Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/6000/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4581/23 Справа № 182/6000/21 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І.О. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., за участю секретаря Шумило І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №182/6000/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору частково недійсним, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2023 року, встановив: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі за текстом АТ КБ «Приватбанк») про визнання кредитного договору частково недійсним. В обґрунтування позову зазначила, що 26 лютого 2013 року між нею та АТ КБ «Приватбанк» було укладено договір кредитування № SAMDN52000076338496. Відповідно до умов договору їй була надана відновлювана кредитна лінія та встановлено кредитний ліміт в розмірі 5 000 гривень. У 2020 році при випуску нової кредитної картки, кредитний ліміт відповідачем АТ КБ «Приватбанк» було збільшено в односторонньому поряду до 50 000 гривень. У жовтні 2020 року у неї було вкрадено мобільний телефон разом з сім-карткою, до якої був прив`язаний додаток «Приват-24». Крадіжку було скоєно у вечірній час, іншого телефону у неї не було, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості зателефонувати на гарячу лінію «Приватбанку» для блокування картки. 04 жовтня 2020 року вона звернулася до Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області з заявою про вчинення відносно неї крадіжки. Та вже після сплину кількох годин, номер її мобільного телефону був заблокований, а гроші з карткового рахунку зняті. Зазначає, що через неправомірні дії працівників поліції, до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за її зверненням були внесені лише 05 грудня 2020 року та вже, на підставі постанови від 25 травня 2021 року, її було визнано потерпілою. Під час проведення досудового розслідування було встановлено, що після викрадення мобільного телефону, невідомі особи через додаток «Приват-24» перевели кошти з її кредитної картки на рахунок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім цього, особи, що викрали її мобільний телефон, створили електронну пошту від імені власника картки та перевили туди частину кредитних коштів, загальна сума яких становить 45 904, 39 гривень. Посилаючись на вищенаведені обставини, вважає укладений між нею та АТ КБ «Приватбанк» договір кредитування № SAMDN52000076338496 від 26 лютого 2013 року таким, що підлягає визнанню частково недійсним, в частині отримання коштів в розмірі 45 904, 39 гривень, оскільки дана сума шляхом протиправних дій іншими особами була привласнена. Крім цього, зазначає, що після викрадення мобільного телефону, вона була змушена сплачувати відсотки за користування кредитним коштами, вона неодноразово повідомляла співробітників банку, що відносно неї вчинені протиправні дії, шляхом зняття з карткового рахунку коштів, а тому просила не нараховувати відсотки, проте всупереч усіх прохань, співробітники банку спочатку намагалися допомогти, проявляли співчуття, а вже згодом повідомили про нарахування відсотків та як наслідок, у разі відмови в добровільному порядку погашати заборгованість, будуть змушені звернутися до суду про стягнення заборгованості в примусовому порядку. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № SAMDN52000076338496, укладений 26 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» в частині отримання коштів в розмірі 45 904, 39 гривень. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що позивач користувалась кредитними коштами, здійснювала часткове погашення заборгованості. Також зазначає, що поза увагою суду залишилось те, що вчинення фінансових операцій на картковому рахунку позивача третіми особами неможливе без розголошення користувачем інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, таких як код доступу до карти, строк дії карти та інші ідентифікуючи дані електронного платіжного засобу, пароль входу до системи «Приват24». Крім цього, судом першої інстанції не враховано, що оспорювані транзакції на рахунку позивачки були вчинені до моменту її повідомлення про це банк, а тому банк не повинен нести відповідальність за фінансові операції, що були вчинені до такого повідомлення. Судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не зверталась до АТ КБ «Приватбанк» з повідомленням про крадіжку карток або фінансового номеру мобільного телефону та не просила Банк блокувати її карти. В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з`явилися, повідомлялись про час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню за наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «Приватбанк». Підписанням заяви від 26 лютого 2023 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. Таким чином було укладено договір кредитування № SAMDN52000076338496, відповідно до якого їй відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна», з первинно встановленим кредитним лімітом в розмірі 5 000 гривень, який в подальшому було збільшено до 50 000 гривень. (а.с. 33, 35-40) Також судом першої інстанції встановлено, що згідно виписки за договором станом на 04 жовтня 2020 року з 07:23 години по 08:30 години з карткового рахунку були здійсненні операції по переказу коштів на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.49). З урахуванням письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що 04 жовтня 2020 року невідомими особами без згоди та відома позивачки була використана її кредитна картка. Невідомі позивачці особи отримали доступ в систему «Приват24» та від її імені перевели з карткового рахунку кошти. Крім цього, судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 04 грудня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12020045340000720 за ознаками ч.1 ст.190 КК України. (а.с.8) Згідно виписки, переказ коштів ОСОБА_1 був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів «Приват24», вхід до якої здійснено під авторизацією клієнта за допомогою використання фінансового телефону та іншої особистої інформації. АТ КБ «Приватбанк» було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призупинення нарахування відсотків та списання заборгованості. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи кредитний договір №SAMDN52000076338496 від 26 лютого 2013 року не дійсним в частині отримання коштів в розмірі 45 904, 39 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів, які б безспірно доводили, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію. Також суд першої інстанції виходив з того, що встановив відсутність вини позивача, оскільки грошові кошти, як кредитні кошти банку, були списані з рахунку ОСОБА_1 без її відома, а АТ КБ «Приватбанк» не було вчинено жодних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин списання коштів з карткового рахунку позивача, в результаті чого відбулося несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку позивача. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду ураховує наступне. Встановлено та не оспорюється сторонами, що 26 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» було укладено договір кредитування №SAMDN52000076338496, шляхом приєднання ОСОБА_1 до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна», з первинно встановленим кредитним лімітом в розмірі 5 000 гривень, який в подальшому було збільшено до 50 000 гривень. Згідно виписки за договором станом на 04 жовтня 2020 року з 07:23 години по 08:30 години з карткового рахунку були здійсненні операції по переказу коштів на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.49). Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (тут і далі в редакції Положення на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу. Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій. Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися. Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення). Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Аналогічні правові висновки неодноразово викладалися у постановах Верховного Суду України і Верховного Суду та враховуються апеляційним судом у цій справі. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Частиною 3 статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд першої інстанції, встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, встановивши, що грошові кошти з рахунків ОСОБА_1 були списані, при цьому банком не доведено, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що права позивача порушені. Проте, з висновком суду першої інстанції про визнання договору кредитування недійсним в частині отримання коштів в сумі 45 904, 39 гривень погодитись не можна, оскільки кредитна картка № НОМЕР_1 була видана банком у межах кредитного договору від 26 лютого 2013 року, тому позивач ОСОБА_1 у цій частині обрала неправильний спосіб захисту. Отже, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для визнання кредитного договору частково недійсним знайшли своє підтвердження. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору частково недійсним відмовити. Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Згідно ч. 13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» сплачено судовий збір в сумі 1 362 гривень. (а.с. 122) Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки, ОСОБА_1 , відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», звільнена від сплати судового збору, сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 362 гривень необхідно компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2023 року скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору частково недійсним відмовити. Сплачений Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 362 гривень компенсувати Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 16 серпня 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста