Окрема думка ККС ВС № 362/5844/19

Окрема думка судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 справа № 362/5844/19 провадження № 51- 1396 км 23 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 29 червня 2023 року передав кримінальне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та представника цивільного відповідача ТОВ «Персонал Преміум» в особі директора ОСОБА_2 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 9 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду. Таке своє рішення колегія суддів мотивувала необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати у справі № 363/5439/19 (провадження № 51-5800км21), у якому колегія суддів, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення цивільного позову, призначила новий розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, на тих підставах, що суди не звернули увагу на те, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу було застраховано та не залучили до розгляду провадження страхову компанію як співвідповідача. Водночас, у цьому провадженні на переконання колегії суддів, в разі відсутності від учасників провадження жодних клопотань про залучення страхової компанії як цивільного відповідача, та з огляду на те, що цивільним позивачем з дотриманням положень ч. 1 ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі-ЦПК), ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) було визначено конкретного відповідача, а саме юридичну особу ТОВ «Персонал Преміум», суд першої інстанції задовольняючи цивільний позов обґрунтовано стягнув завдану шкоду з обраного відповідача без залучення страхової компанії. Погоджуюсь з рішенням колегії суддів про передачу кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, однак не погоджуюсь з рішенням колегії судів про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати у справі № 363/5439/19 (провадження № 51-5800км21) з таких підстав. Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Згідно з ч. 3 ст. 53 ЦПК, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Частиною 1 ст. 128 КПК передбачено право особи, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Статтею 1194 ЦК передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З огляду на вищезазначені положення ч. 1 ст. 128 та ст. 1194 ЦК вважаю, що у випадку, коли матеріали кримінального провадження містять дані про те, що страхувальник уклав відповідний договір страхування, страхова компанія має статус юридичної особи, яка (в межах страхового відшкодування) за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого, тобто особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Згідно ст. 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Таким чином дія цього Закону поширюється на правовідносини, які виникають під час настання як цивільної так і адміністративної та кримінальної відповідальності. За практикою Верховного Суду у випадку, коли розгляд кримінального провадження закінчений, однак рішення за цивільним позовом прийняте з порушенням, Суд, скасовуючи судове рішення в частині цивільного позову, направляє справу для розгляду у порядку цивільного судочинства. Крім цього, згідно з ч. 7 ст. 128 КПК особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства. За таких обставин не існує суттєвого розмежування розгляду цивільного позову з цих підставу під час його розгляду в порядку цивільного чи кримінального провадження. Згідно з правовим висновком, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц) покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Крім цього, у висновках про застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/17, провадження № 14-95цс20), а саме у пунктах 150-156, зазначено, що:

150. Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

151. З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.

152. Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41),від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31),від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц(пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-цта № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).

153. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).

154. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

155. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

156. Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Таким чином, з огляду на: - ч. 7 ст. 128 КПК відповідно до якої особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, або ж, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства; - те, що страхова компанія (з урахуванням положень 128 КПК, 1194 ЦК та з огляду на Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), на мою думку, фактично є юридичною особою, яка в межах страхового відшкодування за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого, які вчинили суспільно небезпечне діяння; - ч. 4 ст. 12 ЦПК, згідно з якою кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій; - вищенаведений висновок у постанові Великої Палати № 14-95цс20 про те, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи, вважаю, що у випадку, коли матеріали кримінального провадження містять дані, про те, що страхувальник уклав відповідний договір страхування, необхідно відступити саме від висновку, який міститься у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 137/265/19 (провадження № 51-6275 км 19)та від 16 квітня 2020 року у справі № 711/2625/18 (провадження № 51-897 км 20), про те, що в разі відсутності від учасників провадження клопотань про залучення страхової компанії як цивільного відповідача, цивільний позов підлягає задоволенню, а заподіяна правопорушення шкода стягується з обраного цивільним позивачем відповідача без залучення страхової компанії. Суддя ОСОБА_3 29 червня 2023 року