Постанова 4817 № 603/155/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 603/155/23Головуючий у 1-й інстанції Галіян І.М. Провадження № 22-ц/817/529/23 Доповідач - Дикун С.І. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2023 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Дикун С.І. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., з участю секретаря - Дідух М.Є. та сторін представника ОСОБА_1 - адвоката Брикара О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №603/155/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Монастириського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2023 року, ухвалену суддею Галіяном І.М., за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , служба у справах дітей Монастириської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, - В С Т А Н О В И В : У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Монастириського районного суду Тернопільської області із заявою про встановлення факту самостійного виховання старшим сержантом військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обгрунтування вимог посилається на те, що підставою для звернення його до суду стало те, що командиром військової частини НОМЕР_1 у погоджені рапорту заявника про звільнення з військової служби у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років - відмовлено, оскільки наявність підстав для звільнення з військової служби, визначеної абзацом 11 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» документально не підтверджена. Командиром військової частини НОМЕР_1 не визнається його право на звільнення з військової служби через сімейні обставини у відповідності з абзацом 11 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2023 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 ; Служба у справах дітей Монастирисської міської ради (Код ЄДРПОУ 43940645), вул.Шевченка буд.19 Чортківський район м.Монастириська Тернопільська область відмовлено. Роз`яснено заявнику право на звернення з позовною заявою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України до Тернопільського окружного адміністративного суду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу про відмову у відкритті провадження Монастирського районного суду Тернопільської області від «03» квітня 2023 року у справі за №603/155/23. Посилається на те, що оскаржувана ухвала є необгрунтованою Вважає, що ухвала про відмову у відкритті провадження Монастирського районного суду Тернопільської області є необґрунтованою та відсутні підстави для відмови у відкритті провадження . Суд першої інстанції помилково вважав, що встановлення факту самостійного виховання дитини до 18 років для звільнення з військової служби підлягає розгляду в адміністративному суді з підстав оскарження дій суб`єкта владних повноважень. Зазначає, що в аналогічних справах факт самостійного виховання дитини віком до 18 років був встановлений саме в порядку окремого провадження в судах цивільної юрисдикції. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Брикар О.М. підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Інші сторони в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про день та час слухання справи. Від військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника військової частини. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи Заслухавши пояснення представника заявника, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд виходив із тих обставин, що встановити факт самостійного виховання дитини до 18 років для звільнення з військової служби можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову. При цьому суд роз`яснив ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає в повній мірі, а тому колегія суддів погоджується із вищенаведеним висновком суду у даній справі. Судом встановлено , що ОСОБА_1 звернувся до Монастириського районного суду Тернопільської області із заявою про встановлення факту самостійного виховання старшим сержантом військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як вбачається зі змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, підставою для звернення заявника ОСОБА_1 до суду стало те, що командиром військової частини НОМЕР_1 у погодженні рапорту заявника про звільнення з військової служби у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років - відмовлено, оскільки наявність підстав для звільнення з військової служби, визначеної абзацом 11 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» документально не підтверджена. Командиром військової частини НОМЕР_1 не визнається право заявника на звільнення з військової служби через сімейні обставини у відповідності з абзацом 11 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Встановлення факту самостійного виховання дитини необхідно заявнику для реалізації права на звільнення з військової служби. (а.с.3) За змістом ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, закріпленими у ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. За змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин, що виникли у справі, правові висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.05.2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20), що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у вищевказаній постанові відступила від висновків, зроблених Касаційним цивільним судом у постановах: від 16 квітня 2020 року в справі № 210/3705/17 (провадження № 61-37673св18), від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19 (провадження № 61-22247св19), від 02 грудня 2020 року в справі № 212/5707/17 (провадження № 61-1281св19) та від 31 серпня 2022 року в справі № 592/13089/21 (провадження № 61-5213св22) щодо юрисдикції цієї категорії спорів. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що встановити факт самостійного виховання дитини до 18 років для звільнення з військової служби можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції щодо звільнення позивача із військової служби. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , з вказаних вище підстав. Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та підлягає скасуванню, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються наведеними висновками суду першої інстанції та встановленими у справі обставинами. У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, і підстав для її скасування з мотивів, наведених у скарзі, немає. За наведених вище обставин та підстав, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 367, 368, ч.6 ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Монастириського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 07 липня 2023 року. Головуюча Дикун С. І. Судді: Гірський Б.О. Храпак Н.М.