Постанова Дніпровський апеляційний суд № 171/1270/19
від 28.06.2023НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4217/23 Справа № 171/1270/19 Суддя у 1-й інстанції - Чумак Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Хейло Я. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 червня 2023 року м.Кривий Ріг Справа № 171/1270/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Хейло Я.В., суддів Мірути О.А., Тимченко О.О., секретар судового засідання: Тимофєєва В.О., сторони: позивач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке постановлено суддею Чумак Т.А. у місті Апостолове Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07листопада 2022 року, - ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року Акціонерне Товариство «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 09.09.2008 року між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 991/08-КЛ/029. Відповідно кредитного договору відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені Договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши позичальнику кредит. У порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 11.06.2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 105 163,21 дол. США, а саме: строкова заборгованість 37187,01 дол. США; прострочена заборгованість 4336,75 доларів США; строкова заборгованість по нарахованих % - 1172,16 дол. США; прострочена заборгованість по нарахованих % - 62467,29 дол. США. Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, витрати по справі та встановити подальші нарахування відповідно до умов кредитного договору до моменту виконання рішення відповідно до п.10 ст.265 ЦПК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 4014,00 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник позивача Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи. Не погоджується з висновком суду та зазначає, що до дій, що свідчать про визнання боргу можуть бути, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій тощо. Посилається на те, що позовна давність переривалась в 2015 році, оскільки ПАТ «Укрсоцбанк» 28 травня 2015 року звернувся в постійно діючий Третейський суд при Асоціації Українських банків із позовною заявою до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 991/08-КЛ/029. 10 липня 2015 року за результатом зазначеного позову було ухвалено рішення , яким задоволено позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк». Крім того, на думку позивача, ОСОБА_2 були зроблені платежі : 26.08.2014 року, 21.09.2015 року та 27.02.2017 року, отже, станом на 27.02.2017 року строк загальної позовної давності, передбаченої статтею 275 ЦК України не минув. Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи Відповідач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу в якому просив закрити апеляційне провадження, як таке, що помилково відкрите, а у випадку не закриття апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Надав клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в апеляційні інстанції у розмірі 5000,00 грн. В судовому засіданні представник позивача наполягав на доводах апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду - скасувати. Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Лісовий Д.О. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, оскільки вона безпідставна та необґрунтована, просив залишити рішення суду без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що, 09.09.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») як кредитором та ОСОБА_1 як позичальником укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 991/08-КЛ/029, відповідно до якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит, на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пунктів 1.1.1,3.3.4,3.3.7,3.3.8 договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами траншами, зі сплатою 15.00 процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеному у додатку № 1 до цього договору в межах максимального ліміту заборгованості до 39996.00 доларів США з наступним графіком зменшення максимального ліміту заборгованості кожного 15 числа місяця, починаючи з жовтня 2008 року. Погашення траншів кредиту буде здійснюватися до 15 числа кожного місяця згідно графіку змін максимального ліміту заборгованості та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 08 вересня 2018 року. Позичальник зобов`язаний суворо дотримуватися положень цього договору, сплачувати проценти за користуванням кредиту та комісій в порядку, визначеному договором, своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному договором. Відповідно до п.4.4 вищевказаного договору позичальник у разі невиконання (неналежного виконання) обов`язків, визначених п.п.3.3.7,3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню) (т.1, а.с.4-9). 06.07.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 991/08-КЛ/029 від 09.09.2008 року, відповідно до якого внесено зміни, зокрема, до п.1.1.1 договору, згідно з яким надання кредиту здійснюється окремими частинами зі сплатою 15% річних а межах максимального ліміту заборгованості в сумі 43289,76 доларів США згідно графіку та кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 08.09.2023 року включно на умовах за цим договором. Відповідно до п.4 вказаної додаткової угоди сторони домовилися, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник в свою чергу зобов`язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного повідомлення кредитора (т.1, а.с.12-14). 08.12.2010 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 991/08-КЛ/029 від 09.09.2008 року, відповідно до якої сторони підтверджують, що залишок заборгованості за кредитом на дату укладення додаткової угоди складає 42623.76 доларів США, залишок заборгованості за нарахованими процентами 8344.12 доларів США. Додатковою угодою встановлено нову процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 15.86 відсотків річних, встановлено кінцевий термін повернення кредитної заборгованості 08.09.2028 року, а також встановлено порядок сплати процентів за користування кредитом і порядок погашення кредитної заборгованості позичальника (пункти 3-4.2 угоди). Відповідно до п.8 додаткової угоди № 2 до вищевказаного договору сторони домовились, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник в свою чергу зобов`язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного повідомлення кредитора (т.1, а.с.14-зворіт -17). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі та додаткових угодах до договору питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. Позивач зі своєї сторони виконав умови взятого на себе за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 991/08-КЛ/029 від 09.09.2008 року та додаткових угод до договору зобов`язання і надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі. Разом з тим, у порушення умов договору та додаткових угод до нього ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконав, допустивши прострочення повернення кредиту та відсотків за його користування, внаслідок чого у нього рахується заборгованість, що підтвердив відповідач у судовому засіданні. Згідно наданої позивачем довідки - розрахунку заборгованості станом на 11.06.2019 року ОСОБА_1 має заборгованість на загальну суму 105163.21 доларів США, що еквівалентно 2773681.99 грн., з яких: строкова заборгованість 37187.01 доларів США, що еквівалентно 980808.21 грн., прострочена заборгованість 4336.75 доларів США, що еквівалентно 114381.88 грн., строкова заборгованість по нарахованих % - 1172.16 доларів США, що еквівалентно 30915.75 грн., прострочена заборгованість по нарахованих % - 62467.29 доларів США, що еквівалентно 1647576.15 грн. (т.1, а.с.18). 17.04.2013 року позивачем направлено лист-вимогу відповідачу про стягнення заборгованості, в якому зазначено, що заборгованість відповідача станом на 17.04.2013 року становить 66853.19 доларів США, що еквівалентно 534357.55 грн., та відповідачу запропоновано в строк до 20.05.2013 року сплатити заборгованість у добровільному порядку (т.1, а.с.46). Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 17.04.2013 року заборгованість відповідача перед банком складає 68247.25 доларів США, що еквівалентно 545500.27 грн., з яких заборгованість за кредитом складає 42623.76 доларів США, заборгованість за відсотками 24248.21 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту 121.96 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення відсотків 1253.32 доларів США. Зі вказаного розрахунку встановлено, що відповідачем здійснено один платіж в сумі 333 долари СШ в рахунок погашення заборгованості за кредитом 28.10.2008 року, крім того, відповідачем здійснено 18 платежів в рахунок погашення нарахованих відсотків на загальну суму 6092.95 доларів США, останній платіж здійснено 31.01.2013 року (т.7, а.с.222-227). Позиція апеляційного суду Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» - залишити без задоволення. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року - залишити без змін. Мотиви з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимогі заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що, оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено на 20 травня 2013 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав. Банк мав право з 20 травня 2013 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, тобто до 20 травня 2016 року, однак позовну заяву подав до суду 10 липня 2019 року, тобто з пропуском строку звернення до суду з такими вимогами. Суд першої інстанції врахував ту обставину, що відповідачем подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог позивача, та дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в зв`язку зі спливом позовної давності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Відповідно до частини 1статті 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором. Згідно зі статтею 625 ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ст. 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до п.1.1.1. спірного Договору, погашення кредиту здійснюється до 15 числа кожного місяця, починаючи з жовтня 2008 року. Згідно п.п.3.3.7 спірного Договору , позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання Кредиту в порядку визначеному п.п.1.1.1., 2.4.,2.10 цього Договору. Відповідно до п.4.4 вищевказаного договору позичальник у разі невиконання (неналежного виконання) обов`язків, визначених п.п.3.3.7,3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Згідно графіку погашення кредиту також передбачено, що погашення кредиту здійснюється до 15 числа кожного місяця, починаючи з жовтня 2008 року. Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2013 року позивачем направлено лист-вимогу відповідачу про стягнення заборгованості, в якому зазначено, що заборгованість відповідача станом на 17.04.2013 року становить 66853.19 доларів США, що еквівалентно 534357.55 грн., та відповідачу запропоновано в строк до 20.05.2013 року сплатити заборгованість у добровільному порядку (т.1, а.с.46). Як вбачається з вказаного листа, Банк посилаючись саме на пункт 4.4. спірного Договору зазначає, що станом на 17.04.2013 року строк повернення заборгованості зі спірного договору вже настав. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що після зміни строку виконання зобов`язання до 20 травня 2013 року, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4 додаткової угоди № 1 та пункту 8 додаткової угоди № 2 позичальник був зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягали виконанню, тобто вірним є розрахунок заборгованості, визначений станом на 17.04.2013 року та, з урахуванням невиконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань з погашення кредиту, позивач обґрунтовано порушив питання про стягнення заборгованості за кредитним договором. ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)). Відповідно до статей 256,257,261,267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Банк мав право з 20 травня 2013 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, тобто до 20 травня 2016 року, однак позовну заяву подав до суду 10 липня 2019 року, тобто з пропуском строку звернення до суду з такими вимогами. Отже, правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в зв`язку зі спливом позовної давності, врахувавши ту обставину, що відповідачем подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог позивача. Доводи апеляційної скарги щодо переривання строків позовної давності у 2015 році, зверненням ПАТ «Укрсоцбанк» в постійно діючий Третейський суд при Асоціації Українських банків із позовною заявою до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 991/08-КЛ/029, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки подання позову з недодержанням правил підвідомчості не перериває перебігу такого строку. Звернення позивача до третейського суду не перериває перебігу позовної давності, оскільки за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред`явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, положень ЦПК України. Подання позову з порушенням правил підвідомчості справ не перериває цього перебігу. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 756/10046/16-ц. Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі на сплату ОСОБА_2 платежів, а саме 26.08.2014 року, 21.09.2015 року та 27.02.2017 року, що, на думку позивача, свідчить що строк загальної позовної давності, передбаченої статтею 275 ЦК України не минув, колегія суддів зазначає наступне. Ні у суді першої, а ні у суді апеляційної інстанції позивачем не надано доказів на підтвердження таких дій відповідача, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Враховуючи, що відповідач категорично заперечує, що він робив вказані платежі, також матеріали справи не містять письмових доказів надання відповідачем згоди або доручення іншій особі на вчинення цих дій, твердження позивача щодо сплати саме відповідачем вказаних платежів не свідчать про визнання ним свого боргу і не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності. Надання позивачем одного лише розрахунку заборгованості недостатньо для підтвердження факту переривання позовної давності без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу саме боржником, оскільки останній заперечує вчинення цих дій (правова позиція, викладена у постанові ВСУ від 23.11.2016 року у справі № 6-2104цс16). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від10 лютого 2010 року). За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Розподіл судових витрат Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи висновки апеляційного суду за результатами розгляду справи, судові витрати новому розподілу не підлягають. Щодо клопотання відповідача ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. на користь відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи. За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Частинами 1,2 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Вирішуючи питання про відмову у стягненні судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, мотивуючи відмову тим, що позивачем не надано жодних письмових доказів на підтвердження понесення цих витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Адвокатом відповідача ОСОБА_1 Лісовим Д.О. надано на підтвердження понесених відповідачем витрат на послуги адвоката на стадії апеляційного розгляду: договір № 3 про надання правової допомоги від 05 серпня 2019 року, додаткову угоду № 1 до Договору № 3 від 05 серпня 2019 року про надання правової допомоги від 13 грудня 2020 року, додаткову угоду № 2 до Договору № 3 від 05 серпня 2019 року про надання правової допомоги від 31 грудня 2022 року, додаткову угоду № 4 до Договору № 3 від 05 серпня 2019 року про надання правової допомоги від 22 травня 2023 року, квитанцію від 25 травня 2023 року № 91, прибутковий касовий ордер № 91 від 25 травня 2023 року, акт здачі-приймання послуг № 12 до договору № 3 від 05 серпня 2019 року від 25 травня 2023 року, ордер № 1194332 Серія АЕ від 20 квітня 2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 3712, посвідчення адвоката України № 1359 від 08.06.2018 року. Колегія суддів, з урахуванням наведених вище норм права та з урахуванням конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, вважає обґрунтованими вимоги щодо відшкодування за рахунок позивача понесених відповідачем у даній справі судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» - залишити без задоволення. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року - залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 03 липня 2023 року. Головуючий: Судді