Постанова 4873 № 911/737/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" липня 2023 р. Справа№ 911/737/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Євсікова О.О. Корсака В.А. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі № 911/737/23 (суддя: Колесник Р.М.) за позовом Приватного підприємства "Дніпротехноплюс" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 241 308,60 грн, ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство "Дніпротехноплюс" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго", в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 241 308,60 грн, з яких: 176 550,49 грн - основний борг, 11 523,76 грн - пеня, 47 243,19 грн - інфляційні втрати, 5 991,16 грн - три проценти річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав грошове зобов`язання за договором про закупівлю (поставку) товарів від 28.10.2021 № 12/90, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в частині оплати поставленого позивачем товару. Рішенням Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі № 911/737/23 позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Центренерго" на користь ПП "Дніпротехноплюс" 176 550,49 грн основного боргу, 11 523,76 грн пені, 5 991,16 грн трьох процентів річних, 47 243,19 грн інфляційних втрат, 3 619,64 грн судового збору, а також 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, встановивши обставини прострочки виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю (поставку) товарів від 28.10.2021 № 12/90, керуючись приписами статей 175, 179 Господарського кодексу України та статей 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 627, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині основного боргу. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 11 523,76 грн пені, 47 243,19 грн інфляційних втрат, 5 991,16 грн трьох процентів річних за заявлений період є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи підлягають частковому відшкодуванню, а саме у розмірі 10 000,00 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ "Центренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі № 911/737/23 в частині стягнення штрафних санкцій та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних та витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято внаслідок порушення норм процесуального права та невірного застосування норм матеріального права. Зокрема скаржник зазначає про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було враховано обставини непереборної сили, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Також, апелянт вказує, що ведення бойових дій об`єктивно унеможливило виконання Вуглегірською ТЕС ПАТ "Центренерго" своїх договірних зобов`язань щодо оплати належним чином та в повному обсязі. Крім того, апелянт зауважує, що розмір витрат на професійну правову допомогу у даній справі у розмірі 10 000,00 грн є неспівмірним зі складністю цієї справи. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2023 апеляційна скарга у справі № 911/737/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/737/23; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи; витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/737/23; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. До Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду Київської області на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 29.05.2023 надійшли матеріали справи № 911/737/23. Учасники справи про розгляд Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги ПАТ "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/737/23 повідомлялись у встановленому процесуальним законом порядку, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронного документа, а також копія ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі направлялась на адресу позивача листом з рекомендованим повідомленням. В межах встановлених судом процесуальних строків від ПП "Дніпротехноплюс" письмового відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку. Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.10.2021 між ПП "Дніпротехноплюс" (постачальник) та ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції (покупець) укладено договір про закупівлю (поставку) № 12/90, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (продукцію), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору. Відповідно до пункту 1.3 договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатку № 1 до договору. Згідно з пунктом 2.1 договору його ціною є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором. Ціни на продукцію визначаються в додатку № 1 до договору (пункт 2.2 договору). За умовами пункту 2.5 договору розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком № 1 до договору. Відповідно до пунктів 3.1-3.3 постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно додатку № 1 до договору. Місце, строк (термін) поставки продукції визначається в додатках № 1 до договору. Фактичний об`єм кожної партії продукції зазначається у відповідній заявці покупця, яка є невід`ємною частиною даного договору. При цьому, покупець на підставі своїх письмових заявок, в межах запланованого в договорі обсягу продукції, має право перерозподіляти продукцію між вантажоотримувачами без додаткового погодження з постачальником. Пунктом 5.3 договору встановлено, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції. Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в пункті 5.3 договору (пункт 5.5 договору). Даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в додатку № 1 до договору (пункт 12.1 договору). Додатком № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною, сторони погодили найменування, асортимент, кількість та ціну товару (продукції), а також строки поставки товару та інші умови щодо поставки продукції. У пункті 2 додатку № 1 сторони встановили, що загальна вартість продукції становить 345 107,88 грн, в тому числі ПДВ. Згідно пункту 3 додатку № 1 розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, протягом 30 календарних днів з дати підписання акта приймання-передачі продукції. Відповідно до пункту 5 додатку № 1 строк поставки товару складає 10 календарних днів з дати отримання заявки покупця, з можливістю дострокової поставки. Строк дії договору обчислюється з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.05.2022 включно, а в частині щодо розрахунків - до повного виконання зобов`язань сторонами. На виконання умов договору та на підставі сформованих відповідачем заявок постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 176 550,49 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами копіями видаткових накладних, а саме: від 18.11.2021 № РН-0000142 на суму 39 310,80 грн; від 19.11.2021 № РН-0000143 на суму 44 847,84 грн; від 15.12.2021 № РН-0000155 на суму 92 391,85 грн. Крім того, відповідно до пункту 5.3 договору сторонами було складено та підписано акти приймання-передачі від 25.11.2021 на загальну суму 84 158,64 грн та від 22.12.2021 на суму 92 391,85 грн. Проте, відповідач за поставлений товар не розраховувався, внаслідок чого у ПАТ "Центренерго" виникла заборгованість перед ПП "Дніпротехноплюс" в сумі 176 550,49 грн. У зв`язку з тим, що ПАТ "Центренерго" не виконало взяті на себе зобов`язання з оплати вартості поставленого ПП "Дніпротехноплюс" товару, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь вищенаведену суму заборгованості. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі статтею 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. За приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про закупівлю (поставку) товарів від 28.10.2021 № 12/90. Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 689 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як вже зазначалось, між сторонами був укладений договір про закупівлю (поставку) товарів від 28.10.2021 № 12/90. З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивач належним чином виконував свої зобов`язання за вищенаведеним договором. Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача за договором про закупівлю (поставку) товарів від 28.10.2021 № 12/90 станом на час звернення до суду становила 176 550,49 грн. Зауваження, претензії, скарги з боку відповідача щодо якості, умов та порядку постачання товару відсутні. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно вказаного договору доведена та становить 176 550,49 грн, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню. Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відокремлений підрозділ не є окремою юридичною особою та наділяється майном юридичної особи, яка його створила, відтак відповідальною за виконання грошових зобов`язань у спірних правовідносинах є саме юридична особа. А внутрішня організація роботи та документообігу між юридичною особою та її відокремленим підрозділом не звільняє від господарського зобов`язання, яке має бути виконано у погоджені сторонами у договорі поставки строки та не ставиться в залежність від впорядкування юридичною особою власного фінансового та бухгалтерського документообігу. З підстав порушення строків виконання грошового зобов`язання позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 47 243,19 грн та три проценти річних у розмірі 5 991,16 грн, нараховані за кожним актом окремо за загальний період з 28.12.2021 по 27.02.2023. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 47 243,19 грн та трьох процентів річних у розмірі 5 991,16 грн, нарахованих за період з 28.12.2021 по 27.02.2023, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки розрахунок позивача є арифметично вірним. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 11 523,76 грн пені. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений товар підтверджено матеріалами справи. Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України). Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Преамбулою до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Пунктом 9.6 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції. Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок пені колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена сума пені підлягає задоволенню у повному обсязі. Крім того, заперечень щодо невірності розрахунків пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних доводи апеляційної скарги не містять. Відповідач також просив суд зменшити розмір пені та трьох процентів річних на 100% від заявленої позивачем суми, посилаючись на неможливість виконання зобов`язання, у зв`язку з введенням воєнного стану на території України. Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. У контексті приписів статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно зі статтею 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно з пунктом 10.2 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі. Натомість, матеріали справи не містять доказів повідомлення у письмовій формі відповідачем позивача про настання обставин форс-мажору у встановлені пунктом 10.2 договору порядку та строки. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом (пункт 10.3 договору). Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракта, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що адресований "Всім кого це стосується", згідно якого на підставі статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракта, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Існування листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зобов`язаннями відповідача щодо оплати поставленого товару, а відтак вказаний лист не звільняє відповідача від виконання зобов`язань за договором. Саме по собі посилання відповідача на наявність листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем. Скаржник посилався на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації у 2022 році ПАТ "Центренерго" зазнало майнових втрат (збитків) у вигляді знищення та пошкодження майна, разом з тим, підприємство відповідача недоотримало чималу частину грошових коштів за невироблений обсяг електроенергії. При цьому, до складу ПАТ "Центренерго" входить три теплові електростанції, а саме: Трипільська ТЕС, Зміївська ТЕС, Вуглегірська ТЕС, які внаслідок військової агресії неодноразово припиняли функціонування, а внаслідок окупації міста Світлодарськ Донецької області було зупинено функціонування Вуглегірської ТЕС. Відповідач зазначив, що наслідком відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені та трьох процентів річних буде суттєве погіршення становища як для відповідача, так і для України, оскільки фактично сплата штрафних санкцій призведе до зменшення можливості та у деяких випадках взагалі неможливості ПАТ "Центренерго" забезпечувати енергетичну безпеку України та спрямовувати кошти на відновлення критичної інфраструктури. Запровадження з 24.02.2022 воєнного стану в країні, що є форс-мажорною обставиною, не може однозначно засвідчувати неможливість виконання відповідачем договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки вказана обставина не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання грошового зобов`язання на час, протягом якого така обставина зберігає свою дію. Близький за змістом правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16. Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Аналогічне положення міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Отже, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г. Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21). Судом першої інстанції враховано, що ПАТ "Центренерго" має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" від 04.03.2015 № 83 та є однією з найбільших енергогенеруючих компаній України, яка відіграє вагому роль у життєдіяльності таких промислово розвинених областей України як Київська, Харківська та Донецька, а також те, що внаслідок російської військової агресії ПАТ "Центренерго" та його відокремлені підрозділи зазнали матеріальної шкоди та продовжують здійснювати свою господарську діяльність в умовах дії воєнного стану, введеного 24.02.2022 на території України. Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, настання у відповідача обов`язку з оплати поставленого позивачем товару за спірним договором та подальше прострочення виконання такого обов`язку виникли до настання обставин, викладених відповідачем, як на підставу зменшення розміру неустойки та інших нарахувань, заявлених до стягнення. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем будь-яких заходів для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання щодо вчасної оплати поставленої продукції у строк, встановлений договором та/або доказів звернення до позивача з проханням/пропозицією щодо зміни порядку оплати. У зв`язку із тим, що відповідач не зазначив достатніх обставин та доказів на їх підтвердження, передбачених положеннями статті 233 ГК України, частини 3 статті 551 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені. Слід також зазначити, що відповідач у поданій апеляційній скарзі посилається на положення статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, що регламентують підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення пені. Поряд з цим, апеляційна скарга містить лише посилання на вказані норми права без зазначення вимог про зменшення штрафних санкцій. Щодо зменшення заявленого розміру трьох процентів річних, колегія суддів зазначає, що положення статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Відповідальність передбачена положеннями статті 625 ЦК України у вигляді обов`язку боржника сплатити інфляційні та три проценти річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та три проценти річних будучи акцесорними до основного зобов`язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі № 757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18. Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені статтею 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити таке. Частиною 1 статті 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (пункти 1, 4 частини 3 статті 123 ГПК України). Згідно з приписами частини 2 статті 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частина 8 статті 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача суму витрат, понесених на правову допомогу у розмірі 45 000,00 грн. Позивачем були додані документи, які підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу. Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків для подання доказів понесення таких витрат. За змістом частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. За приписами частини 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права. Ціна в договорі про надання правової допомоги є істотною умовою, встановлюється за домовленістю сторін, шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару. Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18). Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18. Так, на підставі долучених до матеріалів справи документів, Північним апеляційним господарським судом встановлено, що 27.02.2023 між адвокатом Ільїним О.М. та ПП "Дніпротехноплюс" (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 2702/2, за умовами якого клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає право представляти його інтереси в судах загальної юрисдикції та апеляційних судах, в тому числі у Верховному Суді, органах державної виконавчої служби, та інших державних органах. Згідно з пунктом 1.2 договору клієнт делегує адвокату наступні права: представляти інтереси клієнта та приймати участь у справі за позовом ПП "Дніпротехноплюс" до ПАТ "Центренерго" про стягнення заборгованості за договором про закупівлю (поставку) товарів від 28.10.2021 № 12/90, розробити правову позицію у справі, скласти позовну заяву, підготувати позовні матеріали та подати їх в суд, подавати апеляційні скарги, клопотання, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитись з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, змінювати підставу або предмет позову, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, відмовитися від позову, визнати позов повністю або частково, пред`явити зустрічний позов, укладати мирову угоду, користуватися іншими процесуальними правами встановленими, зокрема, ГПК України. Відповідно до пункту 2.2.4 договору клієнт зобов`язується оплатити адвокату вартість юридичних послуг у розмірі 45 000,00 грн за ведення справи під час розгляду її судом першої інстанції до вирішення спору по суті. Згідно з наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі виконаних робіт від 31.03.2023 адвокатом надано, а клієнтом прийнято послуги з правової допомоги (вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства та консультації, складання позовної заяви, складання відповіді на відзив) у загальному розмірі 45 000,00 грн. Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 № 915/606/21 зазначив про те, що у разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Таким чином, з огляду на визначення адвокатом та клієнтом в договорі розміру гонорару адвоката у фіксованому розмірі, відсутня необхідність подання детального опису робіт як-то у формі окремого розрахунку, так і у формі акта приймання-передачі наданих послуг, оскільки з поданих документів та обставин справи можна встановити дійсний обсяг проведеної адвокатом роботи та її вартості. Оплата відповідачем послуг з правової допомоги на суму 45 000,00 грн підтверджується копією платіжної інструкції від 07.03.2023 № 844, наявною у матеріалах справи. Таким чином, представлені позивачем документи щодо сплати вартості послуг на професійну правничу допомогу адвоката, наданих в рамках розгляду спору у даній справі в суді першої інстанції, є належними і допустимими доказами в підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених статтею 126 ГПК України. Частиною 5 статті 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України). Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18. При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Таким чином, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у сукупності з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, беручи до уваги заперечення відповідача проти стягнення з нього заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи підлягають частковому відшкодуванню, а саме у розмірі 10 000,00 грн. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов`язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору. За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції прийнято внаслідок порушення норм процесуального права та невірного застосування норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі № 911/737/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі). Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі № 911/737/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі № 911/737/23 залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Публічне акціонерне товариство "Центренерго".

4. Справу № 911/737/23 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді О.О. Євсіков В.А. Корсак