Постанова Харківський апеляційний суд № 621/2124/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 21 червня 2023 року м. Харків Справа № 621/2124/22 Провадження № 22-ц/818/1098/23 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря судового засідання : Гармаш К.В., Учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Управління поліції охорони у Харківській області, третя особа: О.П. начальник управління поліції охорони в Харківській області Лукавенко Юрій Петрович, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Харківській області, третя особа: О.П. начальник управління поліції охорони в Харківській області Лукавенко Юрій Петрович про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 березня 2023 року, ухвалене суддею Бібіком О.В., - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони у Харківській області, третя особа: О.П. начальник управління поліції охорони в Харківській області Лукавенко Юрій Петрович про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду. В обгрунтування позову зазначає, що з квітня 2022 року він працював на посаді охоронця 1 розряду взводу охорони об`єктів та публічної безпеки Зміївського міського відділення Управління поліції охорони в Харківській області. 26 серпня 2022 року його було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що він дізнався після того, як на його номер телефону надійшов витяг з наказу. Вважає звільнення незаконним, оскільки не з`явився на роботу 18 серпня 2022 року і у подальшому не з`являвся у зв`язку з хворобою, про що повідомляв керівництво по телефону, однак його повідомлення про поважність причин невиходу на роботу були проігноровані, пропозицій надати пояснення про причини неявки від керівництва не надходило. У зв`язку з чим просить суд: визнати його звільнення з посади охоронця 1 розряду взводу охорони об`єктів та публічної безпеки Зміївського міського відділення Управління поліції охорони в Харківській області незаконним; поновити його на посаді охоронця 1 розряду взводу охорони об`єктів та публічної безпеки Зміївського міського відділення Управління поліції охорони в Харківській області; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 293,98 грн; стягнути з відповідача на його користь компенсацію за спричинену незаконним звільненням моральну шкоду в розмірі 15 000грн; стягнути судові витрати. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 27 березня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд у справі про поновлення на роботі, звільненого на підставі п.4 ст.40 КЗпП України повинен був перевірити його доводи про поважність причин відсутності його на роботі. При цьому, на підтвердження доказів про відсутність на роботі за станом здоров`я суд може взяти до уваги як медичні документи, так і інші докази, в тому числі показання свідків. Вказує, що він не вийшов на роботу у зв`язку з хворобою, факт якої підтверджується медичною документацією. У відзиві на апеляційну скаргу О.П. начальник управління поліції охорони в Харківській області Лукавенко Ю.П. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що позивач фактично допустив прогул не вийшов на роботу за відсутності для цього поважних причин. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 в період з 18 серпня 2022 року по 26 серпня 2022 року був відутній на робочому місці та не виконував свої посадові обов`язки, без поважних причин, тому звільнення останнього відповідачем на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України є законним та обгрунтованим, а отже відсутні правові підстави для поновлення його на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Згідно частини 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Статтею 233 КЗпП України передбачено, що Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що наказом О.П. начальника УПО Харківської області № 136о/с від 02 травня 2022 року ОСОБА_1 за його згодою було призначено на посаду охоронника 1 розряду взводу охорони об`єктів та публічної безпеки Зміївського міського відділення Управління поліції охорони в Харківській області, за основним місцем роботи, з 1 травня 2022 року, звільнивши його з посади охоронника 1 розряду команди воєнізованої охорони цього ж відділення (а.с.59). Наказом О.П. начальника УПО Харківської області №240 о/с від 26 серпня 2022 року звільнено ОСОБА_1 , охоронника 1 розряду взводу охорони об`єктів та публічної безпеки Зміївського міського відділення Управління поліції охорони в Харківській області, 18 серпня 2022 року, на підставі рапорту начальника Зміївського МВ УПО Харківської області Маркова В. від 23 серпня 2022 року (а.с.66). У позовній заяві, як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що на роботу 18 серпня 2022 року і у подальшому не з`являвся у зв`язку з хворобою, що свідчить про поважність причин, а тому у відповідача не було підстав для його звільнення з підстав п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Згідно ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Таким чином, прогулом є відсутність працівника на роботі більше трьох годин без поважних причин, тому суд, з`ясовуючи законність звільнення працівника на підставі п.4 ч.1ст.40 КЗпП України, повинен встановити причини відсутності працівника на робочому місці та їх поважність. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2021 року у справі №235/5659/20 зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності». У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, такі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Виходячи із зазначеного, звільнення за прогул допускається за відсутності працівника на роботі виключно без поважних причин, однак в разі наявності поважних причин відсутності таке звільнення недопустиме. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17. У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акту, тому він подається у довільній, простій письмовій формі та підписується не менше ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано відсутність працівника на роботі. Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково вказується не тільки дата, а й конкретний час відсутності працівника. Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана. Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності. Отримання пояснень від працівника є обов`язком роботодавця. Для працівника ж надання пояснень є правом, тому він може відмовитися їх надавати без зазначення причин. У такому разі факт відмови має бути належно зафіксований: про відмову надати пояснення складається відповідний акт. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17, пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання роботодавцем обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Основні питання порядку організації служби з фізичної охорони об`єктів працівниками Управління врегульована нормами наказу МВС України від 07 липня 2017 року №577 «Про організацію службової діяльності поліції охорони з питань забезпечення фізичної охорони об`єктів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України за № 989/30857 від 14 серпня 2017 року. Основні засади службової діяльності органів і підрозділів поліції охорони (далі - ОППО), спрямовані на організацію та виконання заходів з фізичної охорони об`єктів і майна усіх форм власності, фізичних осіб (далі - фізична охорона об`єктів), прийнятих під охорону на договірних засадах визначені Інструкцією про організацію службової діяльності органів поліції охорони під час виконання заходів з фізичної охорони об`єкті (надалі Інструкція), яка затверджена вищевказаним Наказом від 07 липня 2017 року №577. Колегією суддів встановлено, що позивач не перебував на публічній службі. Згідно п.п.2-4, 6-8 Інструкції фізична охорона об`єктів покладається на ОППО і забезпечується персоналом поліції охорони згідно визначених і затверджених на підставі укладених договорів: заходів охорони, штатної чисельності, складу нарядів поліції охорони та строків несення служби ними. ОППО складаються з управлінь і відділів поліції охорони (далі - УПО) та підпорядкованих їм підрозділів (далі - ПП УПО). У своїй діяльності УПО (ПП УПО) керуються Конституцією України, законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами МВС, іншими актами законодавства та цією Інструкцією. УПО (ПП УПО) здійснюють охоронну та іншу діяльність відповідно до законодавства України за рахунок коштів, одержаних за надані послуги з фізичної охорони та безпеки, а також у вигляді інших надходжень, не заборонених законодавством України. Діяльність УПО (ПП УПО) спрямована на безперервне обслуговування замовників з урахуванням графіків змінності (чергувань), виконання невідкладних завдань, а також запобігання нещасним випадкам (протиправним посяганням), які становлять загрозу життю чи нормальній життєдіяльності людей, можуть призвести до втрати або псування (крадіжки чи пошкодження) майна. Під час фізичної охорони об`єктів УПО (ПП УПО) виконують завдання з організації охорони рухомого і нерухомого майна (об`єктів) суб`єктів господарювання різних форм власності, вантажів, що перевозяться, об`єктів права державної власності у випадках та порядку, визначених законодавством України, відповідно до чинного законодавства надання послуг з інкасації, забезпечення пропускного та внутрішньооб`єктового режимів на об`єктах охорони, оперативного реагування на повідомлення про спрацювання технічних засобів охорони на об`єктах, підключених до пунктів централізованого спостереження поліції охорони, чи інші повідомлення про правопорушення, особистої та майнової безпеки фізичних осіб, публічної безпеки і порядку (громадського порядку і громадської безпеки) в межах постів і маршрутів охорони, беруть участь у здійсненні державної охорони, профілактичних заходів, спеціальних операцій (оперативних планів), запобігають, виявляють і припиняють правопорушення в місцях несення служби. Під час організації охорони об`єктів УПО (ПП УПО) беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами. 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила збройну агресію проти України. Відповідно до частини 3 статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64 на території України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб запроваджено воєнний стан. Цим Указом також було передбачено, що Міністерство внутрішніх справ України (у тому числі Національна поліція України, яка є його структурним підрозділом) зобов`язане запровадити та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів Держави. З викладеного вбачається, що за наявності в Україні воєнного стану на працівників, в тому числі службової охорони законодавством України покладені додаткові вимоги до якості їх служби (роботи) з виконання своїх державних охоронних функцій і збереженню державного майна, у тому числі й неухильного дотримання службової (трудової) дисципліни. Матеріали справи свідчать, що Актом №1 від 18 серпня 2022 року, складеним начальником команди воєнізованої охорони ОСОБА_2 у пристуності начальника команди ОСОБА_3 , старшого зміни охоронника 1 розряду ОСОБА_4 , зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 18 серпня 2022 року впродовж восьми годин без поважної причини. Від підпису та отримання копії акту ОСОБА_1 відмовився (а.с.49). Актом від 18 серпня 2022 року, складеним начальником команди воєнізованої охорони Зміївського МВ Управління поліції охорони в Харківській області Власенко О.М. у присутності начальника команди воєнізованої охорони ОСОБА_3 , охоронника 1 розряду команди воєнізованої охорони ОСОБА_4 , зафіксовано відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо його відсутності на робочому місці 18 серпня 2022 року. Від підпису ОСОБА_1 відмовився (а.с.50). Актом №2 від 19 серпня 2022 року, складеним начальником команди воєнізованої охорони ОСОБА_2 у пристуності начальника команди ОСОБА_3 , старшого зміни охоронника 1 розряду ОСОБА_5 , зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 19 серпня 2022 року впродовж восьми годин без поважної причини. Від підпису та отримання копії акту ОСОБА_1 відмовився (а.с.51). Актом від 19 серпня 2022 року, складеним начальником команди воєнізованої охорони Зміївського МВ Управління поліції охорони в Харківській області Власенко О.М. у присутності начальника команди воєнізованої охорони ОСОБА_3 , охоронника 1 розряду команди воєнізованої охорони ОСОБА_5 , зафіксовано відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо його відсутності на робочому місці 19 серпня 2022 року. Від підпису ОСОБА_1 відмовився (а.с.52). Актом №3 від 22 серпня 2022 року, складеним начальником команди воєнізованої охорони ОСОБА_2 у пристуності начальника команди ОСОБА_3 , старшого зміни охоронника 1 розряду ОСОБА_4 , зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 22 серпня 2022 року впродовж восьми годин без поважної причини. Від підпису та отримання копії акту ОСОБА_1 відмовився (а.с.53). Актом від 22 серпня 2022 року, складеним начальником команди воєнізованої охорони Зміївського МВ Управління поліції охорони в Харківській області Власенко О.М. у присутності поліцейського - водія ОСОБА_6 , поліцейського - водія ОСОБА_7 , зафіксовано відмову ОСОБА_1 надати посьмові пояснення щодо його відсутності на робочому місці 22.08.2022. Від підпису ОСОБА_1 відмовився (а.с.54). Актом від 26 серпня 2022 року, складеним начальником команди воєнізованої охорони Зміївського МВ УПО Харківської області Власенко О.М. у присутності поліцейського - водія ГР Зміївського МВ УПО Харківської області ОСОБА_8 , поліцейського - водія ГР Зміївського МВ УПО Харківської області Бичека Є.О., зафіксовано відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом про звільнення від 26 серпня 2022 року (а.с.55). Відсутність позивача на робочому місці у період з 18 серпня 2022 року по 26 серпня 2022 року позивачем не заперечується. Натомість останній зазначає, що у зазначений період він не з`явився на робочомі місці у зв`язку з поганим самопочуттям. Вказує, що 18 серпня 2022 року він захворів, про що за допомогою засобів телефонного зв`язку повідомив керівника. В цей же день він звернувся до сімейного лікаря для здійснення лікування. Останній видав йому направлення до лікаря-невропатолога КНП «Слобожанська лікарня», який відмовився надавати йому будь-яку допомогу. В цей же день він знову звернувся до сімейного лікаря, який видав йому направлення до лікаря-травмотолога КНП «Слобожанська лікарня», який в свою чергу також відмовився надавати йому будь-яку допомогу. Цього ж дня він втретє звернувся до сімейного лікаря, який видав йому направляння до Харківської обласної лікарні. На наступний день він відвідав лікаря-невропатолога КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» де було встановлено факт його хвороби. Лікар невропатолог також направив його на консультацію до лікаря травмотолога КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня», який також підтвердив його хворобу. Зазначає, що на день подання позовної заяви він є тимчасово непрацездатним та направлений на стаціонарне лікування до КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» де очікує черги на госпіталізацію. Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 було надано суду копії скріншотів із електронного додатку E-healt, в яких відображена інформація щодо електронного направлення від 18 серпня, від 08 жовтня, від 13 жовтня та щодо створення медичного висновку про непрацездатність №K97X-XBBT-T427-4XPE; копію електронного направлення №3622-5583-6583-2235 від 08 жовтня 2022 року; копії консультативних висновків спеціаліста від 19 серпня 2022 року та від 22 серпня 2022 року (а.с.9-15, 17). E-healt - інформаційно-телекомунікаційна система, що забезпечує автоматизацію ведення обліку медичних послуг та управління медичною інформацією шляхом створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією, даними і документами в електронному вигляді, до складу якої входять центральна база даних та електронні медичні інформаційні системи, між якими забезпечено автоматичний обмін інформацією, даними та документами через відкритий програмний інтерфейс (АРI). Разом з тим, скріншоти із електронного додатку E-healt не містять даних про те, що направлення видавалось саме позивачу. Крім того, в них зазначена лише дата та місяць без року, що не дозволяє апеляційному суду достовірно встановити період у який здійснювалися зазначені направлення. Це ж саме стосується інформації щодо створення медичного висновку про непрацездатність №K97X-XBBT-T427-4XPE. Із змісту копії електронного направлення №3622-5583-6583-2235 від 08 жовтня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 підлягає госпіталізації 08 жовтня 2022 року. Разом з тим, зазначена інформація не стосується спірного періоду (18 серпня 2022 року 26 серпня 2022 року). Що стосується наданих позивачем консультативних висновків спеціаліста, то в них міститься інформація лише щодо встановленого позивачу діагнозу. Даних про те, що ОСОБА_1 був госпіталізований або непрацездатний в них відсутні. Більш того, зазначені висновки були видані 19 серпня 2022 року та 22 серпня 2022 року, даних щодо проходження лікування позивачем 18 серпня 2022 року, 23 -26 серпня 2022 року в них також відсутня. Доказів перебування позивача у період з 18 серпня 2022 року по 26 серпня 2022 року включно у стані непрацездатності позивачем також не надано та матеріали справи не місять. Згідно рапорту начальника Зміївського МВ Управління поліції охорони в Харківській області від 23 серпня 2022 року, охоронник 1 розряду взводу ОО та ПБ Зміївського МВ УПО Харківської області ОСОБА_1 не виходить на робоче місце без поважної причини. За вказаним фактом була проведена службова перевірка та зібрано ряд матеріалів, які дають підстави вважати, що наведені ОСОБА_1 причини відсутності на робочому місці починаючи з 18 серпня 2022 року не є поважними та не мають підтвердження відповідними документами (довідками) виданими уповноваженими органами, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України кваліфікується як прогул (а.с.58). Зокрема, в рамках проведення службового розслідування за фактом не виходу на службу охоронник 1 розряду взводу охорони об`єктів та публічної безпеки Зміївського МВ Управління поліції охорони в Харківській області Троїцького В.І., 22 серпня 2022 року начальником Зміївського МВ Управління поліції охорони в Харківській області було здійснено запит до КНП «Слобожанська лікарня» з метою надання інформації чи звертався за медичною допомогою даний співробітник до заклад 18, 19, 22 серпня 2022 року, чи відкрито ОСОБА_1 листок тимчасової непрацездатності або отримував він направлення до інших лікарняних закладів, якщо отримував то до яких саме (а.с.56). Згідно відповіді КНП «Слобожанська лікарня» від 23 серпня 2022 року №815 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за медичною допомогою 18, 19, 22 серпня 2022 року до їхнього закладу не звертався (а.с.57). Як вбачається з Електронного реєстру листків непрацездатності листок непрацездатності було відкрито на ім`я позивача лише 29 вересня 2022 року, тобто через 35 днів після його фактичного звільнення з роботи відповідачем (а.с.68). Таким чином, матеріалами справи спростовують доводи позивача щодо відсутності останнього на робочому місці у період з 18 серпня 2022 року по 26 серпня 2022 року з поважних причин. Посилання позивача на те, що відповідачем не було у нього витребувано пояснень щодо відсутності його на роботі саме 18 серпня 2022 року колегіє суддів не приймаються, оскільки зазначена обставина спростовується актами про відмову у наданні пояснень від 18 серпня 2022 року, від 19 серпня 2022 року та від 22 серпня 2022 року (а.с.50, 52, 54). Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами (постанова ВС справа № 569/22159/19 від 29 червня 2022 року). Згідно пояснень позивача в період з 23 серпня 2022 року по 26 серпня 2022 року включно він продовжував хворіти та чекав на госпіталізацію. Сам по собі факт звернення позивача до лікаря, який констатував у нього наявність хронічних захворювань не свідчить про його непрацездатність з 18 серпня 2022 року по 26 серпня 2022 року. Отже, причини відсутності на робочому місці наведені позивачем не є поважними. Таким чином, порушення відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення передбаченого ст.149 КЗпП України не є підставою для його скасування. Доводи позивача про те, що лікарі КНП «Слобожанська лікарня» 18 серпня 2022 року незаконно відмовили йому у наданні лікарської допомоги та оформленні висновку про непрацездатність не доведені та висновків суду не спростовують. З урахуванням викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про законність звільнення відповідачем позивача з підстав п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, а тому підстави для визнання наказу начальника УПО Харківської області №240 о/с від 26 серпня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи незаконним, поновлення останнього на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відсутні. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та суттєвими не являються, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з дотримання вимог закон. Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 червня 2023 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова