Постанова Київський апеляційний суд № 756/1589/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/1589/25 Головуючий у суді І інстанції Діденко Є.В. Провадження № 22-ц/824/2374/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О. за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживачів, в с т а н о в и в: 03 лютого 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що 15 грудня 2024 року вона у мережі Інтернет (соціальна мережа Instagram) придбала у ФОП ОСОБА_1 зимовий пуховик в чорному кольорі у кількості одна одиниця за ціною 3 990,00 грн. Оплата вказаної суми підтверджується відповідною платіжною інструкцією. За умовами договору термін доставки товару становив 1-2 робочих дні, а обмін або повернення можливі протягом 3 робочих днів якщо товар не був у використанні, не має слідів носки, аромату парфумів тощо. 19 грудня 2024 року о 18:47 год. позивач отримала товар у відділенні «Нова Пошта», однак встановила його невідповідність щодо комфорту та функціональності, а також фасону виробу. У зв`язку з чим, в цей же день о 21:45 год. вона звернулась до продавця з вимогою повернення йому товару, а їй сплачених коштів. 20 грудня 2024 року сторони домовились, що: 1) позивач відправляє пуховик у коробці такого ж розміру, як отримала, 2) робить легке повернення через додаток «Нова Пошта», 3) протягом 1-3 днів після отримання і огляду товару відбудеться повернення коштів. 20 грудня 2024 року о 20:09 год. позивач відправила товар продавцю, який отримав його 22 грудня 2024 року о 15:32 год. 23 грудня 2024 року продавець через соціальну мережу Instagram повідомив покупця, що при прийомі товару було виявлено значне пошкодження - подряпину на пуховику, а тому його повернення неможливе, оскільки товар не підлягає подальшому продажу. Позивач, ознайомившись із надісланим відповідачем фото, не погодилась, оскільки на фото був зображений пуховик сірого кольору і подряпини не видно. Крім того, позивач вказувала, що товар продавцем було отримано у відділенні «Нова Пошта» за день до цього - 22 грудня 2024 року без зауважень, жодних ушкоджень товару при його отриманні не зафіксовано. Позивач повторно не прийняла товар і знову відправила його продавцю згідно з актом приймання-передачі, у якому вказано, що упаковка не пошкоджена, а товар із заводським браком. 29 грудня 2024 року відповідачу було направлено досудову вимогу про повернення коштів, однак вона відмовився їх повертати. З урахуванням наведених обставин, ОСОБА_2 просила суд розірвати договір роздрібної купівлі-продажу зимового пуховика в чорному кольорі у кількості одна одиниця, укладений між нею та ФОП ОСОБА_1 , стягнути з відповідача на її користь сплачені за цим договором грошові кошти в сумі 3 990,00 грн, а також понесені судові витрати. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року позовні вимоги задоволено. Розірвано договір роздрібної купівлі-продажу зимового пуховика в чорному кольорі у кількості одна одиниця, укладений 15 грудня 2024 року між ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_1 . Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені грошові кошти в сумі 3 990,00 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 14 000,00 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,00 грн. Не погоджуючись із цим судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Кононової О.С. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при розгляді справи в суді першої інстанції відповідач була позбавлена скористатись своїми правами, передбаченими статтею 43 ЦПК України, оскільки не була повідомлена про розгляд даного спору, а саме ні від суду, ні від позивача не отримувала процесуальні документи у справі. Наголошує, що сторони в досудовому порядку вирішили даний спір. Незважаючи на повернення товару позивачем в неналежному вигляді з пошкодженнями, а саме з подряпиною, відповідачем було повернуто ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 860,00 грн, оскільки вирахувано послуги доставки в сумі 130,00 грн. Після доведеної відповідної інформації позивач надала свої банківські дані для здійснення повернення коштів. Зазначене, на думку відповідача, свідчить, що ОСОБА_2 погодилась із сумою повернення коштів, у зв`язку з чим 24 лютого 2025 року саме в такому розмірі кошти були перераховані на її банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк». Після повернення речі договір вважається розірваним, а тому підстав звернення до суду за таких обставин у позивача не було. У відзиві на апеляційну скаргу позивач в особі представника - адвоката Кирієнко В.В. просить вказану апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів змінити, зменшивши їх розмір із 3 990,00 грн до 130,00 грн, а в іншій частині рішення залишити без змін. Зокрема вказує, що вимоги представника відповідача, викладені в апеляційній скарзі, визнає частково, а саме у частині повернення ФОП ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 3 860,00 грн. Натомість заперечує проти доводів щодо нібито відсутності предмету спору та необхідності закриття провадження у справі, оскільки вони не відповідають фактичним та правовим обставинам справи. Звертає увагу, що позов у даній справі був поданий ОСОБА_2 , коли їй кошти ще не були повернуті, відтак предмет спору безумовно існував на момент звернення до суду. Відповідач повернула кошти лише 24 лютого 2025 року після того, як 24 грудня 2024 року (засобами поштового зв`язку відправлено 29 грудня 2024 року) була направлена досудова вимога та вже після подання позову. Це підтверджує, що без вжиття заходів судового захисту порушені права позивача не були б відновлені. Крім того, повернення коштів відбулося неналежним чином, а саме позивачу було повернуто лише через два місяці 3 860,00 грн замість належних 3 990,00 грн, тобто 130,00 грн залишаються неповернутими. Дії відповідача щодо утримання коштів за доставку є неправомірними, а повернення товару та коштів відбулося лише після активних дій із захисту прав з боку позивача, що свідчить про визнання відповідачем вимог викладених у позові та порушення законодавства про захист прав споживачів. Таким чином, навіть після часткового повернення коштів предмет спору не зник і продовжує існувати. Також не погоджується із твердженнями відповідача про неспівмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн. Зазначає, що такий розмір судових витрат є співмірним та розумним, оскільки відповідає середньоринковій вартості юридичних послуг та обсягу виконаної роботи адвокатом. При цьому саме бездіяльність відповідача та її небажання добровільно виконати свої зобов`язання змусили позивача не лише звертатися до суду, але й нести додаткові витрати на адвоката. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, проведеному в режимі відеоконференції, представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Кононова О.С. підтримала аргументи апеляційної скарги, просила її задовольнити. ОСОБА_2 та/або її представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи сторона позивача повідомлена належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляла, тому колегія суддів дійшла висновку, що її неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї,колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Суд першої інстанції встановив, що 15 грудня 2024 року ОСОБА_2 у мережі Інтернет (соціальна мережа Instagram) придбала у ФОП ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) зимовий пуховик в чорному кольорі у кількості одна одиниця з капюшоном і поясом, розмір «М», за ціною 3 990,00 грн, що підтверджено електронним листуванням сторін та платіжною інструкцією № 0.0.4070238479.1 про оплату коштів. 19 грудня 2024 року о 18:47 год. позивач отримала придбаний товар у відділенні «Нова Пошта». 19 грудня 2024 року о 21:45 год. позивач через соціальну мережу Instagram звернулась до продавця з вимогою повернення товару і сплачених коштів, оскільки товар не підійшов їй за фасоном. 20 грудня 2024 року в електронному листуванні сторони домовились, що: 1) позивач відправляє пуховик в коробці такого ж розміру, як отримала; 2) робить легке повернення через додаток «Нова Пошта»; 3) протягом 1-3 днів після отримання товару і огляду відбудеться повернення коштів. 20 грудня 2024 року о 20:09 год. позивач відправила товар продавцю, який отримав його 22 грудня 2024 року о 15:32 год. 23 грудня 2024 року продавець через додаток Instagram повідомив покупця, що при прийомі товару було виявлено значне пошкодження - подряпину на пуховику, а тому неможливе його повернення, оскільки товар не підлягає подальшому продажу. Позивач, ознайомившись із наданим їй фото, не погодилась, зазначила, що на фото був зображений пуховик сірого кольору і подряпини не видно. 25 грудня 2024 року відповідачу направлено досудову вимогу про повернення коштів, однак відповідач відмовилася їх повертати. 31 грудня 2024 року позивач у відділенні «Нова Пошта» не прийняла товар і відправила його продавцю повторно згідно з актом приймання-передачі, у якому вказано, що упаковка не пошкоджена, а товар має заводський брак. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу був укладений між сторонами на відстані, а позивач в силу вимог частини четвертої статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» скористалась своїм правом розірвання договору упродовж чотирнадцяти днів з моменту отримання товару, який не підійшов їй за фасоном. В свою чергу, відповідач не виконала свій обов`язок з повернення позивачу коштів за товар в сумі 3 990,00 грн і доказів того, що при отриманні товару від покупця у відділенні «Нова Пошта» продавець зафіксував пошкодження товару, а також доказів такого пошкодження відповідачем суду не надано. Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд першої інстанції встановив, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу зимової куртки-пуховика на відстані. Ці обставини сторонами визнаються, отже нормативно-правове обґрунтування укладання такого договору в судовому рішенні апеляційного суду не наводиться. Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини третьої статті 698 ЦК України до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. Права споживача в разі укладення договору на відстані регулюються статтею 13 Закону України «Про захист прав споживачів», яка є спеціальною для такого виду договорів. За змістом частин четвертої статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару. Якщо відповідно до абзацу другого частини третьої цієї статті підтвердження інформації не вимагається, споживач може розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення. У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору. У справі, яка переглядається, судом встановлено, що покупець ОСОБА_2 повернула товар ФОП ОСОБА_1 31 грудня 2024 року, отже в силу вимог частини четвертої статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» договір роздрібної купівлі-продажу вважається розірваним і у продавця виник обов`язок повернути покупцю сплачені за товар кошти. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17). За таких обставин позовна вимога про розірвання договору купівлі-продажу зимової куртки-пуховика заявлена безпідставно і рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги. Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач кошти позивачу не повернула, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачених грошових коштів у розмірі 3 990,00 грн. Проте відповідач до суду апеляційної інстанції надала платіжну інструкцію № 499 від 24 лютого 2025 року, відповідно до якої кошти у розмірі 3 860,00 грн були повернуті нею позивачу 24 лютого 2025 року за вирахуванням вартості поштових витрат на пересилання товару. Колегія суддів визнала за можливе прийняти цей доказ в суді апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи не містять належних доказів отримання ФОП ОСОБА_1 копії позовної заяви чи ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі. Отже, відповідач не могла скористатись своїм правом на подання відзиву на позовну заяву із зазначенням наведених вище обставин. Позивач, у свою чергу, отримавши 24 лютого 2025 року від відповідача кошти у розмірі 3 860,00 грн, цього ж дня звернулась до районного суду із заявою про прискорення вирішення питання про відкриття провадження у справі. При цьому не вважала за потрібне повідомити суду про повернення їй коштів у розмірі 3 860,00 грн. З врахуванням наведеного, грошові кошти у розмірі 3 990,00 грн стягнуті з відповідача безпідставно. Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача 130,00 грн, які відповідач не повернула, колегія суддів виходить з такого. Як передбачено частиною сьомою статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів», до договору, укладеного на відстані, застосовуються положення, передбачені частинами п`ятою - дев`ятою статті 12 цього Закону. Відповідно до положень частини п`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, споживач має право повідомити продавця про місце, де продукція може бути повернена. Договором може передбачатися, що продукція або результати робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі розірвання договору також бути повернені поштою. Будь-які витрати, пов`язані з поверненням продукції, покладаються на продавця (виконавця). Продавець (виконавець) повинен відшкодувати витрати споживача у зв`язку з поверненням продукції. Таким чином, відповідач неправомірно не повернула позивачу 130,00 грн із вартості зимової куртки-пуховика, зарахувавши їх в оплату повернення товару, а тому ці кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про захист прав споживачів. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17). З огляду на необхідність проведення у цій справі нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, подання представником позивача заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, а також заявлення представником відповідача в апеляційній скарзі про намір подати документальне підтвердження понесених витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає за можливе на підставі абзацу 2 частини третьої статті 259, статті 246 ЦПК України вирішити питання остаточного розподілу судових витрат у справі у додатковому судовому рішенні після ухвалення постанови за результатами розгляду справи по суті. Враховуючи положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 130,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Питання розподілу судових витрат у справі вирішити у додатковому судовому рішенні після ухвалення постанови за результатами розгляду справи по суті. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий С.А. Голуб Судді: О.В. Борисова Д.О. Таргоній