Постанова 4803 № 201/8701/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5183/23 Справа № 201/8701/21 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено Угоду про надання особистого кредиту № 501288925. Відповідно до умов зазначеного договору позивач зобов`язується надати відповідачеві кредит, а ОСОБА_1 зобов`язується в порядку та на умовах, що визначенні Договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах , що передбачені договором та додатком № 1 до нього, графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши ОСОБА_1 кредит, однак в порушення вимог умов Договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав в результаті чого утворилась заборгованість станом на 23 липня 2021 року у розмірі 451 157,4 грн, з яких 407 639,78 грн заборгованість за кредитом, 43517,62 грн заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 451 157,4 грн, з яких 407 639,78 грн заборгованість за кредитом, 43517,62 грн заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Вирішити питання стосовно судових витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2022 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ «СЕНС БАНК»звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2022 року, підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Відповідно до протоколу позачергових зборів загальних акціонерів АТ Альфа - Банк №2/2022 від 12.08.2022 року було прийнято рішення про перейменування банку на АТ Сенс Банк. Згідно статуту АТ Сенс Банк є правонаступником усіх прав та зобов`язань АТ «Альфа-Банк». 30.11.2022 року в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських, внесено відповідний запис №10006810700177055612. Таким чином Акціонерне товариство «Сенс Банк» набуло всіх прав за переданими йому активами, а також набув обов`язків до боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 13 січня 2021 року між Акціонерним товариством«Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено оферту на укладання угоди про надання кредиту № 501288925, сума кредиту 412 500 грн, процентна ставка 27% річних, строк кредиту 48 місяців. Відповідно до умов договору, відповідач зобов`язувався в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту. Згідно п. 2 договору, датою повернення кредиту є 13.01.2025 р. Зі змісту зазначеного кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 підтвердив своїм особистим підписом, що ознайомився та згоден з умовами, викладеними в публічній пропозиції та додатках до договору, що розміщена на веб-сторінці банку www.alfabank.ua. Також ознайомлений та особисто підписав додаток 1 до угоди Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням всіх супутніх послуг та Паспорт споживчого кредиту. Відповідно до Паспорту споживчого кредиту, фіксована процентна ставка річних за договором складає 26,00%. Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого АТ Альфа-Банк, відповідачем за кредитним договором не в повному обсязі сплачувалася сума кредиту, у зв`язку з чим, станом на 23 липня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 451 157,4 грн, з яких 407 639,78 грн заборгованість за кредитом, 43517,62 грн заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог через їх необґрунтованість та недоведеність. Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції, колегія не може. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 11 ч. 1 ч. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до правової позиції, викладеної у п.п. 20 - 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, частина 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, втратили чинність, проте аналогічним чином обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту передбачено частиною 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування». З матеріалів справи вбачається, що 13 січня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір (Оферта на укладення Угоди про надання особистого кредиту) № 501288925, за яким відповідачу надано споживчий кредит в сумі 412500 грн з фіксованою процентною ставкою за користування кредитом 27,0% річних з датою остаточного повернення кредиту 13.01.2025. Отже, кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, а відтак на спірні правовідносини розповсюджується Закон України «Про споживче кредитування». Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, представник відповідач посилається на те, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» банком не було дотримано вимог про повідомлення відповідача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Враховуючи, що кредитні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з укладенням договору від 13.01.2021, то спірні правовідносини, що стосуються дострокового повернення кредиту, врегульовані положеннями частини 4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування», якою визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. Як вбачається з паспорту споживчого кредиту від 13.01.2021 де в п. 7 зазначено: «Договором про споживчий кредит може бути встановлений обов`язок повідомлення кредитодавця про намір дострокового повернення споживчого кредиту з оформленням відповідного документа». Перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила, що матеріали справи не містять копії надісланої боржнику вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, з доказами її направлення, а відтак відсутні докази виконання позивачем вимог ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою врегульовано порядок дострокового погашення кредиту. Враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за споживчим кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а відповідачем таку вимогу було отримано. Тому, враховуючи, що за встановлених у цій справі обставин реалізації права кредитора на дострокове стягнення заборгованості у судовому порядку має передувати реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», колегія суддів дійшла висновку про передчасність позовних вимог АТ «СЕНС БАНК» про стягнення усієї суми заборгованості достроково. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розрахунку заборгованості станом на 23.07.2021 у відповідача існувала заборгованість на загальну суму 73789,31 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом, строк сплати якої настав відповідно до графіку, у розмірі 25991,47 грн та відсотків за користування кредитом 47787,94 грн. Відповідач не надає доказів виконання договірних зобов`язань у повному чи частковому обсязі. При цьому стороною відповідача вказаний розрахунок не спростовано. Враховуючи викладене, оскільки відповідач умови договору виконував неналежним чином, не сплачував визначені графіком щомісячні платежі, у зв`язку із чим за період з січня 2021 року по липень 2021 року утворилась заборгованість на загальну суму 73 789,31 грн., тому зазначена заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини по справі не встановив, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового про задоволення позовних вимог про стягнення всієї заборгованості. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 2767,10 грн. Керуючись ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2022 року- скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»заборгованість за договором № 501288925 від 31 січня 2021 року станом на 23.07.2021 року в розмірі 73789,31 грн., що складається з тіла кредиту - 25991,47 грн., відсотків по кредиту - 47787,94 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2767,10 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: