Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/14693/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/14693/22 пров. № А/857/5227/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кравців О.Р.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м.Львові 20 лютого 2023 року у справі № 380/14693/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 20.10.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України, просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2015-2017 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення; - зобов`язати провести перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2015-2017 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення; - визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення у 2015-2017 роках без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; - зобов`язати здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення у 2015-2017 роках з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, ураховуючи раніше виплачені суми; - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 15.04.2020; - зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 15.04.2020. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2015-2017 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди за період із лютого 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки та щомісячної додаткової грошової винагороди за період із лютого 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2015-2017 роках без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошової допомога на оздоровлення виплаченої у 2015-2017 роках з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, з ураховуючи виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із липня 2015 року по день фактичної виплати 15.04.2020. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки із липня 2015 року по день фактичної виплати 15.04.2020. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Суд першої інстанції вказав, що механізм індексації має універсальний характер, оскільки індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для включення індексації грошового забезпечення до розміру грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2017 роках і щомісячної додаткової грошової винагороди однак лише за період з лютого 2016 року по лютий 2018 року, а не з січня 2016, як просить позивач. Суд першої інстанції також вказав, що для ОСОБА_1 , як військовослужбовця щомісячна додаткова грошова винагорода на підставі Постанови №889 в контексті положень статті 9 Закону №2011-ХІІ та Постанови №1294 була одним із підвидів щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, оскільки: - виплачувалася щомісяця; - мала фіксований розмір у відсотковому відношенні до місячного грошового забезпечення; - складала істотну частину фактичного заробітку військовослужбовця. Суд першої інстанції зазначив, що положення пункту 8 Інструкції №73 прямо суперечить статтям 9, 10-1 Закону №2011-XII, оскільки закон не встановлює будь-яких обмежень щодо складових місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір допомоги на оздоровлення, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми Закону №2011-XII. Суд першої інстанції зауважив, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення позивача спору щодо зазначених в позові вимог не було, а питання щодо нездійснення перерахунку та виплати належних сум під час проходження служби виникло з значним проміжком часу. Скаржник вказує, що до спірних правовідносин слід застосовувати частину 5 статті 122 КАС України, перебіг строку звернення до суду у спірних правовідносинах починається з 18.03.2020, а тому вимоги щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої к 2015-2017 роках, та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення у 2015-2017 роках без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди до звільнення з військової служби подані поза межами місячного строку звернення до суду. Скаржник вказує, що індексація не є складовою щомісячного грошового забезпечення військовослужбовця, а тому не може враховуватись при визначені розміру грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889. Скаржник також зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Скаржник вказує, що оскільки нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбувається в одному розрахунковому періоді (без створення заборгованості та затримки на один і більше календарних місяців), підстави нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відсутні. Також звертає увагу, що відповідач є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів може брати бюджетні зобов`язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 правонаступником якої є ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.03.2020 №84-ос старшину ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас та від 18.03.2020 №86-ос виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення. Згідно з інформацією наданою на адвокатські запити представника ОСОБА_1 під час проходження військової служби ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення з липня 2015 року до звільнення з військової служби у березні 2020 року, що підтверджується архівними відомостями особистих карток грошового забезпечення за цей період. Виплачена індексація 15.04.2020 в сумі 42 000,65 грн. за період: липень 2015 року - лютий 2018 року. Із огляду на архівні відомості карток грошового забезпечення, а також інформації наданої на адвокатські запити, під час проходження військової служби та звільнення з неї ОСОБА_1 проводились нарахування та виплата, розрахунковою величиною яких є розмір місячного грошового забезпечення, зокрема у листопаді 2015 року, червні 2016 року, червні 2017 року допомоги на оздоровлення без включення до розрахунку місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, оскільки така не нараховувалась та не виплачувалась у вказаний період. Окрім того, нараховуючи та виплачуючи у листопаді 2015 року, червні 2016 року, червні 2017 року допомоги на оздоровлення до розрахунку місячного грошового забезпечення не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, виплату якої встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання ротового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». Також, із огляду на архівні відомості та особисті картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018 роки видно, що із січня 2016 року по лютий 2018 року здійснено нарахування та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання ротового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», яка розраховувалась у відсотковому відношенні до розміру місячного грошового забезпечення, однак грошове забезпечення з якого визначалась винагорода не було проіндексоване. Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Щодо перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2015-2017 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди за період із лютого 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-XII). Відповідно до частини 4 статті 2 цього Закону порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ). Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», чинної до 28.02.2018, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII), Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року (далі - Порядок № 1078). Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону № 1282-XII). Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Відповідно до сформованої правової позиції Верховного Суду індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг. Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації наведена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №638/9697/17, від 30 грудня 2020 року у справі №359/8843/16-а, від 21 грудня 2021 року у справі №820/3423/18. Субсидіарне застосування норм Закону № 1282-XII, Порядку №1078 та Закону № 2011-ХІІ дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що індексація грошового забезпечення має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з частиною 3 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України. Відповідно до положень розділу XXX «Правила виплати грошової допомоги для оздоровлення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260, чинна у спірний період, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», чинної у спірний період, встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби. Граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 вказаної Постанови). У період із лютого 2016 року по лютий 2018 року порядок та умов виплати військовослужбовцям щомісячної додаткової грошової винагороди визначались Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 № 595, (втратила чинність 16.12.2016) та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою Наказом Міністерства оборони України 24.10.2016 №550 (втратила чинність 20.07.2018). Відповідно до обох Інструкцій до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений). Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73, чинного у спірний період, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, положення пункту 3 якої кореспондують вказаним нормам. Відповідно до пункту 5 вказаної Інструкції виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов`язків за посадами (але не раніше дня видання наказу про призначення), і до дня їх звільнення від виконання обов`язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов`язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних начальників (командирів)). Згідно з пунктом 6 цієї Інструкції винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників. Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що індексація включається до місячного грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог у відповідній частині. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними аргументи скаржника про те, що грошова допомога на оздоровлення виплачена у 2015-2017 роках та щомісячна додаткова грошова винагорода за період із лютого 2016 року по лютий 2018 року не входять до складу грошового забезпечення, мають разовий характер, а тому не відносяться до виплат, які підлягають індексації, оскільки у цій справі дослідженню підлягають обставини включення сум індексації до місячного грошового забезпечення при розрахунку зазначених виплат, а не включення таких виплат до складу грошового забезпечення військовослужбовця та їх індексації. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №820/3423/18. Щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення у 2015-2017 роках без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, то суд апеляційної інстанції враховує, що питання віднесення щомісячної додаткової грошової винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 825/997/17. Приймаючи постанову від 10.11.2021 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 889, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону. В межах цієї справи підзаконним актом, який звужує поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону № 2011-ХІІ є вказана Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, пунктом 8 якої встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та протиправно не була включена відповідачем при здійсненні відповідних нарахувань та виплат. Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки із липня 2015 року по день фактичної виплати 15.04.2020, то суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Така компенсація здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок №159). Статтями 1, 2 Закону №2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й суму індексації грошових доходів громадян. Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Використане у статті 3 Закону від 19.10.2000 №2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць», означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду України (зокрема, постанова від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11) та Верховного Суду (зокрема, постанова від 03.07.2018 у справі № 521/940/17 та постанова від 15.08.2019 у справі № 674/24/17), нормативне регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.06.2022 у справі №200/5213/20-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20. Оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, враховуючи, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по 15.04.2020. Щодо аргументів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду, то положення статті 122 КАС України не регулюють порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Отже, під заробітною платою, яка належить працівникові необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У цьому контексті перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю. В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що грошова допомога на оздоровлення та щомісячна додаткова грошова винагорода про перерахунок і виплату яких заявлені позовні вимоги, є частиною заробітної плати (грошового забезпечення) позивача. Виплати, про перерахунок яких заявлено позов, здійснюються за місцем проходження служби, де працівник перебуває (перебував) у трудових правовідносинах, мають обов`язковий характер і особа має право на їхнє отримання відповідно до державних гарантій та трудового договору. Отже, заявлені позовні вимоги відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці. Строки звернення до суду щодо стягнення заробітної плати врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною 2 цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029). З огляду на вказане, аргументи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки право на звернення до суду із цим позовом на період дії карантину не обмежене будь-яким строком. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у частині перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2015-2017 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди за період із лютого 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення, нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення у 2015-2017 роках з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, а також нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки із липня 2015 року по день фактичної виплати 15.04.2020. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви підставності заявлених позовних вимог у відповідній частині, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року у справі №380/14693/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко