Постанова Львівський апеляційний суд № 450/4257/21

Справа № 450/4257/21 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І. Провадження № 22-ц/811/2819/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 року м.Львів Справа № 450/4257/21 Провадження № 22ц/811/2819/22 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Пустомити 2 вересня 2023 року у складі судді Мельничук І.І. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , з участю третіх осіб: Пустомитівської державної нотаріальної контори, Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Наталії Михайлівни, державного реєстратора Давидівської сільської ради Львівської області Зубарєва Анатолія Анатолійович, ОСОБА_2 , Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, про визнання частки у спільній сумісній власності, визнання права власності, скасування постанови приватного виконавця, зняття арешту, скасування рішення та запису державного реєстратора, - встановив: 7 жовтня 2021 року ОСОБА_5 звернувся до суду з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_6 , однак не може оформити свої права на спадкове майно, а саме у спільному сумісному майні на право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки частка померлої не виділена. Просить визначити, що частка ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на вказаний будинок становила ; визнати за ним (позивачем) право власності на цього житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 . Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 2 вересня 2022 року позов задоволено частково. Визначено, що частка ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 становила . У задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 . Вважає рішення суду в частині задоволених позовних вимог незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушення норм матеріального і процесуального права, а висновки суду є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає, що позивачем не доведено наявність між позивачем і відповідачем спору про право, а отже, відсутні підстави для звернення позивача до суду з цим позовом. Звертає увагу, що вимога позивача про визначення частки померлої у праві спільної власності на житловий будинок не відповідає визначеному ст.16 ЦК України способу захисту. Просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволення цих вимог. В решті рішення суду просить залишити без змін. Судові витрати просить покласти на позивача. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є батьками позивача - ОСОБА_3 . 27 серпня 1987 року ОСОБА_7 , перебуваючи шлюбі з ОСОБА_6 , набув у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право приватної власності на житловий будинок. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 . ЇЇ пережили ОСОБА_7 (чоловік) та ОСОБА_5 (син), які є спадкоємцями першої черги. З довідки Давидівської сільської ради № 95 від 22 січня 2015 року вбачається, що ОСОБА_5 до смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом із нею був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . 20 липня 2013 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна у розмірі частки у майні померлої, що увійшло до складу спадкової маси. Матеріалами спадкової справи № 3 за 2013 рік, зареєстрованої в реєстрі за № 2-89, вбачається, що ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті матері та отримав свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна. Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивовано наступним. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із ч. 1 ст. 355 цього Кодексу майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Згідно із ст. 370 цього Кодексу співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Таким чином, в даній статті встановлюється презумпція рівності часток співвласників. Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено між ними або законом. Відповідно до ст. 22 КпШС (чинного на час набуття у власність спірного житлового будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Згідно із ст. цього Кодексу, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Згідно із ч.1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Відповідно до ч.5 ст. 1268 цього Кодексу незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно із п. 224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за №20 від 22 грудня 1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. Згідно постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 6, судам було роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. У зв`язку зі смертю одного з співвласників, а саме матері, позивач не може реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом на належну частку у праві власності на спірний житловий будинок, що увійшла до спадкової маси, через те, що нотаріус відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не може видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності без виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Після смерті одного із співвласників частка у праві спільної сумісної власності належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Із заведеної після смерті ОСОБА_6 спадкової справи вбачається, що із заявою про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_5 звернувся 7 лютого 2013 року, поза межами строків, встановлених ст. 1270 ЦК України, а тому така відмова є нікчемною. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_3 в частині визначення частки у спільному сумісному майні померлої ОСОБА_6 . В частині відмови в позові рішення не оскаржене і не переглядається. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарг. Підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні. Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 2 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 11 липня 2023 року. Головуючий______________________Т.І. Приколота Судді: ________________ Ю.Р.Мікуш_______________ Р.В. Савуляк