Постанова 4812 № 490/1920/21

05.07.23 22-ц/812/648/23 Єдиний унікальний номер судової справи: № 490/1920/21 Номер провадження № 22-ц/812/648/23 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 липня 2023 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Ієговською Анастасією Олександрівною на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Гуденко О.А., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного Товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в с т а н о в и л а: У березні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Лабик Р.Р. звернувся до суду з позовом до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», в якому просив стягнути з відповідача 38 400 грн як грошову компенсацію за понесені витрати на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника, страхове відшкодування моральної шкоди на суму 38 400 грн. Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 жовтня 2017 року в с. Іванівка Очаківського району Миколаївської області відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Кіа Ріо» р.н. НОМЕР_1 здійснила зіткнення з рейсовим автобусом «БАЗ А-07920». Внаслідок ДТП пасажир ОСОБА_3 , мати позивача, загинула від отриманих травм 16 жовтня 2017 року. В результаті було розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. Постановою слідчого від 31 серпня 2018 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях водіїв складу кримінального правопорушення. Проте, як передбачено діючим законодавством, майнова та моральна шкода, завдана ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовуються незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала. Згідно вимог ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування страховиком шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами, загальний розмір якого утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку; відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим), загальний розмір якого стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку; відшкодування витрат на поховання, загальний розмір якого стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку. 11 та 18 червня 2020 року відповідно до вимог ст. 35, 41 вказаного Закону представником позивача за довіреністю було надіслано на поштову адресу ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» повідомлення про ДТП та заяву про виплату страхового відшкодування. Однак, 17 липня 2020 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», листом від 13 липня 2020 року повідомило про відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки потерпіла в ДТП особа в розумінні п.37.1.1 ст. 37 цього Закону вчинила навмисні дії, спрямовані на настання страхового випадку, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Оскільки така відмова суперечить вимогам діючого законодавства, позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав. В подальшому, представник позивача надав суду позовну заяву до належного відповідача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», у якій просив стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 38 400 грн як грошову компенсацію за понесені витрати на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника, страхове відшкодування моральної шкоди на суму 38 400 грн. Щодо звернення до ПрАТ «СК ПЗУ Україна», то позивач зазначає, що ним не вживалося жодного досудового врегулювання, а прийнято рішення про звернення безпосередньо до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування зі страхової компанії, що відповідає висновку у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 465/4287/15 від 11 грудня 2019 року. Оскільки відсутні будь-які докази вини померлої у вчиненні ДТП, отже страховик зобов`язаний виплатити відшкодування шкоди замість завдавача шкоди ОСОБА_2 . Враховуючи, положення п.27.3 вказаного Закону України, моральну шкоду у розмірі, що дорівнює 12 мінімальним заробітним платам на час загибелі ОСОБА_3 ( 3200 грн) слід стягнути з страховика, що дорівнює 38 400 грн., на користь єдиної особи, яка має право на таке відшкодування - сина потерпілої. Також позивач поніс витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника матері на загальну суму 47 850 грн, що підтверджуються відповідними квитанціями, які також підлягають відшкодуванню страховиком - в межах граничної суми відшкодування відповідно до положень п.27.4 ст. 27 вказаного Закону України. Станом на момент ДТП відповідальність водія ОСОБА_2 за спричинену шкоду майну, життю, здоров`ю третіх осіб, була застрахована у відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК 5093798, який станом на час вчинення ДТП був діючим. Також зазначив, що очікує понести судові витрати при розгляді справи в суді першої інстанції у розмірі до 20 000 грн. Ухвалою суду від 21 липня 2022 року замінено неналежного відповідача ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на належного відповідача - ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна». Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що страховий випадок (ДТП) стався у жовтні 2017 року, а позов до суду до належного відповідача подано в червні 2021 року, тобто поза межами установленого законом трирічного строку, при цьому до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування позивач не звертався взагалі. Звертаючись до суду, позивач не посилається на те, що не звернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, а тому з огляду на вищевикладене підстав для задоволення позову немає. До того ж, аналізуючи вищенаведені норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суд зазначив, що страхувальник та потерпіла особа - це різні учасники вказаних страхових відносин. З самої юридичної природи відносин у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів слідує, що таке страхування відповідальності власників ТЗ передбачено саме за метою відшкодування шкоди, заподіяної при експлуатації ТЗ - третім особам , проте не самим страхувальникам. В даному ж випадку, і потерпілою особою внаслідок ДТП, і страхувальником за Полісом обов`язкового страхування є одна і та сама особа - ОСОБА_3 , а відтак позовні вимоги є безпідставні та задоволенню не підлягають. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ієговська А.О. посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги, що загибла ОСОБА_3 перебуває у статусі третьої особи, якій заподіяна шкода життю наслідком дії джерела підвищеної небезпеки. Зазначає, про те, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував умисел потерпілої або наявність в даному страховому випадку непереборної сили. На момент ДТП, яка відбулась 17 жовтня 2017 року, водієм була ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якої була застраховано, оскільки остання правомірно володіла забезпеченим транспортним засобом. Судом було порушено норми процесуального права, оскільки ні позивачем ні йог представником не було отримано відзив на позовну заяву та представник позивача не міг знати в передбачені законом терміни про необхідність заміни неналежного відповідача, чим порушив законні права та інтереси позивача на можливість надання відповіді на відзив відповідача та своєчасного залучення належного відповідача. Крім того, просили суд визнати поважними причини пропуску строку для пред`явлення вимог до належного страховика, оскільки при досудовому врегулюванні неналежним страховиком не було повідомлено про необхідність звернення до іншого страховика, а судом першої станції не було надіслано ні позивачу, ні його представнику відзиву на позовну заяву з інформацією про неналежного відповідача. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання сторони не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, від представника позивача - адвоката Ієговської А.О. надійшла заява про розгляд справи у її відсутність. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що відповідно до постанови від 31 серпня 2018 року про закриття кримінального провадження №12017150000000875 прийнятою слідчим СУ ГУНП України в Миколаївській області Пустовойт М.В., 14 жовтня 2017 року приблизно о 10.15 год. на автодорозі Т-1507 «Миколаїв - Парутино - Очаків» відбулася ДТП під час здійснення автомобілем Кіа Ріо, р.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 маневру обгону автобусу БАЗ А07920, р.н. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_4 - пасажир автомобіля Кіа Ріо ОСОБА_3 раптово для водія ОСОБА_2 схопила лівою рукою кермо автомобіля та, застосовуючи зусилля, здійснила його оборот вправо до низу. Внаслідок чого керований ОСОБА_2 , автомобіль Кіа Ріо здійснив поворот направо та контактування з автобусом БАЗ, після чого змінив напрямок руху ліворуч з послідуючим виїздом за межі проїзної частини ліворуч та здійснив наїзд на перешкоду (дерево). Водій ОСОБА_2 не мала технічної можливості уникнути ДТП. В результаті вищевказаної ДТП пасажир ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від отриманих тілесних пошкоджень загинула на місці пригоди. Аналізуючи матеріали кримінального провадження слідчий дійшов висновку, що вказана ДТП сталася внаслідок порушення пасажиром ОСОБА_3 вимог п.п. 5.2 г та п.п. 5.3 ПДР України, її дії знаходяться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали. В діях водія ОСОБА_2 не вбачається невідповідностей вимогам п. 13.1., 13.3 ПДР, а розгляд дій водія автомобіля Кіа Ріо в світлі вимог п. 12.3 ПДР є безпредметними, і тому з технічної точки зору його дії не знаходяться у причинному зв`язку з настанням ДТП. Кримінальне провадження закрито в зв`язку з відсутністю в діях водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , складу кримінального правопорушення (а.с.10-12). Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 18 жовтня 2017 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15). Причиною смерті ОСОБА_3 є - «тупа поєднана травма тіла з численними переламами кісток та внутрішньою кровотечею», що підтверджується довідкою про причину смерті від 16 жовтня 2017 року (а.с.16). Позивач ОСОБА_1 є сином потерпілою, інші особи першого ступеню спорідненості відсутні (а.с.17-22). 11 червня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мелех Д.О. звернувся до ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» з повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 38 400 грн (а.с.26-30). Згідно Квитанції до прибуткового касового ордеру від 05 червня 2020 року ОСОБА_1 сплатив за встановлення гранітного пам`ятника 47 850 грн (а.с.25). 17 червня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мелех Д.О. звернувся до ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 47 850 грн (а.с.31). Листом № 5296 від 13 липня 2020 року ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» заявнику - ОСОБА_5 відмовило у виплаті страхового відшкодування, посилаючись як на підставу відмови на п. 37.1.1. ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - навмисні дії, особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого (а.с.33). Крім того, у вказаному листі зазначено, що у ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК 5093798 застрахована цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 2106, номерний знак НОМЕР_1 . Між тим, у постанові про закриття кримінального провадження зазначено про участь в ДТП автомобіля марки Кia Pio номерний знак НОМЕР_1 . Так, дійсно, згідно з полісом № АК 7348309 від 04 серпня 2017 року обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, транспортний засіб «Кіа Ріо», д.н.з. НОМЕР_1 , страхувальник ОСОБА_3 , був застрахований в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та станом на 14 жовтня 2017 року був діючим. Розмір франшизи становить 0 грн, страхова сума за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 200 000 грн, майну - 100 000 грн (а.с. 171). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог. Між тим, з таким висновком суду погодитися не можливо з огляду на наступне. Загальний порядок та підстави відшкодування матеріальної та моральної шкоди визначені статтями 1166,1167 ЦК. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ст. 1168 ЦК). Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно ч.2 ст.1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Частиною третьою ст.1193 ЦК України передбачено, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) ( ч.1 ст. 1194 ЦК). Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон) є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1 Закону). За нормами статті 3 Закону обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Дана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду по справі №755/18006/15-ц у постанові від 04 липня 2018 року. Відповідно до якої, позивач повинен звернутися до страховика за відшкодуванням шкоди завданої у ДТП. Пунктом 22.1 ст. 22 Закону у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; 1.3. потерпілі -юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу; 1.4. особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду; 1.6. власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах; 1.7. забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована; Згідно ст. 4 цього Закону, суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі. Відповідно до ст. 5 цього Закону , об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. За змістом ст. 27 цього Закону, с трахове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, -МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. Як встановлено судом, страхувальником за полісом № АК 7348309 від 04 серпня 2017 року обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є транспортний засіб - автомобіль «Кіа Ріо», державний номерний знак НОМЕР_1 . Матеріали справи не містять відомостей про встановлення обставин того, що транспортний засіб, яким керувала ОСОБА_2 неправомірно заволоділа автомобілем, під час експлуатації якого скоїла ДТП. Так, відповідно до змісту частини першої статті 397 ЦК України володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Положеннями статті 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця. Під неправомірним заволодінням майна потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майна, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі. На підставі наведеного можна зробити висновок, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. При цьому будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом. Отже, власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом. У справі, яка переглядається, не встановлено обставин того, що ОСОБА_2 протиправно володіла транспортним засобом, що потрапив у пригоду. Згідно з пунктом 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Відповідно до визначень, які містяться у статті 1 Закону особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Отже, враховуючи наведене, слід дійти висновку про те, що у випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу. За таких обставин, встановивши, що внаслідок ДТП позивачу заподіяно шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілої, ДТП сталася за участі особи, яка керувала транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність пов`язана із експлуатацією якого застрахована у відповідача, а відтак така подія є страховою та у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу, шкоду, заподіяну смертю потерпілої. З урахуванням наведеного вимоги позивача до страхової компанії є обґрунтованими. Разом з тим, у підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Відповідно до підпунктів 37.1.1, 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Із аналізу наведених норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Як викладено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/17, провадження № 14-95цс20), Велика Палата Верховного Суду вважає, що стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За змістом статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій. Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань. Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). До сфери обов`язкового страхування належить цивільно - правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом N 1961-IV. Закон N 1961-IVрегулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). У Законі N 1961-IV детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика. У пункті 33.1.4 статті 33 Закону N 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону N 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону N 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає. Як викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 465/4287/15 від 11.12.2019 року - із аналізу наведених норм спеціального Закону N 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону N 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Разом з тим у Законі N 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі N 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону N 1961-IV не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону N 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Велика Палата Верховного Суду зазначає, жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, а не звернення до страховика не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування. Крім того, у страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV). Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що «у системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права». Як встановлено судом, страховий випадок (ДТП) стався в жовтні 2017 року, а позов до суду до належного позивача подано в червні 2021 року, тобто поза межами установленого законом трирічного строку, при цьому до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування позивач не звертався взагалі. Суд першої інстанції вірно зазначив, що не є поважною причиною пропуску присічного трирічного строку звернення з вимогою про виплату страхового відшкодування для правонаступників цієї особи незнання про наявність такого полісу чи помилка при перевірці чинності поліса внутрішнього ОСЦПВВТЗ, до того ж, позивач у позовній заяві не посилається на те, що не звернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування. Під час розгляду справи позивач також не заявляв клопотання про визнання поважними причин пропущення строку звернення до відповідача з вимогою про виплату шкоди, завданої внаслідок ДТП та поновлення такого строку. Посилання в апеляційний скарзі як на поважність причин пропуску строку на те, що судом першої інстанції не було надіслано, а ні позивачу, а ні його представнику відзиву на позовну заяву з інформацією про неналежного відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки вказаного відзиву матеріали справи не містять, а крім того, позивач звертаючись з уточненою позовною заявою до належного відповідача мав би зазначати про поважність причин про пропуск строку звернення з вимогою про відшкодування шкоди та просити про його поновлення. До того, ж ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 05 липня 2023 року представнику позивача - адвокату Ієговської А.О. було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів на підтвердження звернення водія ОСОБА_2 до відповідача про настання ДТП, яка мала місце 14 жовтня 2017 року. Отже, встановлене свідчить про те, що позивачем пропущено строк звернення з вимогою про виплату страхового відшкодування до відповідача у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню за пропуском строку. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, проте невірно зазначив мотиви такої відмови. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування рішення з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог. За таких обставин, рішення суду на підставі п.1ч.1 ст. 376 ЦПК України належить змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, залишивши без змін резолютивну частину оскаржуваного рішення. Оскільки оскаржуване рішення змінено тільки в частині мотивів його прийняття, то розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Ієговською Анастасією Олександрівною - задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без мін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: В.І. Темнікова Н.О. Тищук Повний текст постанови складено 10 липня 2023 року.