Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/8863/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 квітня 2023 року м. Чернівці справа № 727/8863/22 провадження №22-ц/822/254/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів Кулянди М.І., Одинака О.О. секретаря Скулеба А.І. з участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 учасники справи: позивач ОСОБА_3 відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 лютого 2022 року, головуючий у першій інстанції Гавалешко П.С. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_3 у жовтні 2022 року звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів. Зазначала, що між фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року через інтернет-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Здійснила оплату 14 серпня 2022 року в сумі 2499 грн. Отримала товар у відділенні компанії «Нова пошта» №9 у м.Чернівці 17 серпня 2022 року. 21 серпня 2022 року виявила, що ошийник працює з прив`язкою до карт місцевості, показує інформацію щодо вулиці, а не точні координати. Посилалася на те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не надано повної інформації про товар, який проданий, надавши інструкцію та гарантійний талон російською мовою, що спричинило придбання продукції, яка не має потрібних властивостей. Звернулася до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з претензією 26 серпня 2022 року та вимогою про розірвання договору купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року і повернення коштів, сплачених за товар. Просила розірвати договір між фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 2499 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 лютого 2022 року у позові відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким розірвати договір між фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 2499 грн. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Зазначає про неправильне застосування норм матеріального права, правовою підставою позову є положення п.1 ч.7 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції безпідставно зосередив свою увагу на вимогах ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів». Вказує, що просила розірвати договір через ненадання споживачеві повної інформації про продукцію, яка не має потрібних споживачеві властивостей, не обґрунтовувала позовні вимоги наявністю істотних недоліків товару. Відповідно до ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець, виробник, виконавець зобов`язані своєчасно надавати пробивачеві необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору. Надання інформації у технічній документації, на етикетці тощо іноземною мовою без перекладу в зазначеному вище обсязі слід розцінювати як відсутність необхідної інформації. Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки ведення переписки у месенджері російською мовою не означає володіння російською мовою у обсязі, достатньому для розуміння технічних термінів, іншої супровідної документації до товару крім російською мовою не було надано, інструкції у мережі Інтернет до пристрою немає, зверталась до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 із претензією. Крім того, ані в інструкції, ані в описі товару не зазначено, що прилад працює тільки з прив`язкою до карт місцевості, тобто не надано повної інформації про те, як саме працює товар, що саме мав на увазі продавець під фразою «від слідкувати точне місце розташування». Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві фізична особа-підприємець ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у позові ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для захисту права ОСОБА_3 у обраний спосіб розірвання договору між фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року та стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 грошових коштів. На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив про недоведеність ОСОБА_3 введення в оману під час придбання товару, не надання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість свідомого і компетентного вибору. При цьому суд першої інстанції вважав, що хоча складання інструкції та гарантійного талону російською мовою не відповідає вимогам статті 30 Закону України «Про забезпечення функціонування Української мови як державної», вказану мову покупець розуміє, остання, виявляючи сумлінність та обачність мала пред`явити вимогу продавцю про надання додаткової документації на товар або самостійно відшукати необхідну інформацію у мережі Інтернет. Крім того, суд першої інстанції, оцінюючи зміст інформації, розміщеної на офіційному сайті магазину «Добромаг» прийшов до висновку, що зазначені дані не є інформацією у розумінні статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів». Водночас суд першої інстанції послався на відсутність доказів, що ОСОБА_3 до початку використання товару зверталась до продавця (виробника, виконавця) за роз`ясненнями щодо правильності способу використання приладу, що саме відмова ОСОБА_3 від отримання допомоги при налаштуванні приладу призвела до некоректної роботи ошийника. Разом з тим судом першої інстанції вказано на недоведеність ОСОБА_3 , що придбаний товар має істотні недоліки, що надає право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми, наявність істотних недоліків, які виникли з вини виробника (продавця, виконавця). Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам не відповідає. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Встановлено, що між фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року через інтернет-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». На підставі меморіального ордеру №М8ЕСОРНІFМ від 14 серпня 2022 року ОСОБА_3 здійснено оплату в сумі 2499 грн. Відповідно до експрес-накладної компанії «Нова пошта» №20450574854882 ОСОБА_3 отримано товар у відділенні компанії «Нова пошта» №9 у м.Чернівці 17 серпня 2022 року. ОСОБА_3 звернулася до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з претензією 26 серпня 2022 року та вимогою про розірвання договору купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року і повернення коштів, сплачених за товар. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/1853/18 (провадження № 61-4205св21) вказано, що «відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту». Як роз`яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову При цьому згідно зі п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Відповідно до правил, встановлених п. 3 ч.2 ст.197 ЦПК України, суд заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них. За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Предметом позову ОСОБА_3 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є розірвання договору між фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року; стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 2499 грн. Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначалося невиконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 обов`язку надання повної інформації про товар, який проданий, надання інструкції та гарантійного талону російською мовою, що спричинило придбання продукції, яка не має потрібних властивостей. За змістом частини 1, 3 статті 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов`язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов`язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» інтернет-магазин - засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину. Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами. Встановлено, що фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинено договір купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року. Реалізація продукції здійснена фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 через інтернет-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку, є договором, укладеним на відстані. Права споживача в разі укладення договору на відстані регулюються статтею 13 Закону України "Про захист прав споживачів", яка є спеціальною для такого виду договорів. Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: 1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії; 2) основні характеристики продукції; 3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; 4) гарантійні зобов`язання та інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом продукції; 5) інші умови поставки або виконання договору; 6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8) період прийняття пропозицій; 9) порядок розірвання договору. У разі ненадання такої інформації суб`єкт господарювання несе відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону. Факт надання інформації відповідно до вимог частини другої цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку. Підтвердження інформації не вимагається, якщо послуга надається засобами дистанційного зв`язку і оплачується через оператора телекомунікаційних послуг. Відповідно до пунктів 4 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб, зокрема, мають право на: необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Відповідно до абзацу першого частини першої та абзацу першого, другого частини другої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Така інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), визначеним відповідними нормативно-правовими актами, у тому числі технічними регламентами, або прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування. Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв`язку. Згідно із абзацом першим-п`ятнадцятим частини першої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» інформація про продукцію повинна містити:1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; 3) дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об`єм тощо), умови використання; 4) відомості про вміст шкідливих для здоров`я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; 5) позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; 6-1) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров`ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї у відповідність, якщо законом чи відповідним технічним регламентом не встановлено інший порядок дій виробника (продавця) у таких випадках; 7) дату виготовлення; 8) відомості про умови зберігання; 9) гарантійні зобов`язання виробника (виконавця); 10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; 11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; 12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування. На підставі абзацу двадцятого частини першої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови. Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. За змістом частини першої, другої статті 6 Закону України «Про засади державної мовної політики» державною мовою України є українська мова. Українська мова як державна мова обов`язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються цим Законом. Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, науці, культурі, інших сферах суспільного життя. Частиною третьою статті 26 Закону України «Про засади державної мовної політики» передбачено, що маркування товарів, інструкції про їх застосування тощо виконуються державною мовою і регіональною мовою або мовою меншини. За рішенням виробників товарів поруч із текстом, викладеним державною мовою, може розміщуватися його переклад іншими мовами. Маркування товарів для експорту виконується будь-якими мовами. Відповідно до частини першої четвертої статті 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної » мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мов Підприємства, установи та організації всіх форм власності, фізичні особи - підприємці, інші суб`єкти господарювання, що обслуговують споживачів (крім випадків, встановлених частиною третьою цієї статті), здійснюють обслуговування та надають інформацію про товари (послуги), у тому числі через інтернет-магазини та інтернет-каталоги, державною мовою. Інформація державною мовою може дублюватися іншими мовами. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін. Суб`єкт електронної комерції, зареєстрований в Україні, під час своєї діяльності та в разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов`язаний забезпечити надання всієї інформації, визначеної Законом України "Про електронну комерцію", в тому числі щодо предмета електронного договору, державною мовою. Судом першої інстанції встановлено, що інформація, розміщена на офіційному сайті магазину «Добромаг» не відповідає вимогам, встановленим частиною першою статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів», не містить відомостей про дату виготовлення, умови зберігання, гарантійні зобов`язання виробника (виконавця), правила та умови ефективного і безпечного використання товару, строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 надано інформацію про товар, у тому числі через інтернет-магазини, у інструкції, гарантійному талоні російською мовою всупереч вимогам частини першої четвертої статті 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». З огляду на наведене висновки суду першої інстанції про недоведеність твердження ОСОБА_3 про не надання під час придбання товару необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечило можливість свідомого і компетентного вибору не відповідають обставинам справи. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не надано доказів на спростування того, що на момент укладення договору між фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року через інтернет-магазин на сайті була розміщена інформація про товар російською мовою. надано інформації про товар у інструкції, гарантійному талоні російською мовою. Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 , виявляючи сумлінність і обачність, мала зажадати від продавця додаткову документацію на товар або самостійно відшукати необхідну інформацію у мережі Інтернет не відповідають вимогам закону. Згідно зі пунктами першим, п`ятим частини першої статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; Згідно з пунктом першим частини сьомої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів»у разі, коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків. За змістом частин четвертої, сьомої статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару. У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору. До договору, укладеного на відстані, застосовуються положення, передбачені частинами п`ятою-дев`ятою статті 12 цього Закону. Відповідно до частин п`ятої-дев`ятої статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів" уразі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, споживач повинен повідомити продавця (виконавця) про місце, де продукція може бути повернена. Договором може передбачатися, що продукція або результати робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі розірвання договору також бути повернені поштою. Будь-які витрати, пов`язані з поверненням продукції, покладаються на продавця (виконавця). Продавець (виконавець) повинен відшкодувати витрати споживача у зв`язку з поверненням продукції. У разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, обов`язок споживача зберігати у себе продукцію припиняється по закінченні шістдесяти днів після її одержання. Якщо продавець (виконавець) не вживає заходів для повернення її собі протягом зазначеного періоду, така продукція переходить у власність споживача без виникнення зобов`язання з оплати її вартості. Якщо споживачеві не було надано документ (електронний документ), який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення обов`язків для споживача. У разі ненадання документа (електронного документа) або підтвердження інформації споживач повідомляє продавця (виконавця) про недійсність договору. Продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання такого повідомлення повинен повернути споживачеві одержані кошти та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв`язку з поверненням продукції. Для здійснення права на розірвання договору споживач повинен зберігати одержану продукцію у незміненому стані. Знищення, пошкодження або псування продукції, що сталося не з вини споживача, не позбавляє споживача права на розірвання договору. Зменшення вартості продукції внаслідок відкриття упаковки, огляду чи перевірки продукції не позбавляє права споживача на розірвання договору. У разі коли продавець (виконавець) або третя особа надала споживачеві кредит на суму коштів за договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями, такий кредит втрачає чинність у момент розірвання договору. Якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що для реалізації права на розірвання договору, укладеного на відстані, споживач повинен зберігати одержану продукцію у незміненому стані. Разом з тим знищення, пошкодження або псування продукції, що сталося не з вини споживача, не позбавляє споживача права на розірвання договору. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 591/2641/20 провадження № 61-17724св20. ОСОБА_3 , звертаючись до суду з позовом, зазначала, що надання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 інформації російською мовою, позбавило можливості отримати повну інформацію про товар, спричинило придбання продукції, яка не має потрібних властивостей визначення точного місцезнаходження кота. У матеріалах справи відсутні докази, що надання ОСОБА_3 неповної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) не спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 отримала товар у відділенні компанії «Нова пошта» №9 у м.Чернівці 17 серпня 2022 року відповідно експрес-накладної №20450574854882. ОСОБА_3 звернулася до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року і повернення коштів, сплачених за товар 26 серпня 2022 року, тобто протягом чотирнадцяти днів з моменту одержання товару. Ураховуючи, що ОСОБА_3 як споживач продукції не отримала від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у визначений законодавством спосіб інформації про товар, який реалізовано через інтернет-магазин, що спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розірвання договору та повернення оплати. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Частинами 1, 3 статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Статтею 134 ЦПК Українипередбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. У відповідності до пункту 1,2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Частинами першою - третьою статті 246 ЦПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Зі змісту статей 10 - 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. На підставі частини другої 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Зі змісту частини другої статті 134 ЦПК України вбачається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів. Таким чином відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений. У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18. ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Бутирська Н.М., до позовної заяви додано договір між адвокатом Бутирською І.А. та Симчич Н.М. про надання правової (правничої) допомоги від 24 сепрня2022 року №18/22. Водночас ОСОБА_3 надано акт, складений адвокатом Бутирською І.А. та Симчич Н.М., від 5 жовтня 2022 року №1-18/22, рахунок-фактуру від 5 жовтня 2022 року №1-18. Також у апеляційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Бутирська Н.М., заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. Разом з тим ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Бутирська Н.М., надано додаткову угоду №1 від 20 лютого 2023 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 24 серпня 2022 року №18/2, акт виконаних робіт від 22 лютого 2023 року №2-18/22, складений адвокатом Бутирською І.А. та Симчич Н.М., рахунок-фактуру №2-18 від 22 лютого 2023 року. Отже, заяву про розподіл судових витрат зроблено ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Бутирська Н.М., до закінчення судових дебатів. Згідно із частинами третьою, четвертою, п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 цього Кодексу). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (справа "East/West Alliance Limited" проти України") від 23 січня 2014 року). Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. На підставі п.3.1, 3.2 договору між адвокатом Бутирською І.А. та Симчич Н.М. про надання правової (правничої) допомоги від 24 серпня 2022 року №18/22 клієнт сплачує адвокату гонорар (винагороду) із розрахунку 500 грн. за 1 годину роботи адвоката. Виконання робіт оформлюється двостороннім актом виконаних робіт, після підписання якого адвокат виставляє клієнту рахунок. За статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 вказано, що: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Згідно із актом виконаних робіт від 5 жовтня 2022 року №1-18/22, складеного адвокатом Бутирською І.А. та Симчич Н.М., адвокатом надано послуги з вивчення та правового аналізу матеріалів справи, консультації щодо характеру спірних відносин та перспективи захисту прав клієнта тривалістю 30 хв., підготовки претензії клієнта тривалістю 1 год. 30 хв., підготовки позовної заяви тривалістю 2 год. загальною тривалістю 4 год. вартістю 2000 грн. Відповідно до акту виконаних робіт від 22 лютого 2023 року №2-18/22, складеного адвокатом Бутирською І.А. та Симчич Н.М., адвокатом надано послуги з підготовки апеляційної скарги тривалістю 4 год. вартістю 2000 грн. Встановлено, що адвокатом Бутирською І.А. в інтересах ОСОБА_3 складено позовну заяву на десяти аркушах тривалістю 2 години. Також адвокатом Бутирською І.А. в інтересах ОСОБА_3 підготовлено апеляційну скаргу на десяти аркушах тривалістю 4 години. Вбачається, що такі послуги, як вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, консультація щодо характеру спірних відносин та перспективи захисту прав клієнта тривалістю 30 хв., підготовки апеляційної скарги тривалістю 4 год. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг адвокатом Бутирською І.А., часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). Ураховуючи складність справи та виконаних адвокатом Бутирською І.А. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значення справи для ОСОБА_3 , реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), виходячи з конкретних обставин справи, ураховуючи принципи співмірності, а також відсутності клопотання відповідача щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає справедливим відшкодування ОСОБА_3 понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 1000 грн. Також колегія суддів вважає наявними підстави для стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції на суму 1000 грн. Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Бутирською І.А. обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру за відсутності клопотання відповідача щодо зменшення судових витрат. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Тому рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 листопада 2022 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 лютого 2022 року скасувати. Розірвати договір між фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 купівлі-продажу ошийника для котів MYOX MPT- 47 від 14 серпня 2022 року. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 2499 грн. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н. Ю. Половінкіна Судді М. І. Кулянда О. О. Одинак