Постанова ККС ВС № 195/2081/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 грудня 2023 року м. Київ справа № 195/2081/22 провадження № 51-4186км23 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022040000000369, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Лошкарівка Нікопольського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців та покладено на нього певні обов`язки. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 31 635 грн у відшкодування матеріальної шкоди та 70 000 грн у відшкодування моральної шкоди (всього 101 635 грн). Окрім цього стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати за проведення у кримінальному провадженні експертиз. Згідно з вироком суду 8 серпня 2022 року приблизно о 9:00 ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21061» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), у світлий час доби, рухався по вул. Ярослава Мудрого у смт Томаківка Нікопольського району Дніпропетровської області з боку с. Мирове у напрямку вул. Тараса Шевченка. У цей час, в зустрічному йому напрямку, з боку вул. Тараса Шевченка у напрямку с. Мирове у смт. Томаківка Нікопольського району Дніпропетровської області, в порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху України, рухався із перевищенням дозволеної у населених пунктах швидкістю в 50 км/год, а саме не менше ніж 61 км/год, мотоцикл «BAJAJ PULSAR NS200» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), під керуванням неповнолітнього водія ОСОБА_7 , на задньому сидінні якого у якості пасажира знаходився неповнолітній ОСОБА_8 . Водій автомобіля «ВАЗ 21061», проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав здійснювати маневр розвороту керованого ним автомобіля, для виїзду на зустрічну смугу, не впевнившись в безпеці маневру, виїхав на зустрічну смугу для руху, в результаті чого в районі будинку № 25 по вул. Ярослава Мудрого сталося зіткнення правою задньою частиною керованого ним автомобіля із передньою частиною мотоциклу «BAJAJ PULSAR NS200», під керуванням неповнолітнього водія ОСОБА_7 . Порушення ОСОБА_6 вимог пунктів 10.1., 10.4. ПДР знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої неповнолітньому пасажиру мотоциклу ОСОБА_8 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, неповнолітньому водієві мотоциклу ОСОБА_7 - тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 , а вирок суду без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення судів попередніх інстанції скасувати в частині призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує, що судом першої інстанції при призначення йому додаткового покарання не враховано те, що позбавлення права керування транспортними засобами поставить його родину у скрутне матеріальне становище, оскільки він з родиною проживають в селі, поза межами міста, і використання автомобілю в інтересах сім`ї в умовах карантину та воєнного стану є єдиним засобом для пересування та у разі необхідності - евакуації родини для більш безпечних областей України. Вказує на те, що рішення суду в частині стягнення моральної шкоди прийнято в порушення вимог ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», без залучення в якості співвідповідача страхової компанії ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», визначеної договором страхування. Також зазначає про порушення його права на захист під час досудового розслідування, оскільки він не буз забезпечений належною правовою допомогою, що, на його думку, вплинуло на законність та обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині. Вказує, що наведені обставини залишились поза увагою апеляційного суду. Позиції учасників судового провадження Прокурор частково підтримав касаційну скаргу засудженого в частині вирішення цивільного позову. Мотиви Суду Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК, вид та розмір призначеного основного покарання в касаційній скарзі засудженим не оспорюються. Доводи засудженого про необґрунтоване призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, були предметом перевірки апеляційного суду. Суд апеляційної інстанції, стверджуючи про правильність рішення місцевого суду, в тому числі у частині призначення ОСОБА_6 додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК, зазначив, що місцевий суд врахував як особу винного, так і обставини кримінального правопорушення, яке сталося внаслідок порушення ОСОБА_6 вимог ПДР та потягло за собою тяжкі наслідки у виді спричинення потерпілому ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, а потерпілому ОСОБА_7 - тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що саме протиправні дії обвинуваченого, пов`язані з нехтуванням Правилами дорожнього руху України, призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, в наслідок чого було спричинено тяжкі тілесні ушкодження потерпілим, що свідчить про відсутність у обвинуваченого належних навиків керування транспортними засобами і застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами надасть йому можливість в разі бажання в подальшому керувати транспортними засобами додатково вивчити правила дорожнього руху та пройти додаткові навчання у відповідних навчальних закладах щодо покращення навиків керування. Апеляційний суд також зазначив, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації. При цьому Правилами дорожнього руху України регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. Відтак, на переконання колегії суддів, відсутні підстави вважати необґрунтованим рішення суду першої інстанції про доцільність призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, про що обвинувачений порушив питання у апеляційній скарзі. Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду. Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про порушення його права на захист під час досудового та судового розгляду, то вони є безпідставними. Так, положеннями чинного законодавства передбачено низку процесуальних гарантій, які забезпечують обізнаність обвинуваченого про його права та обов`язки. При цьому законодавець встановив обов`язковість такого інформування якомога швидше. Так, відповідно до ч. 8 ст. 42 КПК підозрюваному, обвинуваченому вручається пам`ятка про його процесуальні права та обов`язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення. Тобто законодавець встановив такі гарантії з метою забезпечення реалізації підозрюваним, обвинуваченим своїх прав, в тому числі права на захист, протягом всього кримінального провадження. Під час касаційної перевірки встановлено, що під час досудового розслідування, а саме при повідомлення ОСОБА_6 про підозру, а також перед допитом його в якості підозрюваного, останньому було роз`яснено його права та обов`язки як підозрюваному, у тому числі право на захист та вручено відповідну пам`ятку, про що останній засвідчив підписом (том 1 а.к.п. 209). В подальшому, під час допиту в статусі підозрюваного ОСОБА_6 в протоколі допиту відмовився від послуг захисника, про що також свідчить його власноручний підпис (том 1 а.к.п. 211). Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 345 КПК була вручена пам`ятка про права та обов`язки обвинуваченого та судом було з`ясовано питання чи зрозумілі вони йому, а також щодо необхідності їхнього роз`яснення, що підтверджується звукозаписом судового засідання від 16 лютого 2023 року. Будь яких клопотань про призначення йому захисника ОСОБА_6 не заявляв. Разом з тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду засуджений уклав договір з адвокатом ОСОБА_9 для здійснення його захисту в суді апеляційної інстанції. Відтак, на переконання колегії суддів касаційного суду в даному кримінальному провадженні суд першої інстанції під час судового розгляду не порушив право ОСОБА_6 на захист, адже його права, в тому числі на захист, неодноразово роз`яснювались останньому на різних стадіях цього кримінального провадження, яким він скористався лише на стадії апеляційного розгляду. Доводи засудженого про неправильне вирішення судами попередніх інстанцій цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції задоволено цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_7 -адвоката ОСОБА_10 та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 31 635 грн у відшкодування матеріальної шкоди та 70 000 грн у відшкодування моральної шкоди (всього 101 635 грн). Не погоджуючись з вироком місцевого суду в тому числі і в частині вирішення цивільного позву, засуджений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вказував на порушення місцевим судом вимог ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме не залучення в якості співвідповідача страхової компанії ПрАТ «СК «Арсенал Страхування». Апеляційний суд, в супереч ст. 419 КПК, вищезазначених доводів не перевірив та апеляційну скаргу ОСОБА_6 в цій частині залишив без розгляду. Своє рішення колегія суддів мотивувала тим, що розгляд провадження в суді першої інстанції було здійснено з урахуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК, під час якого засуджений ОСОБА_6 повністю визнав свою винуватість в чиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, в повному обсязі визнав заявлений щодо нього цивільний позов, що стало підставою для висновку апеляційного суду про залишення без розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 в частині його незгоди з цивільним позовом. З такими висновками апеляційного суду Верховний Суд не погоджується, з огляду на таке. Так, згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. З огляду на це при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування. При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 зазначених приписів закону місцевим судом не дотримано повною мірою, що не було враховано апеляційним судом при залишенні без змін вироку суду в частині цивільного позову. Зокрема, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, потерпілому ОСОБА_7 було заподіяно матеріальну та моральну шкоду. Одночасно цивільна відповідальність ОСОБА_6 на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/2537693 від 15 жовтня 2021 року. Цим полісом, в якому страхувальником є ОСОБА_11 , забезпечена відповідальність осіб перед потерпілими за участю керованого автомобіля марки «ВАЗ 21061» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ). Відповідно до договору страхування страхова компанія зобов`язується здійснити виплату страхового відшкодування в таких сумах: 260 000 грн за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю; 130 000 грн за шкоду, заподіяну майну. Також визначено франшизу в розмірі 2 600грн (т. 1, а.п.113). Тобто, з урахуванням наявності договору страхування, відповідальність у певних межах була покладена як на особу, яка застрахувала свою відповідальність, так і на страхову компанію. Згідно зі ст. 22 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). З моменту укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. При цьому, відповідно до положень ст. 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, МТСБУ) відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961- IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди повинен був врахувати, що на момент вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу було застраховано у ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» і був чинний договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Проте місцевий суд не зробив цього та дійшов передчасного висновку про стягнення з обвинуваченого у повному розмірі відшкодування заподіяної потерпілому моральної шкоди. За результатами перегляду вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК відповідних доводів апеляційної скарги засудженого належим чином не перевірив та без зазначення належних мотивів прийнятого рішення необґрунтовано погодився з визначеним місцевим судом порядком відшкодування потерпілій стороні заподіяної злочином шкоди. За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення щодо ОСОБА_6 у частині вирішення цивільного позову скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково. Вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2023 рокущодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову представника потерпілого ОСОБА_7 -адвоката ОСОБА_10 про стягнення із ОСОБА_6 шкоди скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції у порядку цивільного судочинства. У решті судові рішення залишити без зміни. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_12 ОСОБА_3