Постанова Київський апеляційний суд № 759/1836/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2023 року місто Київ. Справа № 759/1836/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9722/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Шкоріна О.І. секретар судового засідання Ковальова В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Святошинськогорайонного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року у складі Судді Клочник А.С. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів,- ВСТАНОВИВ : У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив з дня звернення до суду зняти із ОСОБА_2 обов`язок сплачувати (припинити стягнення) згідно з судовим наказом Святошинського районного суду м. Києва виданого 22 березня 2019 року, справа №759/5005/19 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року провадження по справі за позовом ОСОБА_2 закрито. Вирішено питання про повернення судового збору. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 03 травня 2022 року, згідно поштової відмітки, подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції, прийнята з невідповідністю висновків суду про відсутність предмету спору обставинам справи, а також порушенням та неправильним застосуванням статті 2, частин першої та другої статті 18, статті 160, пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України. Зауважує, що незважаючи на повернення виконавчого документу неврегульовані питання між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишились, оскільки згідно з судовим наказом у ОСОБА_2 залишається обов`язок сплачувати аліменти у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) щомісяця, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення заяви про видачу судового наказу, тобто із 13 березня 2019 року, до досягнення повноліття дитини, а отже наявний і предмет спору. 18 квітня 2023 року ухвалою Київського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у даній справі та встановлено учасникам справи строк для подачі ними відзиву на апеляційну скаргу в п`ятиденний строк з моменту отримання даної ухвали. Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_2 доводи скарги підтримав. Відповідач ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення скарги. Заслухавши пояснення сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому потрібно надавати сутнісного, а не формального значення. Предметом спору є об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити певне судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, неіснування (відсутність) предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у разі припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем [пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 18/266, (провадження № 12-186звг19)]. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначила, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення. Закриваючи провадження у справ суд першої інстанції виходив з того, що станом на день розгляду справи постановою державного виконавця від 20 березня 2023 року №58883181 виконавчий документ повернуто стягувачу, у зв`язку з чим між сторонами не залишилося неврегульованих питань, тому суд вважав, що предмет спору між сторонами відсутній, а провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів підлягає закриттю. Однак колегія суддів вважає такі висновки суду необґрунтованими з таких підстав. 22 березня 2019 року Святошинським районним судом у справі №759/5005/19 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4заробітку(доходу) боржника щомісяця, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення заяви про видачу судового наказу, тобто із 13 березня 2019 року, до досягнення дитиною повноліття (а.с. 9, том 1). 15 квітня 2019 року головним державним виконавцем голосіївського районного ВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві Половцем А.М. відкрито виконавче провадження на підставі судового наказу №759/5005/19 (а.с.28,29, том 2). 20 березня 2023 року державним виконавцем Голосіївського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Куц О.В. виконавчий документ, судовий наказ №759/5005/19 виданий 10 квітня 2019 року Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4заробітку(доходу) боржника щомісяця, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення заяви про видачу судового наказу, тобто із 13 березня 2019 року, до досягнення дитиною повноліття повернуто стягувачу. Роз`яснено, що виконавчий документ може бути пред`явлено до виконання в строк до 20 березня 2037 року (а.с.99-100 том 2) Підставою для повернення вказаного виконавчого документа є п.1 ч.1 ст.37 закону України «Про виконавче провадження». Згідно п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Згідно ч.5 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди. Процесуальними нормами ч. 4 ст. 273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Відповідно ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч.1,ч.2 статті 18 ЦПК України, яка регламентує обов`язковість судових рішень, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Отже, враховуючи те, що ОСОБА_3 в межах строку пред`явлення судового наказу №759/5005/19 до виконання може пред`явити його до виконання відсутні підстави вважати, що між сторонами не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Тому відсутні підстави для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Позивач просив припинити стягнення з нього аліментів на підставі судового наказу, спір між сторонами залишився не вирішеним. Таким чином, суд першої інстанції не повно та не всебічно дослідив матеріали справи, та дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі. Відповідно до положень ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. З огляду на те, що оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню, її слід скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 червня 2023 року. Головуючий О.В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.І. Шкоріна