Постанова 4857 № 161/3154/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 161/3154/23 пров. № А/857/8019/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б., а також сторін (їх представників): від позивача - не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 06.04.2023р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській обл. Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Присяжнюк Л.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 06.04.2023р., м.Луцьк Волинської обл.),- В С Т А Н О В И В: 27.02.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати складену інспектором взводу № 1 роти № 2 Управління патрульної поліції /УПП/ у Волинській обл. молодшим лейтенантом поліції Н.Алієвим постанову серії БАБ № 722484 від 16.02.2023р. про накладення адміністративного стягнення відносно позивача за ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, а провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити в зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення (а.с.1-4). Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 06.04.2023р. заявлений позов задоволено частково; змінено постанову УПП у Волинській обл. Департаменту патрульної поліції /ДПП/ про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ №722484 від 16.02.2023р., виключивши з кваліфікації дій ОСОБА_1 , посилання на порушення п.2.1 «ґ» ПДР у вигляді непред`явлення ним полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; накладене адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу у розмірі 425 грн. залишено без змін; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.41-42). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.44-48). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачем було оглянуто ділянку автодороги по вулиці Єршова біля будинку 2 в м.Луцьку, зроблено фотофіксацію та виявлено відсутність дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено». Також за наявності знаку «Парковка» (четвер, неділя) він мав право у четвер стояти у вказаному місці, оскільки в цей день відбувалася дія вказаного знаку. Надані відеозаписи підтверджують відсутність на другому заїзді на кільці по вул.Єршова знаку 3.34 «Зупинку заборонено». Окрім цього, 16.02.2023р. на вимогу поліцейського ним було пред`явлено посвідчення водія та свідоцтво на транспортний засіб. За таких обставин притягнення його до відповідальності за ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП вважає протиправним. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи (в тому числі оглянувши представлені відеоматеріали) та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови УПП у Волинській обл. ДПП серії БАБ №722484 від 16.02.2023р. про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, о 11 год. 30 хв. 16.02.2023р. позивач ОСОБА_1 у м.Луцьку по вул.Єршова, 2, керуючи транспортним засобом «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», а також не пред`явив на вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс ОСЦПВВ наземних транспортним засобів, чим порушив вимоги п.8.4 «в», п.2.1. «а», «б», «ґ» Правил дорожнього руху /ПДР/. На підставі наведеного, відповідачем визнано позивача винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, і накладено на нього підставі ст.36 КУпАП адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. (а.с.20). Факти порушення вимог дорожнього знаку і непред`явлення документів підтверджується відеозаписом з місця події, здійсненим за допомогою технічного пристрою - нагрудної відеокамери № 477723 (а.с.24). Заперечень сторін щодо часу та місця здійснення запису, а також стосовно прив`язки до конкретної місцевості під час судового розгляду не поступило. Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що із дослідженого судом відеозапису події, яка зафіксована на нагрудну камер поліцейського, слідує, що позивач дійсно у зазначений постанові день та час здійснив зупинку транспортного засобу в зоні дії знаку 3.34 «Зупинка заборонена», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП. Факт розміщення цього знаку також підтверджується фототаблицями, які наявні в матеріалах справи. Додані позивачем фото- та відеофіксація не містить у собі відомостей про дорожню обстановку, зокрема встановлені дорожні знаки, безпосередньо після перехрестя з круговим рухом, де стояв автомобіль позивача. Відеозапис, наданий позивачем, переривається безпосередньо у місці виїзду з перехрестя. Що стосується правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, то суд погодився з доводами відповідача про те, що позивач на неодноразові вимоги поліцейських не пред`явив посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб. Вказане підтверджується відеозаписом з нагрудних камер поліцейських. Однак, суд не погодився з доводами відповідача в частині того, що позивач був зобов`язаний пред`явити чинний страховий поліс про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, адже як слідує з матеріалів справи, позивач є інвалідом війни, про що має відповідне посвідчення, яке він пред`являв і поліцейським на місці події, що зафіксовано на відеозапис з нагрудних камер. За правилами п.13.1 ст.13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом. Отже, позивач, як особа з інвалідністю внаслідок війни, звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Група інвалідності, на що звертає увагу відповідач, правового значення в даному випадку не має. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується в частині задоволених позовних вимог (такі доводи є відсутніми в апеляційній скарзі), тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Водночас, в оскарженій частині судового рішення колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до приписів п.1.10 ПДР, затв. постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин): зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо); прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них. стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу; Згідно ч.1 ст.122 КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п.8.4 ПДР дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи: а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду; б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги; в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі; г) наказові знаки. Показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження; ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила; д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об`єктів обслуговування; е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені. В зоні дії заборонного знаку 3.34 «Зупинку заборонено» забороняється зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу). Дія знаку 3.34 поширюється лише на той бік дороги, на якому вони встановлені. Зона дії знаку 3.34 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету. Факт здійснення позивачем о 11 год. 30 хв. 16.02.2023р. по вул.Єршова, 2 у м.Луцьку стоянки керованого ним транспортного засобу - легкового автомобіля «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_1 , в межах дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», стверджується сукупністю зібраних по справі доказів. Зокрема, наведена обставина зафіксована на відеозаписі, який зроблений інспектором патрульної поліції за допомогою технічного приладу - нагрудної відеокамери № 477723, про що здійснено відмітку в спірній постанові відповідача (а.с.24). Також під час судового розгляду відповідач представив фотознімки дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», розташованого за адресою: м.Луцьк, вул.Єршова, 2А (а.с.21-23), лист Виконавчого комітету Луцької міської ради № 6.7-7/308/2023 від 05.02.2023р. про встановлення спірного знаку по вказаній адресі відповідно до схеми організації дорожнього руху, погодженої відділом безпеки дорожнього руху УПП у Волинській обл. (а.с.38). В свою чергу, колегія суддів критично оцінює надані позивачем фототаблиці та відеозаписи щодо відсутності знаку 3.34 «Зупинку заборонено», оскільки із таких неможливо встановити дату і час зйомки; також механізм зйомки не дозволяє однозначно оцінити її результати (а.с.34). Відповідно до п.11 ч.1 ст.23 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Частиною 1 ст.31 цього Закону визначено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи: 1) перевірка документів особи; 2) опитування особи; 3) поверхнева перевірка і огляд; 4) зупинення транспортного засобу; 5) вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; 6) обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; 7) проникнення до житла чи іншого володіння особи; 8) перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; 9) застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; 10) перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; 11) поліцейське піклування. За правилами п.2 ч.1 ст.32 вказаного Закону поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках, зокрема, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.35 наведеного Закону поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема, якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Згідно з п.2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції, крім випадків встановлення проблискових маячків оранжевого кольору на сільськогосподарській техніці, ширина якої перевищує 2,6 м, на механічних транспортних засобах дорожньо-експлуатаційної служби, на транспортних засобах спеціального, спеціалізованого призначення та на транспортних засобах із розпізнавальним знаком «Діти»; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог, встановлених Законами України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух» та «Про перевезення небезпечних вантажів» (далі - спеціальні правила); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення); д) у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» - документ, що підтверджує інвалідність водія або пасажира (крім водіїв з явними ознаками інвалідності або водіїв, які перевозять пасажирів з явними ознаками інвалідності). За приписами п.2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Із змісту представленого відповідачем відеозапису слідує, що позивач ОСОБА_1 на неодноразові вимоги поліцейських не пред`явив посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб. Інші дії позивача (зокрема, демонстрація документів без надання можливості ознайомитися з такими, усні запевнення про наявність таких документів) не можуть вважатися належним пред`явленням таких інспектору патрульної поліції. Також копії таких документів не були представлені позивачем й під час судового розгляду справи. Згідно ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення як один із можливих доказів по справі не складався, однак відповідачем під час розгляду справи надані інші докази вчинення позивачем адміністративних правопорушень. Отже, принципового значення у розглядуваній справі має правова оцінка представленого відповідачем відеозапису, який проводився з нагрудного відеореєстратора інспектора патрульної поліції, при цьому в спірній постанові визначений технічний засіб № 477723, яким здійснено відеозапис. Стосовно правильності оцінки наявних у справі доказу - відеозапису колегія суддів виходить з того, що відповідно до приписів КУпАП: ст.222 - органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв. ст.258 - протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) (ч.2). У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (ч.4). Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення (ч.5). Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затв. наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП. Згідно п.10 розділу ІІІ вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Разом з тим, пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України у своєму Рішенні у справі № 23-рп/2010 від 22.12.2010р. Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці. Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Долучені до справи відеозаписи відповідача фіксують вчинення позивачем правопорушення, стосуються процедури оформлення матеріалів правопорушення після зупинки керованого позивачем автомобіля інспектором поліції та розгляду справи інспектором. Зміст вказаних файлів не викликає сумнівів в тому, що саме останніми зафіксовані події, які мали місце 16.02.2023р. за участі сторін в справі. Отже, вказані відеозаписи визнані судом належним доказом по справі, а відтак наведені обставини також враховуються судом апеляційної інстанції. Відповідно до ст.77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В аспекті наведеного, доводи суду першої інстанції щодо представлення відповідачем доказів вчинення правопорушення є обґрунтованими. Належність представленого відповідачем доказу слідує з приписів ст.251 КУпАП, відповідно до яких доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Таким чином, чинним законодавством не передбачено особливих вимог до доказів, на яких зафіксовано вчинення водієм порушення вимог ПДР. Водночас, такий доказ повинен бути повністю ідентифікований. Додатково колегія суддів враховує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб. Таким чином, відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП (із врахуванням зміненої судом кваліфікації дій позивача), а відтак заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, через що підлягає до часткового задоволення. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Враховуючи результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Окрім цього, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2023р. в частині зупинення дії рішення Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 06.04.2023р. в адміністративній справі № 161/3154/23 належить визнати такою, що втратила чинність. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.271, 272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 06.04.2023р. в адміністративній справі № 161/3154/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін. Визнати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2023р. в частині зупинення дії рішення Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 06.04.2023р. в адміністративній справі № 161/3154/23 такою, що втратила чинність. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 15.06.2023р.