Постанова Київський апеляційний суд № 757/6310/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 757/6310/20 Головуючий у І інстанції - Новак Р.В. апеляційне провадження №22-ц/824/8109/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С., за участю секретаря Линок В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування квартирою,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року позивачізвернулися до суду з позовом до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування квартирою. Позовна заява мотивована тим, що 02 травня 2002 року Головним управлінням охорони здоров`я видано ордер №559 на житлову площу у гуртожитку, площею 56,1 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 та членам її сім`ї:ОСОБА_1 - чоловік, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_5 - син. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29 травня 2002 року №1071 статус зазначеного гуртожитку змінено на житловий будинок із загальними квартирами, однак ОСОБА_4 та іншим членам її сім`ї ордер зі зміною статусу гуртожитку на жилий будинок з загальними квартирами видано не було. 03 листопада 2006 року Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією на підставі розпорядження Печерської районної державної адміністрації від 30 жовтня 2006 року №134, ОСОБА_4 видано ордер на право зайняття жилого приміщення, за адресою: АДРЕСА_2 на сім`ю з чотирьох осіб: ОСОБА_5 - син, ОСОБА_6 - невістка, ОСОБА_7 - онук, яку вони згодом приватизували у рівних частинах та знялися з квартирного обліку. Позивачі зазначали, що на них вказаний ордер не видавався, участі у приватизації вони не брали, залишилися проживати у квартирі АДРЕСА_3 . У грудні 2019 року вони звернулися до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про закріплення за ними вищезазначеної квартири, однак отримали відмову з посиланням на те, що позивачі не перебувають на квартирному обліку. Проте вони на законних підставах були вселені у гуртожиток, тривалий час у ньому проживають, іншого житла не мають. Посилаючись на викладене, просили суд визнати за ними право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_4 . Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року у задоволенні відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі втратили право користування квартирою АДРЕСА_3 у зв`язку із втратою ОСОБА_4 права користування на підставі зайняття іншої квартири. Факт реєстрації позивачів у спірній квартирі не є підставою для визнання за ними права користування. Суд послався на правовий висновок, висловлений Верховним Судом України у постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, в якому зазначено, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. В апеляційній скарзі представник позивачів просив скасувати рішення суду і постановити нове судове рішення про задоволення позову. Уважав, що суд дійшовпомилкового висновку про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог скарги послався на те, що розпорядження Печерської районної у м. Києві ради від 07 березня 2006 року № 105-р було прийнятоу комунальну власність територіальної громади Печерського району м. Києва з комунальної власності територіальної громади м. Києва житловий комплекс та службове житло поАДРЕСА_5 , що закріплений за територіальним медичним об`єднанням Печерського району. Зобов`язано комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва прийняти житловий комплекс по по АДРЕСА_5 в оперативне управління та оприбуткувати його на балансі підприємства, забезпечивши його належне утримання. Вказаним розпорядженням було також зобов`язано Печерську районну у м. Києві державну адміністрацію видати ордери у встановленому порядку мешканцям, які проживають, зареєстровані у гуртожитку по вищевказаній адресі та перебувають на квартирному обліку. Тому вважають, що Печерська районна у м. Києві державна адміністрація уповноважена видати ордери мешканцям гуртожитку у зв`язку зі зміною статусу на жилий будинок із загальними квартирами, а отже є належним відповідачем у даній справі. Також зазначено, що ні ОСОБА_4 , ні позивачам на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29 травня 2002 року № 1071 не було видано ордер зі зміною статусу гуртожитку на жилий будинок із загальними квартирами. Згодом, ордер на інше житлове приміщення отримала тільки частина сім`ї ОСОБА_8 , а позивачі продовжували проживати і користуватися житловою площею у гуртожитку. З урахуванням наведеного зазначають про те, що квартира № 4 за вищевказаною адресою має бути визнана за позивачами на праві користування, оскільки вони не просять надати їм нове житло, а закріпити за ними те житло, яким вони користуються на підставі ордера ще з 2002 року. При цьому посилалася на відповідну правову позицію Верховного Суду. Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника позивачівзадоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року змінено у мотивувальній частині, викладено його в редакції цієї постанови. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 15 березня 2023 рокупостанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у звязку з порушенням норм процесуального права апеляційним судом, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази. Новим апеляційним розглядом встановлено, що 05 жовтня 1985 року Ківшоватською сільською радою Таращанського району Київської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 02 травня 2002 року Головним управлінням охорони здоров`я видано ордер №559 на житлову площу у гуртожитку, площею 56,1 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 та членам її сім`ї:ОСОБА_1 - чоловік, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_5 - син. 03 листопада 2006 року Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією ОСОБА_4видано ордер №000833 Серія Б на право зайняття з сім`єю з 4 людей: ОСОБА_5 - син, ОСОБА_6 - дружина сина,ОСОБА_7 - онука) квартируАДРЕСА_7 (а.с. 27). В подальшому ця квартира була зареєстрована на праві власності за вказаними особами (а.с. 29-30). Разом із тим, позивачі продовжили проживати у вищезазначеному гуртожитку, якому, згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29 травня 2002 року № 1071, було змінено статус гуртожитку на жилий будинок із загальними квартирами та який перебуває в оперативному управлінні комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва. Згідно з пунктом 2 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29 травня 2002 року №1071 «Про використання жилих приміщень в жилому будинку АДРЕСА_8 та у будинку АДРЕСА_9 за цільовим призначенням» адміністрації та профспілкові комітети Київської міської клінічної лікарні №2 та територіального медичного об`єднання Печерського району зобов`язані надати жилі приміщення у жилому будинку АДРЕСА_8 та у жилому будинку АДРЕСА_9 , в яких ліквідується статус гуртожитку, мешканцям, які проживають, зареєстровані в них та перебувають на квартирному обліку (а.с. 31). Відповідно до пункту 2 Розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 21 серпня 2004 року №1061 «Про присвоєння номерів жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_9 зобов`язано відділ обліку та розподілу житлової площі районної державної адміністрації видати ордери на жилі приміщення, яким присвоєно номери, за наявності правових підстав та з врахуванням законності проживання громадян (а.с. 108). Отже, згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29 травня 2002 року №1071 було змінено статус гуртожитку на жилий будинок із загальними квартирами в будинку АДРЕСА_5 . Відповідно із зміною статусу гуртожитку на жилий будинок із загальними квартирами, кімнати в гуртожитку № АДРЕСА_10 . Згідно з клопотанням Центральної районної поліклініки Печерського району міста Києва від 06 серпня 2003 року №367 до голови Печерської районної ради ОСОБА_9 , адміністрація поліклініки первинна профсоюзна організація порушила питання щодо виділення ордеру для постійної прописки фельдшера-лаборанта ОСОБА_4 у гуртожитку АДРЕСА_5 , у зв`язку із передачею гуртожитку на баланс комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва (а.с. 47). Ордер на зайняття квартириАДРЕСА_3 ОСОБА_4 не видавався. ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 з 12 травня 1991 року. Листом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі ордера на зайняття спірної квартири, оскільки останні не перебувають на квартирному обліку (а.с. 38-39). Встановлено і це підтверджено поясненнямиПечерської районної в м. Києві державної адміністрації про те, що відповідач по суті оспорює й не визнає право позивачів користуватися спірним житлом. Отже, спір у сторін по справі наявний. Разом з тим встановлено, що у пункті 3 Розпорядження Київської міської державної адміністраціївід 29 травня 2002 року №1071 «Про використання жилих приміщень в жилому будинку АДРЕСА_8 та у будинку АДРЕСА_9 за цільовим призначенням» зобов`язано Дніпровську та Печерську районні в місті Києві державні адміністрації затвердити рішення адміністрацій та профспілкових комітетів Київської міської клінічної лікарні №2 та територіального медичного об`єднання Печерського району про надання жилих приміщень згідно з пунктом 2 цього розпорядження та видати мешканцям ордери у встановленому порядку. Проте, цього обов`язку відповідач не виконав. Згідно статей 9, 61, 64, 65, 109 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У осіб, які вселились до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення , якщо особи проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 11 липня 2012 року у справі №6-60цс12). Таким чином, встановлено, що позивачі були вселені у кімнати АДРЕСА_11 , які в подальшому стали квартирою №4 , на відповідній правовій підставі - ордеру №559 від 02 травня 2002 року і набули рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням. Проте, у зв`язку із зміною статусу з гуртожитку на жиле приміщення відповідач не виконав пункт 3 Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29 травня 2002 року №1071 «Про використання жилих приміщень в жилому будинку АДРЕСА_8 та у будинку АДРЕСА_9 за цільовим призначенням», яким булозобов`язано Дніпровську та Печерську районні в місті Києві державні адміністрації затвердити рішення адміністрацій та профспілкових комітетів Київської міської клінічної лікарні №2 та територіального медичного об`єднання Печерського району про надання жилих приміщень згідно з пунктом 2 цього Розпорядження та видати мешканцям ордери у встановленому порядку. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанціїне відповідає. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частина перша статті 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частина п`ята статті 12 ЦПК України покладає на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки (стаття 12 ЦПК України). Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень. Отже, особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання із відповідним доведенням обставин, що стали причиною для звернення з позовом до суду. У той час, як суд зобов`язаний з`ясувати, в чому саме полягає порушення прав позивача. Таким чином, реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 5 ЦПК України), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. У справі, яка переглядається, предметом спору є визнання за позивачами права користування квартирою, яке в них виникло на законних підставах, але не визнається відповідачем. Оскільки позивачами це право вже набуто, воно не може ставитись в залежність від таких обставин, чи перебувають вони на квартирному обліку. Вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому, саме до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду пунктом 10 частини першої статті 15 ЖК України віднесено видачу ордера на жилі приміщення. Відповідно до частин першої, другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Таким чином позов преявлений до належного відповідача (справи у подібних правовідносинах Верховного Суду: №6-60цс12, постанова від 11 липня 2012 року; справа №200/18858/16-ц, постанова від 20 червня 2018 року). Враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову як обґрунтованого. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 - задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування квартирою - задовольнити. Визнати право користування за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_3 . Стягнути з Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожному по 3 787,8 грн судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник