, що 27.07.2021 позивач при перегляді виписки в системі віддаленого обслуговування «Приват24» та «АБанк24» дізнався про те, що з його карткових рахунків в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Акцент-Банк» було здійснені три платежі на користь відповідача ОСОБА_2 на суму 200 000,00 грн. Кошти були зараховані на картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я ОСОБА_2 в АТ КБ «ПриватБанк», згідно наступних квитанцій: - № Р24А67472482134962238526 від 23.08.2017, призначення платежу «Перевод на карту ПриватБанка», відправник ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), сума 150 000,00 грн; - № Р24А67472482134963288436 від 23.08.2017, призначення платежу «Перевод на карту ПриватБанка», відправник ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), сума 23 000,00 грн; - № Р24937831С496572 від 23.08.2017, призначення платежу «Перевод на карту ПриватБанка», відправник ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), сума 27 000,00 грн. Дані платежі позивачем були помилково перераховані через систему віддаленого обслуговування (мобільний додаток) АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Акцент-Банк» на рахунок відповідача. Позивач планував перерахувати кошти на власний картковий рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 з призначенням платежу «Переказ особистих коштів». Доказом, що платежі були здійснені, є квитанції: № Р24А67472482134962238526 від 23.08.2017 про переказ 150 000,00 грн; № 24А67472482134963288436 від 23.08.2017 про переказ 23 000,00 грн та № Р24937831С496572 від 23.08.2017 про переказ 27 000,00 грн. Доказом того, що це відбулося помилково, є наявність у позивача відповідного власного карткового рахунку № НОМЕР_3 та заборгованості по ньому. Крім того, позивач зазначає, що він з відповідачем не знайомий, ніяких цивільно-правових угод між ними не було, ніяких правочинів між ними не укладалося, домовленостей про перерахунок коштів між ними також не здійснювалося. За таких умов ОСОБА_2 набув майно та зберігав у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), у зв`язку з чим зобов`язаний повернути це майно. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь кошти в розмірі 377 735,79 грн, що складаються з наступного: 200 000,00 грн кошти, отримані без правової підстави; 31 167,12 грн процентна ставка 3% річних; 146 568,67 грн інфляційні втрати на суму безпідставно отриманих коштів. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2023 року позовні вимоги залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив необгрунтвоаності та недоведеності заявлених вимог. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Встановлено, що ОСОБА_1 23.08.2017 в системі віддаленого обслуговування «Приват24» зі свого карткового рахунку № НОМЕР_4 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», здійснив переказ грошових коштів на картковий рахунок № НОМЕР_5 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_2 у сумі 150 000,00 грн, що підтверджується квитанцією № Р24А67472482134962238526 від 23.08.2017 (а.с. 14). Окрім того, 23.08.2017 в системі віддаленого обслуговування «АБанк24» зі свого карткового рахунку № НОМЕР_6 , відкритого в АТ «Акцент-Банк», позивач здійснив переказ грошових коштів на картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_2 у сумі 27 000,00 грн, що підтверджується квитанцією № Р24937831С496572 (а.с. 13). Також, зі слів позивача, 23.08.2017 він на рахунок відповідача перерахував кошти в розмірі 23 000,00 грн. Квитанція № Р24А67472482134963288436 від 23.08.2017, на яку посилається позивач як на підставу переказу цих коштів, в матеріалах справи відсутня, а відтак позивачем не підтверджена. В позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що доказом того, що це відбулося помилково, є наявність у позивача відповідного власного карткового рахунку № НОМЕР_3 та заборгованості по ньому. Крім того, позивач зазначив, що він з відповідачем не знайомий, ніяких цивільно-правових угод між ними не було, ніяких правочинів між ними не укладалося, домовленостей про перерахунок коштів між ними також не здійснювалося. А тому, ОСОБА_2 набув майно та зберігав у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), у зв`язку з чим зобов`язаний повернути це майно. Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин Положеннями ч. 1 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності речово-правових відносин безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно. Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 154/948/16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що «… положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали». Згідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте. В позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на помилковість перерахування зазначених коштів, проте , в порушення приписів статей 76, 81 ЦПК України, на підтвердження цього не надає жодних доказів. З наданих позивачем доказів вбачається, що платіж був здійснений через особисті мобільні додатки «Приват24» та «АБанк24», тобто добровільно. Таким чином, перед перерахуванням вказаних грошових коштів ОСОБА_1 мав можливість пересвідчуватися кому і скільки він відправляє грошей, оскільки зазначені додатки передбачають зазначену функцію для осіб, які є клієнтами АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Акцент-Банк». Судом першої інстанції вірно встановлено, що номер карткового рахунку відповідача НОМЕР_5 та номер карткового рахунку позивача НОМЕР_4 відрізняються двома початковими і повністю кінцевими цифрами та жодним чином не співпадають. Вказане спростовує твердження скаржника про помилковість здійснення вказаного платежу. Судом обґрунтовано не прийнято в якості доказу довідку № FKL4J1464L1MF4LH від 01.10.2021 (а.с. 8) про наявність у позивача карткового рахунку, на який він нібито мав намір перерахувати грошові кошти, адже на цьому рахунку існує заборгованість. Вказана довідка не містить жодних даних про те, коли цей рахунок був відкритий на ім`я позивача ОСОБА_1 , чи існував він взагалі в момент здійснення відповідного переказу та чи існувала на ньому заборгованість. Встановлено, що рахунок № НОМЕР_7 , відкритий на ім`я позивача, та рахунок № НОМЕР_5 , відкритий на ім`я відповідача, також мають суттєві відмінності у кінцевих цифрах. ОСОБА_1 в позовні йзаяві та апеляційній скарзі зазначає, що про порушене право він дізнався фактично 27.07.2021 при перегляді виписки в системі віддаленого обслуговування «Приват24» та «АБанк24», оскільки про перевід грошових коштів позивач, враховуючи встановлені у нього додатки «Приват24» та « ІНФОРМАЦІЯ_1 », міг дізнатися кожного дня, починаючи з дня переводу таких грошових коштів. Колегія суддів погоджується яз висновком суду першої інстанції про те, що сума у розмірі 200 000,00 грн. є значною, а тому її зникнення зі свого рахунку неможливо не помітити відразу. Зі слів позивача, вказану суму він повинен був зарахувати на свій інший картковий рахунок, а тому позивач був достовірно обізнаний, що кошти на його інший картковий рахунок 23.08.2017 зараховані не були. Судом першої інстанції досліджений Єдиний державний реєстр судових рішень, з якого встановлено, що в провадженні судді Заводського районного суду м. Запоріжжя Яцуна О.С. перебувало 4 (чотири) цивільні справи за позовом ОСОБА_1 до відповідачів з аналогічними вимогами згідно фабули позовної заяви (справа № 191/2649/22, провадження № 2/332/404/23; справа № 332/3304/22, провадження № 2/332/317/23, справа № 332/3115/22, провадження № 2/332/279/23), що надійшли в провадження судді лише за період з грудня 2022 року по січень 2023 року. Враховуючи вищевстановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог, про що вірно зазначено судом першої інстанції в оскарженому рішенні. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Колегією суддів встановлено, що позивач не довів наявність умислу, нечесної підприємницької діяльності, порушення принципу добросовісності як дій, що ввели позивача в оману, оскільки факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 13 липня 2023 року. Головуючий Судді: